Справа № 22-Ц-918 2005р. Головуючий у 1-й інстанції Шевченко В.С.
Категорія 5 Суддя-доповідач Данильченко Л.О.
РІШЕННЯ іменем України
04 липня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого - Данильченко Л.О.
суддів - Ведмедь Н.І., Ільченко О.Ю.
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду від 17 квітня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, треті особи: ВГРІФО Охтирського МРВ УМВС України в Сумській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Данильченко Л.О., вивчивши матеріали справи, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
-В грудня 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачка - це її бувша невістка ОСОБА_2, яка прописана в її приватному будинку. Фактично відповідачка вже не є членом їх сім'ї і проживає у своєї матері в м. Донецьку, а шлюб між невісткою і сином позивачки розірвано 26 серпня 2003 року. В добровільному порядку відповідачка не знялася з реєстраційного обліку. Позивачка не бажає, щоб бувша невістка проживала і була зареєстрована у її приватному будинку, а тому просила суд зобов'язати зняти відповідачку з реєстрації.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 17 квітня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зняття її з реєстрації залишені без задоволення.
При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що відносини, які склалися між позивачкою і відповідачкою, регулюються нормами Житлового кодексу України, і порушуючи питання про усунення перешкод в користуванні жилим будинком шляхом зняття відповідачки з реєстрації, позивачка обмежує відповідачку у праві користування будинком, а це може бути вирішено не інакше як з підстав і в порядку, передбаченому
Житловим кодексом України, на який позивачка не посилається в своєму позові. Так як позивачка просила усунути перешкоди у користуванні будинком на підставі ст. 391 ЦПК України, то суд першої* інстанції не задовольнив її вимоги.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, так як вважає, що рішення є незаконним і необгрунтованим, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Апелянт зазначає, що в своїй позовній заяві вона дійсно не посилалась на норми Житлового кодексу України, згідно яких відповідачка втратила право користування жилим приміщенням в будинку позивачки, але ст. 119 ЦПК України і не зобов'язує позивача вказувати статті закону. В своїй позовній заяві вона виклала всі необхідні обставини, вказала, що не бажає подальшого проживання і реєстрації відповідачки в своєму будинку, надала достатньо доказів про те, що відповідачка вибула на інше постійне місце проживання, не проживає в її будинку близько 5 років, свідки також підтвердили цей факт. Навіть її допит місцевим судом міста Донецьк також є підтвердженням того, що вона не проживає тривалий час в м. Охтирка. При цьому апелянт зазначає, що житлові права відповідачки ніяким чином не порушуються, оскільки вона має частину приватизованої квартири, в якій і проживає зі своїми батьками в м. Донецьк.
Апелянт посилається на те, що відповідачка взагалі не надала суду ніяких доказів про те, що в будинку залишились її речі, що там проживають її діти і що вона зберегла право користування житловою площею в будинку позивачки.
Крім цього, апелянт зазначає, що подальша реєстрація відповідачки ОСОБА_2 в будинку перешкоджає апелянту ОСОБА_1 здійснювати права власника будинку.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з постановленням нового рішення з таких підстав.
При вирішенні справи суд послався на те, що відносини, які склались між сторонами, виникли ще 1999 році, тобто до того, як набрав чинності Цивільний Кодекс України, а крім того, оскільки питання стосується обмеження права відповідачки у користуванні житлом, то ці відносини регулюються виключно нормами Житлового кодексу України
Однак при цьому суд першої інстанції не врахував, що правовідносини хоч і виникли між сторонами ще до набрання чинності ЦК України, але продовжують існувати після набрання ним чинності, так як відповідачка продовжує бути зареєстрованою в будинку позивачки і на сьогоднішній день.
За таких підстав, відповідно до абзацу пункту 4 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки жилий будинок, в якому зареєстрована відповідачка, знаходиться у приватній власності позивачки ОСОБА_1, що підтверджується наявними в справі доказами - довідкою Охтирського МБТІ (а.с. 40), а відповідачка мала право лише користування цим житлом, то до даних правовідносин слід застосувати норми Цивільного кодексу України (поняття сервітуту).
Так, ч. 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 26 серпня 2003 року шлюб між відповідачкою ОСОБА_2 та сином позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 було розірвано.
При цьому, в позовній заяві про розірвання шлюбу, яку подавала ОСОБА_2, вона сама зазначала, що відносини з чоловіком припинені з жовтня 2001 року, і з цього часу вона не проживає у Охтирці у будинку свекрухи, а проживає у своєї матері в м. Донецьку, діти проживають з нею.
Це ж саме ОСОБА_2 зазначає і в своїй позовній заяві до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Крім того, в справі мається документ, складений між бувшим подружжям ОСОБА_5, про передачу майна (а.с.48), який свідчить, що ОСОБА_2 забрала майно з будинку свекрухи ОСОБА_1 і майнових претензій не має.
Також в справі є розписка ОСОБА_2 (а.с.5), в якій вона зазначає, що фактично проживає в м. Донецьк і зобов'язується виписатись з будинку свекрухи ОСОБА_1
Наведене свідчить про те, що відповідачка сама підтверджує факт свого тривалого непроживання в будинку позивачки, факт втрати інтересу до цього помешкання та. намір подальшого проживання у іншому місці.
Відповідачка не надала суду доказів, які б свідчили про її проживання в будинку, в той же час не вказала і можливих поважних причин, з яких вона не проживає у будинку позивачки.
Також відповідачкою не доведено, що порушені її житлові права, оскільки ініціювавши питання про розірвання шлюбу з ОСОБА_4, вона добровільно перестала користуватися жилим будинком позивачки, фактично втративши до нього інтерес, і виїхала в інше постійне місце проживання.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що відмова ідповідачки знятися з реєстрації порушує право власності позивачки, яке ідлягає захисту згідно ст.ст. 383, 391 ЦК України, а тому апеляційна скарга
ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з остановленням нового рішення про задоволення вимог позивачки шляхом зняття відповідачки ОСОБА_2 з реєстрації за адресою АДРЕСА_1.
В зв'язку з задоволенням позову та апеляційної скарги, згідно ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір за подачу позову у розмірі 8 грн. 50 коп. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 грн. 25 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 7 грн. 50 коп., а всього судових витрат на суму 20 грн. 25 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 383, 391, ч.2 ст.405 ЦК України, ст.ст. 307 ч.І п.З, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів:
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Охтирського міськрайонного суду від 17 квітня 2006 року в даній справі скасувати.
Постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов'язати ВГРІФО Охтирського МРВ УМВС України в Сумській області зняти громадянку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, з реєстрації за адресою АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в розмірі 20 грн. 25 коп.
Рішення набрало законної сили, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.