У х в а л а

іменем україни

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 квітня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора м.Києва на постанову Дніпровського районного суду м.Києва від 26 липня 2006 року.

                                                           в с т а н о в и л а:

            Зазначеною постановою закрито провадження у кримінальній справі за фактом вбивства ОСОБА_1 на підставі ст.49 КК України, ст.11¹ КПК України.

            Зазначену кримінальну справу за фактом вчинення злочину, передбаченого ст.94 КК України 1960 року, було порушено прокуратурою Харківського району м.Києва 13 листопада 1990 року.

            У касаційному поданні прокурор просить скасувати постанову Дніпровського районного суду м.Києва від 26 липня 2006 року про закриття провадження у кримінальній справі за фактом вбивства ОСОБА_1 у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону судом першої інстанції, а справу направити на додаткове досудове слідство.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що у його задоволенні слід відмовити з таких підстав.

У касаційному поданні прокурор зазначає, що питання про застосування давності може бути вирішено судом тільки стосовно конкретної особи, яка вчинила злочин.

Оскільки у даному випадку під час досудового слідства не вдалося встановити осіб, причетних до вчинення злочину, конкретну особу за скоєння злочину не притягнуто в якості обвинуваченого, тому відсутні процесуально-правові підстави для прийняття рішення про закриття справи у зв'язку із закінченням строків давності.

В той же час, відповідно до ч.3 ст.11¹ КПК України, якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у ч.1 ст.49 КК України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою, передбаченою ч.2 цієї статті, а саме у зв'язку із закінченням строків давності. Тому посилання у касаційному поданні на незаконність судового рішення в цій частині не є переконливим.

Крім того, у касаційному поданні прокурор посилається на порушення органами досудового слідства та судом прав потерпілого, передбачених ст.ст.7¹, 12 КПК України, зокрема на те, що його не ознайомлено з постановою про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності, не повідомлено про слухання справи у суді, не з'ясовано його думку щодо закриття справи, а також не роз'яснено право на оскарження судового рішення.

Як видно з матеріалів кримінальної справи, в ході досудового слідства не було визнано потерпілою жодну особу, тому доводи прокурора на порушення процесуальних прав потерпілого також не знайшли підтвердження.

Таким чином, при перевірці справи не виявлено передбачених ст.398 КПК України  підстав для призначення справи до розгляду касаційним судом з повідомленням осіб, зазначених ст.384 КПК України.

Керуючись ст.394 КПК України, колегія суддів

                                               у х в а л и л а :

            відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора.

                                                С у д д і :     

Шевченко Т.В.                      Кривенда О.В.                                Лавренюк М.Ю.