ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2006 р. | № 20/41д |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу закритого акціонерного товариства “Промбудкомплект”, м. Запоріжжя (далі –ЗАТ “Промбудкомплект”)
на рішення господарського суду Запорізької області від 14.03.2006 та
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12.05.2006
зі справи № 20/41д
за позовом ЗАТ “Промбудкомплект”
до комерційного акціонерного банку “Слов’янський” (далі - КАБ “Слов’янський”) в особі ліквідаційної комісії, м. Запоріжжя, та
приватного підприємства “ІІС”, м. Запоріжжя (далі –ПП “ІІС”)
про визнання недійсним договору кредитної лінії.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про визнання недійсним договору кредитної лінії від 22.07.1997 № 11654402, укладеного КАБ “Слов’янський” і ПП “ІІС” (далі –оспорюваний договір).
У подальшому ЗАТ “Промбудкомплект” доповнювало та уточнювало позовні вимоги й просило визнати недійсними також підписи, вчинені ЗАТ “Промбудкомплект” у доповненнях №№ 2, 4, 5 до оспорюваного договору.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.03.2006 (суддя Гандюкова Л.П.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 12.05.2006 (колегія суддів у складі: Антонік С.Г. –головуючий, судді Шевченко Т.М. і Юхименко О.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено; позовні вимоги в частині визнання недійсними підписів позивача у доповненнях від 21.10.1997 № 2, від 22.12.1997 № 4, від 20.03.1998 № 5 до оспорюваного договору залишено без розгляду. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили, зокрема, з того, що: позовні вимоги в частині визнання недійсним оспорюваного договору є необґрунтованими та недоведеними; що ж до позовних вимог про визнання недійсними підписів на доповненнях №№ 2, 4, 5 до цього договору, то в цій частині позов слід залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки у провадженні господарського суду є справа № 20/40д зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЗАТ “Промбудкомплект” просить оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги: визнати недійсним оспорюваний договір “як такий, що вчинений сторонами в результаті зловмисної домовленості представника Відповідача 1 з Відповідачем 2”, а також визнати недійсними підписи, вчинені ЗАТ “Промбудкомплект” у доповненнях від 21.10.1997 № 2, від 22.12.1997 № 4, від 20.03.1998 № 5 до оспорюваного договору. Скаргу мотивовано порушенням попередніми судовими інстанціями у вирішені спору норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 44, 48, 57, 59, 153, 154, 382 Цивільного кодексу Української РСР, статті 16 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Положення Національного банку України про кредитування, пункту 2 статті 83, статті 85, пунктів 1, 3, 4 статті 104 ГПК України.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися. Від ЗАТ “Промбудкомплект” надійшла телеграма з клопотанням про розгляд касаційної скарги без участі названого товариства.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- КАБ “Слов’янський (як кредитор) і ПП “ІІС” (як кредитоотримувач) уклали оспорюваний договір, за яким КАБ “Слов’янський” зобов’язався надати ПП “ІІС” у розпорядження кошти в сумі, на строк, для мети і на умовах, визначених цим договором, а ПП “ІІС” зобов’язалося повернути банку кошти в сумах, якими воно розпорядилося фактично, сплатити проценти за розпорядження коштами та дотримуватися всіх умов, що випливають з цього договору;
- загальна сума коштів, наданих КАБ “Слов’янський” у розпорядження ПП “ІІС”, становить 360 000 грн.;
- ПП “ІІС” одержані в кредит кошти у визначений термін не повернуло;
- ЗАТ “Промбудкомплект” (як поручитель) і КАБ “Слов’янський” уклали договір поруки від 22.07.1997 № П-281 (далі –Договір поруки) на забезпечення повернення коштів;
- у подальшому було укладено додаткові угоди до оспорюваного договору, згідно з якими сторони цього договору зменшували відсотки за користування кредитом, збільшували термін, на який відкрито кредитну лінію, причому на додаткових угодах від 21.10.1997 № 2, від 22.12.1997 № 4, від 20.03.1998 № 5 є підписи та печатки поручителя (ЗАТ “Промбудкомплект”);
- за доводами ЗАТ “Промбудкомплект”, оспорюваний договір вчинено сторонами в результаті “зловмисної домовленості” представників сторін цього договору, й відтак він має бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215, 216, 232, 236 Цивільного кодексу України, статей 151, 153, 178, 191, 193, 194 ЦК УРСР;
- твердження ЗАТ “Промбудкомплект” про те, що посадова особа КАБ “Слов’янський” “одноосібно” підписала оспорюваний договір, скоївши злочин, передбачений статтями 364, 365 Кримінального кодексу України, належними доказами не підтверджено; з матеріалів справи вбачається, що назване товариство зверталося до органів прокуратури із заявою про порушення кримінальної справи, однак на час вирішення даного спору господарським судом факт скоєння злочину не підтверджено;
- Договір поруки не є предметом позову в даній справі; крім того, визнання недійсним Договору поруки було предметом розгляду в справі № 4/1/397д;
- сторони оспорюваного договору уклали його (з додатковими угодами) за взаємною згодою в письмовій формі, встановили термін надання кредиту та строки його повернення, розмір відсотків за користування кредитом, визначили види забезпечення, мету кредитування - для оплати виробничих потреб, відповідальність сторін, договір засвідчили підписами та печатками;
- ЗАТ “Промбудкомплект” не доведено і судом не встановлено факту підписання оспорюваного договору не уповноваженими на це особами. Так, відповідний договір та додаткові угоди до нього від імені КАБ “Слов’янський” підписав заступник начальника фінансового управління Стрижак І.В., від імені ПП “ІІС” –його директор Соколовський І.І., і підписи скріплено печатками. ЗАТ “Промбудкомплект” не подано доказів на підтвердження відсутності у Стрижака І.В. повноважень щодо підписання оспорюваного договору. Крім того, даний договір сторонами виконувався, що підтверджує факт схвалення відповідними юридичними особами угоди, укладеної від їх імені представниками.
З касаційної скарги вбачається, що ЗАТ “Промбудкомплект” просить, зокрема, визнати оспорюваний договір недійсним, “як такий, що вчинений сторонами в результаті зловмисної домовленості представника Відповідача 1 з Відповідачем 2”.
Відповідно до частини першої статті 57 ЦК УРСР (що був чинний на час укладення оспорюваного договору) угода, укладена внаслідок, зокрема, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
У роз’ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” зазначено таке:
- вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків (пункт 1);
- у вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі статті 57 ЦК УРСР господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів, зокрема, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв’язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди (абзац третій пункту 13);
- зловмисна угода –це умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено договір (абзац сьомий цього ж пункту).
Попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи не встановлено обставин, які підтверджували б факти зловмисної угоди представника КАБ “Слов’янський” з ПП “ІІС” в укладенні оспорюваного договору і безпосередній зв’язок таких фактів з волевиявленням ПП “ІІС” щодо укладення зазначеного договору, а так само настання якихось певних несприятливих наслідків у зв’язку з цим.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
ЗАТ “Промбудкомплект” у касаційній скарзі не наведено мотивів, з яких воно вважає порушеними господарськими судами у розгляді даної справи приписи статей 44, 48, 59, 153, 154, 382 ЦК УРСР; зі змісту оскаржуваних судових рішень відповідних порушень не вбачається.
Доводи касаційної скарги висновків попередніх судових інстанцій не спростовують з урахуванням такого.
Згідно з пунктом 21 Положення Національного банку України про кредитування, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995 № 246 (що було чинним на час укладення оспорюваного договору; далі - Положення) забороняється надання кредитів на:
покриття збитків господарської діяльності позичальника;
формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств (пункт із змінами, внесеними згідно з постановою Правління Національного банку України від 22.04.1997 № 97).
У господарських судів у вирішенні даного спору відсутні були правові підстави для ототожнення зазначеної в оспорюваному договорі мети кредитування (оплата виробничих потреб) з цілями, про які йдеться в зазначеному пункті Положення і надання кредитів на які заборонялося. Зокрема, скаржником не наведено будь-яких доводів, що свідчили б про надання кредиту за оспорюваним договором на покриття збитків господарської діяльності позичальника (ПП “ІІС”). Що ж до зазначення в кредитному договорі “номеру та дати Угоди, для оплати якої отримували кредитні кошти”, то припису щодо обов’язковості такого зазначення Положення не містило.
З приводу допущеного, на думку скаржника, місцевим господарським судом порушення вимог статті 85 ГПК України слід зазначити таке.
Відповідно до частин першої і другої цієї статті прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи; за згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання.
У названому в матеріалах справи протоколі судового засідання місцевого господарського суду від 28.02.2006 (а. с. 111) та в його ж ухвалі від цієї дати (а. с. 112) не зазначено про клопотання відповідача –1 (КАБ “Слов’янський”) чи інших сторін “щодо оголошення Рішення суду повністю”. У згаданій ухвалі йдеться, всупереч твердженню скаржника, не “про продовження вирішення спору”, а про продовження строку вирішення спору за клопотанням сторін, що узгоджується з вимогами частини четвертої статті 69 ГПК України.
У протоколі судового засідання місцевого господарського суду від 14.03.2006 (а. с. 120), що відбулося за участю представників сторін, зазначено про наявність згоди представників сторін про оголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Водночас у матеріалах справи немає письмових зауважень сторін з приводу неправильностей або неповноти протоколів судових засідань (частина п’ята статті 811 ГПК України).
Таким чином, доводи скаржника щодо порушення господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді даної справи не знаходять підтвердження.
Судом першої інстанції правильно застосовано припис пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України, за яким господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Адже, як встановлено цим судом, у його проваджені є справа № 20/40д зі спору між тими ж сторонами про визнання недійсними, зокрема, підписів позивача у доповненнях до оспорюваного договору від 21.10.1997 № 2, від 22.12.1997 № 4, від 20.03.1998 № 5, тобто про той же предмет і з тих же підстав, і отже, позовні вимоги в даній справі № 20/41д щодо визнання цих підписів недійсними підлягали залишенню без розгляду.
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись статтями 1117 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Запорізької області від 14.03.2006 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12.05.2006 зі справи № 20/41д залишити без змін, а касаційну скаргу закритого акціонерного товариства “Промбудкомплект” –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б. Львов