ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2006 р. | № 25-30/106-04-3443 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: |
Плюшка І.А. –головуючий у засіданні, |
Панченко Н.П., Самусенко С.С., |
розглянувши касаційну скаргу | Підприємства “СТК Центральне” |
на рішення | господарського суду Одеської області від 10.02.2006р. |
та постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 11.05.2006р. |
у справі | №25-30/106-04-3443 |
за позовом | підприємства “СТК Центральне” |
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача | 1.Товариство сприяння обороні України; 2.Одеська обласна організація Товариства сприяння обороні України |
до | 1.Комунальне підприємство “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості”; 2.Фонд державного майна України; |
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача | 1.Одеська міська рада; 2.Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради |
за участю | Прокурора Одеської області |
про | визнання права власності на об’єкти нерухомості |
За участю представників:
- позивача –Ситюк В.В., Коваль К.П.
- відповідача 2.– Коваленко О.П., Дрофенко І.Ю.,
- Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради -
Тіхнєва К.Ю., Севастьянова С.О.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 18.07.2006р.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.02.2006 року у справі № 25-30/106-04-3443 позовні вимоги Підприємства “СТК Центральне” до Комунального підприємства “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості”, Фонду державного майна про визнання права власності на будівлі та споруди учбового комбінату загальною площею 1001,7 кв.м., а саме –адміністративний 2- х поверховий корпус загальною площею 349,7 кв.м. –літера “А”, гараж-майстерню (одноповерхову) загальною площею 267,3 кв.м. –літера “Б”, гараж –склад (одноповерховий) загальною площею 134,5 кв.м. –літера “Д”, гараж –склад (одноповерховий) загальною площею 155,6 кв. м. –літера “Е”, майстерню (одноповерхову) загальною площею 41,8 кв.м. –літера “Л”, майстерню (одноповерхову) загальною площею 52,8 кв.м. –літера “К”, розташовані на земельній ділянці площею 0,1685 га. по вул.. Заславського, 9 у м.Одеса –залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року у справі №25-30/106-04-3443 відповідне рішення залишено без змін, апеляційна скарга Підприємства “СТК Центральне” залишена без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями Підприємство “СТК Центральне” звернулося в порядку касаційного оскарження судових рішень до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати відповідні судові рішення з мотивів порушення та неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. У справі прийняти нове рішення яким задовольнити позов №121/04 від 11.05.2004 року Підприємства “СТК Центральне” повністю.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанції чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи, позивач звернувся до суду для визнання права власності на спірне майно, яке перейшло до нього в наслідок передачі останнього в статутний фонд позивача з боку засновника Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України. Однак відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції керуючись положеннями ст.ст. 316, 386 ЦК України, обґрунтували прийняті рішення відсутністю повноважень Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України передавати спірне майно в статутний фонд засновуваного останнім підприємства позивача та відсутністю в матеріалах справи належним чином оформлених правовстановлюючих документів та доказів переходу права власності на спірне майно до позивача.
Колегія суддів касаційної інстанції проаналізувавши правові позиції судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наведених в касаційній скарзі порушень норм матеріального і процесуального права, при прийнятті відповідного рішення про відмову в задоволенні касаційної скарги виходить з наступних міркувань.
В результаті касаційного перегляду судових рішень, колегією суддів Вищого господарського суду України не були виявлені порушення що наведені скаржником в касаційній скарзі, а саме: не знаходить свого підтвердження посилання скаржника, що судами першої та апеляційної інстанції були неправильно застосовані норми ч. 1 ст. 5 Закону України “Про підприємства в України” відповідно до якої підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства засновника, організації або за рішенням трудового колективу, а також ч. 2 ст. 10 того ж закону, що встановлює –майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управляння та відповідно ч. 4 цієї ж статті, відповідно до якої одним із джерел формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників та відповідних положень чинного на сьогодні законодавства, а саме –ч. 2 ст. 66, ч. 1 ст. 140 ГК України. Проте, як встановлено, судом апеляційної інстанції, що знаходить свого схвалення колегією суддів касаційної інстанції, відповідні посилання скаржника зроблені без урахування положень Постанов Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 року “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР” та №3943-ХІІ від 04.02.1994 року “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, згідно яких до моменту законодавчого визначення правонаступників загальносоюзних організацій колишнього Союзу РСР право розпорядження майном підприємств, установ та організацій, що перебували у віданні центральних органів цих організацій передано тимчасово до Фонду державного майна України, а відповідне майно є загальнодержавною власністю. При цьому, колегія суддів виходить і з тих обставин, що встановлені судом першої інстанції, які свідчать про не надання позивачем належним чином оформлених доказів передачі майна. Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідні вимоги щодо визнання права власності повинні бути підтверджені відповідними належними доказами. Оскільки з урахуванням п. 4 Перехідних положень та відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Підставою для набуття права власності на майно новоствореною юридичною особою є передача майна засновниками в статутний фонд юридичної особи, що підтверджено рішенням засновників та документом що підтверджує момент факт передачі майна юридичній особі. Між іншим, колегія суддів, з огляду на встановлені вище обставини, керуючись діючою на момент прийняття рішення про заснування Підприємства “СТК Центральний” нормою ст. 86 ЦК УРСР, відповідно до якої правом розпорядження майном, в тому числі і передачі його в статутний фонд новостворених юридичних осіб, належить власнику або уповноваженому ним органу. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції позивач не довів суду обставин які б свідчили про достатній обсяг повноважень засновника –ООО ТСОУ на розпорядження спірним майном.
Інші посилання скаржника викладені в касаційній скарзі, на думку колегії суддів призводять до встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів, що не були встановлені та досліджені судами першої та апеляційної інстанції. Встановлення таких фактичних обставин справи призведе до порушення касаційною інстанцією норм процесуального права, а саме положень ст. ст. 1117 ГПК України, якою встановлені межі касаційного перегляду.
Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення на предмет порушення та недотримання норм матеріального і процесуального права, відповідних порушень колегією суддів не встановлено.
Відповідно до вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Підприємства “СТК Центральне” залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 року у справі №25-30/106-04-3443 залишити без змін.
Суддя, головуючий у засіданні І. Плюшко
Судді: Н. Панченко
С. Самусенко