ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2006 р. | № 31/96 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Шаргала В.І., |
за участю представників: |
позивача | - Чабіна М.С., |
відповідача | - Кісельова Л.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ДП “Придніпровська залізниця” |
на постанову | від 23.05.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі | №31/96 |
за позовом | ДП “Придніпровська залізниця” |
до | ТОВ “Транзит” |
про | стягнення 31440 грн. штрафу |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 27.02.2006 позов задоволено –на підставі ст.ст.118,122 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 №457 (надалі –Статут залізниць України), постановлено стягнути з відповідача (вантажовідправника) 31440 грн. штрафу за неправильно зазначені у накладній код та адресу одержувача.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 рішення змінено, позов задоволено частково в сумі 3144 грн. штрафу з посиланням на зменшення судом розміру штрафної санкції на підставі ст.233 ГК України.
ДП “Придніпровська залізниця” в поданій касаційні скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом вимог ч.3 ст.101 ГПК України шляхом прийняття до розгляду вимоги відповідача стосовно зменшення суми штрафу, а також на неправомірне застосування ст.233 ГК України, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення лише штрафу, а не штрафу та завданих збитків. Відповідно до ч.5 ст. 307 ГПК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Жодна з норм законодавства про залізничний транспорт не містить вказівок щодо можливого зменшення суми штрафу з будь-яких підстав. Також Цивільним та Господарським кодексами України не передбачено можливості зменшення сум саме такого виду штрафів.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова –залишенню без змін з наступних підстав.
Змінюючи первісне рішення про задоволення позову в повному обсязі та зменшуючи до 3144 грн. розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, апеляційний господарський суд виходив з того що:
Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць; порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Пунктом 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованим Міністерством юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, встановлено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у випадках, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.
19.06.2005р. на станції Тритузна був складений акт загальної форми № 114 про те, що при прийманні поїзду і перевірці документів виявилося, що в накладній №51502192 вказаний код одержувача 4041 замість 4014 та адреса одержувача м.Дніпропетровськ замість м. Дніпродзержинськ.
Як вбачається з накладної №51502192, відправником дійсно зазначено код вантажоодержувача - 4041, та адреса одержувача: м. Дніпропетровськ, вул. Петровського, 37.
Згідно зі ст.ст.118, 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір штрафу становить 31 440 грн. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено наявність підстав для застосування штрафу та визначено розмір штрафу.
Статтями 230, 233 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання; у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Позивачем відповідно до ст. 33 ГПК України не надано доказів наявності збитків, що виникли внаслідок неправильного зазначення відповідачем коду вантажоодержувача у накладній № 51502192, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність збитків у позивача.
Також Київським апеляційним господарським судом визнано такими, що заслуговують на увагу, наступні обставини.
До прибуття вантажу на станцію Тритузна, листом №395 від 17.06.2005 відповідач повідомив начальника ст. Донецька Донецької залізниці про неправильне зазначення в накладній №51502192 коду та адреси вантажоодержувача, про що 17.06.2005р. об 15 год. 20 хв. зі станції Донецька на станцію призначення була направлена телеграма, що підтверджується витягом з документу реєстрації телеграм ст. Донецька. Тобто відповідачем були вчинені заходи щодо повідомлення станції призначення про допущену помилку з метою недопущення виникнення збитків у позивача.
Вантаж прибув на станцію Тритузна та поданий під вивантаження 19.06.2005р., тобто своєчасно, що також вказує на відсутність негативних наслідків у позивача.
Як вбачається із специфікації на послуги, що надаються згідно з договором №28/01-05, погодженої між ТОВ „Кнауф Гипс Донбасс" та відповідачем, за надання послуг повіреного відповідачем за накладною №51502192, останній повинен одержати плату в розмірі 517,50 грн. Отже, розмір штрафу значно перевищує розмір плати, яку відповідач повинен отримати за надання послуг з організації перевезення за накладною №51502192, що може значно вплинути на фінансовий стан відповідача. Отже, відповідач надав докази наявності як майнових, так і інших інтересів, що заслуговують на увагу.
Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.
Реалізовуючи право на зменшення розміру штрафних санкцій, застосованих до відповідача на підставі ст.ст.118,122 Статут залізниць України, суд апеляційної інстанції керувався положеннями ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, згідно яких у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Норма ст.233 ГК України узгоджується з вимогами пункту 3 ст.83 ГПК України, у відповідності з яким господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.
Відповідно до ч.2 ст.99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, в тому числі і правом на зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача.
Застосовуючи передбачену ст.122 Статуту залізниць України штрафну санкцію, апеляційним судом враховано приписи ст.233 ГК України. При цьому судом обгрунтовано прийнято до уваги: термінове вжиття вантажовідправником (відповідачем) заходів щодо повідомлення станції призначення про допущену помилку в оформленні накладної №515021192; своєчасне прибуття вантажу під розвантаження належному одержувачу; істотне перевищення (у декілька десятків разів) суми штрафу над сумою плати, яку має отримати відповідач від замовника послуг на організацію перевезення на накладною № 515021192.
Тобто судом враховано майновий стан сторін та ступінь виконання зобов’язання відповідачем, як того вимагає ч.1 ст.233 ГПК України.
Не мають значення для справи твердження скаржника про пред’явлення ним позову лише про стягнення штрафу, а не штрафу та збитків, оскільки обставини відсутності завдання позивачу збитків внаслідок неналежного заповнення відповідачем накладної №515021192 встановлено судом апеляційної інстанції виключно в межах застосування ст.233 ГК України. Адже, цією статтею умовою для реалізації права суду на зменшення розміру штрафної санкції визначено необхідність її співставлення зі збитками кредитора. При цьому очевидно, що позов про відшкодування збитків перевізником не пред’являвся та судом не розглядався.
Водночас скаржником не заперечується та не спростовується встановлений судом факт відсутності виникнення у позивача збитків внаслідок неправильного зазначення відповідачем у накладній певних реквізитів (код та адреса одержувача).
Згідно зі ст.306 ГК України перевезення вантажів у цьому Кодексу визнається як господарська діяльність, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб’єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Отже, відносини перевезення вантажів залізничним транспортом є господарськими відносинами та підлягають правовому регулюванню Господарським кодексом України (ст.7 цього Кодексу). Посилання скаржника на те, що Господарським кодексом України не передбачено можливості зменшення встановленого ст.122 Статуту залізниць України штрафу спростовуються положеннями ст.ст.216,217,230 ГУ України, системний аналіз яких свідчить, що визначені Статутом залізниць України штрафи є за своєю природою господарськими санкціями, а тому їх розмір може зменшуватися судом відповідно до ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України.
Колегія відхиляє також безпредметні посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції ч.3 ст.101 ГПК України шляхом прийняття до розгляду вимоги відповідача про зменшення спірної суми штрафу, оскільки з матеріалів справи не вбачається пред’явлення відповідачем зустрічного позову, а пунктом 3 ст.83 ГПК України передбачено право суду вирішувати питання про зменшення у виняткових випадках розміру стягуваного з боржника штрафу шляхом виходу за межі позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117,1119–11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 у справі №31/96 залишити без змін, а касаційну скаргу ДП“Придніпровська залізниця” –без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Шаргало