У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 5 квітня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Львівської області на вирок Радехівського районного  суду Львівської області від 14 листопада 2005 року, яким

                                                         ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

раніше не судимого,

засуджено за ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі. Згідно п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31.05.2005 року ОСОБА_1 звільнено від покарання.

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження,

раніше  судимого  30.08.2002 року

Червоноградським міським судом

Львівської області за ч.3 ст.144, 44

КК України на 2 роки 9 місяців

позбавлення волі,

засуджено за ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від покарання з випробуванням на 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 січня 2006 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у тому, що вони в ніч на 13 вересня 2004 року за попередньою змовою в лісовому масиві  поблизу с. Криве Радехівського району Львівської області з метою викрадення чужого майна підійшли до автомобіля ВАЗ-21051 ДН НОМЕР_1, що належав Корецькій,  проте, не довели свої злочинні дії з незалежних від їх волі причин.

У касаційному поданні прокурора порушується питання про скасування   судових рішень та направлення  справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним, на думку автора подання, застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженим. Автор подання вважає, що суд безпідставно перекваліфікував дії     ОСОБА_1 та  ОСОБА_2з ч. 2 ст. 289 на ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК України, не давши належної оцінки показанням свідків та самих засуджених на досудовому слідстві. Крім того, при розгляді справи в апеляційній інстанції суд в порушення ст. 377 КПК України,  не спростував та не проаналізував всі доводи, наведені в апеляції державного обвинувача. На думку автора подання, суд призначив занадто м'яке покарання ОСОБА_2 і не обгрунтував своє рішення щодо застосування ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи  касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, суд визнав доведеною винність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненому злочині, яка грунтується на допустимих і достатніх доказах., а саме,  показаннях самих засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні про те, що вони мали намір тільки викрасти цінні речі з автомобіля, який знаходився в лісовому масиві, в тому числі і колеса та злити бензин. Проте, свій намір не довели до кінця з незалежних від них причин, бо попали в засідку працівників міліції.

Посилання у поданні на те, що що суд не дав належної оцінки показанням  свідків, працівників міліції, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про те, що вони бачили як ОСОБА_2 намагався завести машину, безпідставні, оскільки, як зазначили в своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій, дані покази є надуманими і необгрунтованими і жодними об'ктивними доказами не підтверджуються та спротовуються іншими доказами.

Так, згідно даних висновків дактилоскопічних експертиз відбитки пальців на речових доказах, тобто на автомобілі, залишені не ОСОБА_2 і не ОСОБА_1, а іншою особою.

Не заслуговують на увагу і доводи подання про те, що засуджені мали намір залити бензин в автомобіль з принесеної каністри, в якій було 10 л бензину, а не злити його, оскільки, як видно з матеріалів справи, визначення кількості бензину, який перебував у каністрі, ніякими слідчими діями  не проводилось. Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не  показували, що хотіли залити бензин в бензобак.

Жодних інших доказів, котрі б підтверджували доводи обвинувачення у подання не наведено.

За таких обставин суд правильно кваліфікував дії засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК України.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд в достатній мірі врахував  пом'якшуючі обставини, а саме: щире каяття винного, визнання ним своєї вини, позитивну характеристику, ОСОБА_2 має на утриманні неповнолітню дитину, від вчиненого злочину потерпілому не заподіяно ніякої шкоди, а тому суд дійшов правильного висновку про можливість застосування ст. 75 КК України

         Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

                                                        у х в а л и л а :

касаційне подання заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

Вирок Радехівського районного  суду Львівської області від 14 листопада 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 17 січня 2006 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни.

                                                       Судді:

     В.Г. Жук                            В.В. Заголдний                     А.І. Редька