Апеляційний суд міста Києва

Справа № 22-ц/796/6506/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Гаврилова О.В.

Доповідач - Кабанченко О.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Кабанченко О.А.

суддів - Рубан С.М.,

Качана В.Я.

при секретарі - Перетятько А.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року

в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання недійсним договору дарування.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року частково задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2,, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання недійсним договору дарування.

Встановлено факт проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, однією сім'єю без шлюбу з березня 2005 року по 9 листопада 2015 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 487 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить змінити рішення суду та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір дарування від 5 квітня 20017 року1/3 частини квартириАДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь неповнолітнього ОСОБА_2 Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, не відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не дав належної правової оцінки порядку укладання та нотаріального посвідчення спірного договору дарування. Також не вірно судом зазначено, що позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки позов було подано 2 листопада 2015 року, а позивачу стало відомо про укладення договору дарування лише 10 жовтня 2015 року

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог. Вважає, що рішення суду першої інстанції у зазначеній частині не відповідає нормам процесуального права, оскільки суд не міг встановлювати такий юридичний факт у разі відмови у визнанні недійсним договору дарування 1/3 квартири, оскільки встановлення даного факту в такому випадку не тягне за собою юридичних наслідків.

Апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.

05 жовтня 2000 року було розірвано шлюб між відповідачем ОСОБА_5 та ОСОБА_9 (а.с.94).

27 серпня 1988 року розірвано шлюб між позивачем ОСОБА_4 та ОСОБА_10 (а.с.95).

05 червня 2001 року між ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с.8).

Позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 на час придбання останнім вказаної квартири у фактичних шлюбних відносинах не перебували, що не заперечується сторонами у справі, отже квартира АДРЕСА_1 не є майном, набутим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за час спільного проживання, тому не може належить їм на праві спільної сумісної власності з підстав, визначених ст. 74 СК України, у зв'язку з чим укладення ОСОБА_5 будь-яких правочинів щодо цієї квартири не потребувало згоди позивача ОСОБА_4

За договором дарування від 05 квітня 2007 року ОСОБА_5 подарував 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, який в особі законного представника ОСОБА_6, прийняв у дар 1/3 частину зазначеної квартири. Згідно п. 5 цього договору, дарувальник, серед іншого стверджував, що прав у третіх осіб щодо цієї частки квартири немає (а.с.5).

На час розгляду даної справи ОСОБА_7, яка в справі є третьою особою, належить на праві власності 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 14 лютого 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Аракелян О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 262, що також підтверджується витягом з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.68, 69).

Позивачу ОСОБА_4 належить на праві власності 2/3 частки квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором від 15 квітня 2012 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, за умовами якого ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар 2/3 частини зазначеної квартири та витягом про державну реєстрацію прав (а.с.96, 97-100).

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, з урахуванням уточнень позовних вимог просила ухвалити рішення, яким встановити факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з березня 2005 року по дату подачі позову; визнати недійсним з моменту його укладення договір дарування від 05 квітня 2007 року 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який діяв як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_2 (а.с. 23-25, 63).

В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що 10 жовтня 2015 року нею вдома знайдено договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який діяв як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_2 Предметом даного договору є квартира, яка була придбана позивачем та відповідачем ОСОБА_5 під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та в якій вони мешкали з 2001 року та мешкають по теперішній час. ОСОБА_5 не зміг пояснити позивачу, на якій підставі ним було подаровано частину спільної квартири без згоди позивача. З цих підстав, враховуючи, що зазначена квартира була придбана за час проживання позивача та відповідача ОСОБА_5 однією сім'єю, та 1/3 її частина відчужена останнім без згоди позивача, ОСОБА_4 посилаючись на положення ст. ст. 65, 74 СК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, просила задовольнити позов. Відповідно до уточнень позовних вимог, позивач посилалсь на те, що з березня 2005 року вона та ОСОБА_5 проживають в квартирі АДРЕСА_1 як одна сім'я, ведуть спільне господарство. Свої особисті речі, телевізор, комп'ютер позивач перевезла до зазначеної квартири. Ремонт в цій квартирі позивач та ОСОБА_5 розпочали в травні 2005 року, ремонт тривав три роки, під час ремонту вони проживали за тією ж адресою, закінчили ремонт наприкінці 2007 року. Загальна вартість ремонту склала більше 100 000,00грн. Ці гроші були спільними коштами позивача та ОСОБА_5 Заробітна плата позивача становить приблизно від 4 000,00грн. до 7 000,00грн. на місяць. Розмір заробітної плати відповідача ОСОБА_5 в різний час коливався та позивачу точно не відомий. Також ними спільно були придбані інші речі та меблі. Позивач повідомила, що на час звернення з даним позовом до суду, вона вже була обізнана про те, що 1/3 частина квартири належить ОСОБА_7 Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_5 повинен був одержати її згоду на відчуження частки квартири, оскільки, не зважаючи на те, що квартиру було придбано ОСОБА_5 у 2001 році, позивач частину коштів вклала в її поліпшення. З 2005 року позивач і ОСОБА_5 спільного майна не придбавали.

Відповідач ОСОБА_5 позов визнав у повному обсязі, посилався на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі до березня 2001 року. Одразу після придбання квартири АДРЕСА_1, відповідач проживав в цій квартирі, а позивач проживає в зазначеній квартирі спільно з відповідачем з березня 2005 року. Син відповідача ОСОБА_6 з дружиною вирішили придбати більшу квартиру, ніж та що у них була, проте, оскільки там був прописаний неповнолітній ОСОБА_2, орган опіки та піклування не надавав згоди на відчуження їх квартири, тому дружина сина попросила ОСОБА_5 укласти договір дарування частини квартири на користь ОСОБА_2 ОСОБА_7, якій останні в подальшому подарував свою частку квартири, вимагала за неї 25 000 доларів США. Також пояснив, що ремонт спірної квартири коштував приблизно 150 000,00грн. - 160 000,00грн. та тривав з 2005 року по 2007 рік, під час ремонту позивач та відповідач жили в спірній квартирі. ОСОБА_5 мав не стабільний заробіток, інколи отримував на місяць 30 000,00грн. - 40 000,00грн., а інколи 5 000,00грн. - 10 000,00грн. Відповідач ОСОБА_5 не повідомляв позивачу про дарування частини квартири онуку. ОСОБА_5 кожного року нагадував сину ОСОБА_6, щоб той повернув 1/3 частку квартири. Зазначив, що до суду з приводу дарування частки квартири він не звертався, але ОСОБА_7 прийшла вселятися в квартиру.

Представник відповідача ОСОБА_2 просила в задоволенні позову відмовити, посилалась на те, що ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_5 та ОСОБА_7, діти яких перебували у шлюбі. ОСОБА_2 з батьком ОСОБА_6 регулярно приходили в гості до ОСОБА_5, жіночих речей в квартирі останнього не було до 2008 року. Перед своїм переїздом до спірної квартири ОСОБА_5 зробив ремонт, після чого ремонтних робіт в квартирі не здійснювалося. ОСОБА_2 позивача жодного разу не бачив. Під заставу квартири ОСОБА_7 відповідач ОСОБА_5 позичив кошти, внаслідок чого ОСОБА_7 залишилася без квартири. Оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були винні ОСОБА_7 гроші, було вирішено подарувати їй 1/3 частку квартири АДРЕСА_1. Вимоги позову є безпідставними, оскільки спірна квартира була придбана ОСОБА_5 у 2001 році, а позивач стверджує, що вона проживає з ОСОБА_5 з 2005 року, отже положення ст. ст. 65, 74 СК України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, з інших підстав позов не заявлено. Також представник подала заяву про застосування строків позовної давності до вимоги про визнання договору дарування частини квартири недійсним (а.с.103).

Відповідач ОСОБА_6 подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги визнав у повному обсязі (а.с.89).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.12.2015р. до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_7 (а.с.47).

Третя особа ОСОБА_7 просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, у запереченнях проти позову зазначала, що позивач є власником 2/3 частки спірної квартири за договором дарування від ОСОБА_5 від 15 червня 2012 року, отже, приймаючи в дарунок 2/3 частки квартири позивач була обізнана, що не вся квартира на той час належить ОСОБА_5 Виходячи зі змісту ст. 74 СК України, вимогою позову повинно бути не встановлення факту, а визнання майна спільною сумісною власністю, і таке майно має бути придбано під час спільного проживання сторін після 2004 року. Спірна квартира була придбана ОСОБА_5 до набрання чинності СК України. Оскільки спірна квартира була особистою власністю ОСОБА_5, потреби в дозволі позивача на її відчуження не було. Проведення в квартирі ремонту може бути підставою лише для стягнення з власника квартири грошової компенсації. На теперішній час ОСОБА_7 є добросовісним набувачем 1/3 частини, яка є предметом даного позову, який не містить вимоги про застосування реституції. (а.с.92-93).

Допитані судом за клопотанням позивача свідки дали наступні пояснення.

Свідок ОСОБА_14 - про те, що вона з 1997 року по теперішній час працює консьєржем в будинку АДРЕСА_1. Відповідача ОСОБА_5 знає з 2001 року, до нього в гості з 2001 року приходила позивач, спільно вони стали проживати з весни 2005 року.

Свідок ОСОБА_15 підтвердила, що позивач та відповідач ОСОБА_5 почали спільно проживати як сім'я з 2005 року.

Свідок ОСОБА_16 зазначала, що вона вперше побачила позивача в квартирі ОСОБА_5 лише у 2007 чи 2008 році, та що позивач на той час тільки приходила у гості до зазначеного відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 05 квітня 2007 року 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що зазначене спірне майно було набуте відповідачем ОСОБА_5 не в період спільного проживання з позивачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у зв'язку з чим це майно не може вважатись спільним майном, на відчуження якого за договором дарування необхідна була згода позивача.

Твердження позивача та відповідача ОСОБА_5 про те, що ремонт в квартирі АДРЕСА_1 здійснювався ними за спільні кошти в період з 2005 року по 2007 рік включно, не доведені позивачем, на їх підтвердження будь-яких доказів надано не було, допитані за клопотанням позивача свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 спростували такі твердження, отже підстави для визнання спірної квартири спільним майном позивача і відповідача ОСОБА_5 з тих підстав, що внаслідок проведеного за їх спільні кошти ремонту вартість квартири значно збільшилась, відсутні.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду, вважає, що вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, оскільки, незважаючи на те, що оспорюваний правочин був фіктивним, а також, що не було згоди позивача на його укладання, суд безпідставно відмовив у задоволенні вимог про визнання договору дарування недійсним.

Зазначені доводи скарги є необгрунтованими, зважаючи на те, що судом встановлено, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_5, доказів того, що її вартість значно збільшилась за рахунок коштів позивача суду надано не було, а відтак згода позивача на відчуження частки спірної квартири не повинна була надаватись при укладанні договору дарування. Посилання в скарзі на фіктивність договору дарування не є підставою для скасування рішення суду, оскільки позовні вимоги були заявлені з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України - позивач просила визнати недійсним договір дарування, оскільки при його укладенні не було дотримано вимог закону про надання згоди на відчуження спільного майна, а суд відповідно до ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, суд, відмовивши у задоволенні вимоги позивача про визнання договору недійсним, задовольнив вимогу про встановлення факту проживання позивача і ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не врахувавши положень ст. 234 ЦПК України, якими визначено, що судом встановлюються юридичні факти, які породжують юридичні наслідки, тобто від їх встановлення залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

У даному випадку, відмовивши у задоволенні вимог позивача щодо майна - спірної квартири, суд встановив факт, який в даному випадку не породжує юридичних наслідків.

За таких обставин, рішення суду в частині задоволення вимог про встановлення юридичного факту підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у їх задоволенні.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу відмовити.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: