АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 22-ц-4516/2010 р. Головуючий 1 інстанції: Помазан В.А.

Категорія: із соціальних правовідносин Доповідач: Солодков А.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Солодкова А.А.,

суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Управління пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області на постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Лозівському районі Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії, -

встановила:

У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність суб’єкта владних повноважень - УПФУ в Лозівському районі Харківської області, зобов’язати відповідача негайно прийняти всі можливі заходи для виконання вимог Закону - нарахувати і сплачувати належні йому пенсії як інваліду ЧАЕС II групи в розмірі, не меншому ніж : державна пенсія - 8 мінімальних пенсій за віком; додаткова пенсія за шкоду здоров’ю - 75 % мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач подав письмові заперечення на позов. Вважав, що для його задоволення відсутні правові підстави.

Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 лютого 2010 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано неправомірними дії УПФ України в Лозівському районі Харківської області . Зобов’язано УПФ України в Лозівському районі Харківської області здійснити з 29 квітня 2009 року перерахунок та проводити відповідні виплати ОСОБА_3 пенсії по інвалідності II групи захворювання, пов’язаного з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також додаткової пенсії як інваліду II групи захворювання, пов’язаного з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, у порівнянні до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

22 лютого 2010 року до суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою на вищевказану постанову суду. Апелянт просить скасувати постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 лютого 2010 року в частині зобов’язання перерахувати ОСОБА_3 пенсію, згідно ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на порушення судом норм процесуального права, вважає, що це істотно вплинуло на повноту з’ясування фактичних обставин справи та призвело до неправильного її вирішення.

Позивач постанову суду не оскаржив та заперечення на апеляційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, судова колегія доходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 р., визнаний інвалідом II групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу виходячи з їх розмірів, встановлених законами України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 р. N 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».

Судова колегія погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено пенсії особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст.ст. 54, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком, а також призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин правильним і таким, що відповідає закону, є висновок суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 8 мінімальних пенсій за віком, на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 р. N 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Також, суд обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Статтями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що при визначенні розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, правильним є висновок суду щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлене статтями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, постанова суду є законною та обґрунтованою, ухваленою з додержанням вимог матеріального права. Доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 304-1, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області відхилити.

Постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: