ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Головного управління з питань внутрішньої політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ (далі –Головне управління)

на рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2005 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2006

зі справи  № 41/58

за позовом Всеукраїнської видавничої православної місії Української православної церкви Київського патріархату, м. Івано-Франківськ (далі –Всеукраїнська видавнича православна місія УПЦ КП)

до Головного управління,

Київської міської державної адміністрації, м. Київ (далі –Держадміністрація)

про стягнення 812 950 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Державне казначейство України, м. Київ (далі –Держказначейство), та

зустрічним позовом Головного управління

до Всеукраїнської видавничої православної місії УПЦ КП

про визнання угоди недійсною.

Судове засідання проведено за участю представників:

Головного управління –Петіка О.В.,

Всеукраїнської видавничої православної місії УПЦ КП  –Романчак О.Г.

Держадміністрації –не з’яв.,

Держказначейства –не з’яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов було подано про стягнення з Управління у справах релігії Київської міської державної адміністрації (далі –Управління у справах релігії) 812 950 грн. заборгованості за продукцію, отриману за угодою від 20.12.1999 № 10-1 (далі –угода № 10-1); у подальшому за клопотанням позивача другим відповідачем зі справи було залучено Держадміністрацію.

Всеукраїнська видавнича православна місія УПЦ КП подала до місцевого господарського суду також клопотання про заміну відповідача зі справи –Управління у справах релігії його правонаступником, Головним управлінням.

Зустрічний позов подано про визнання недійсною угоди № 10-1 на підставі статті 58 Цивільного кодексу Української РСР (далі –ЦК УРСР).

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.10.2005                     (суддя Смирнова Л.Г.): Управління у справах релігії замінено його правонаступником, яким є Головне управління; первісний позов задоволено частково –з Головного управління стягнуто на користь Всеукраїнської видавничої православної місії УПЦ КП 550 000 грн. основного боргу, 1 150, 13 грн. державного мита та 79, 83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позовних вимог за первісним позовом відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. У прийнятті зазначеного рішення суд виходив з того, що: заборгованість за угодою № 10-1 існує, але щодо її стягнення в сумі 262 950 грн. закінчився строк позовної давності; Держадміністрацією права та охоронювані законом інтереси позивача за первісним позовом не порушувалися; вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2006 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О. –головуючий, судді             Рєпіна Л.О. і Синиця О.Ф.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково; первісний позов задоволено повністю: з Головного управління стягнуто на користь Всеукраїнської видавничої православної місії УПЦ КП  812 950 грн. заборгованості; 1 700 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. У прийнятті зазначеної постанови апеляційна інстанція виходила з того, що: позивач за первісним позовом не пропустив строку позовної давності за вимогами щодо стягнення частини заборгованості в сумі 262 950 грн.; відмова місцевого господарського суду в задоволенні вимог за зустрічним позовом є правомірною з огляду на наявні докази прийняття Головним управлінням продукції, переданої за угодою № 10-1, та її часткової оплати.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Головне управління просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Скаргу мотивовано порушенням апеляційною інстанцією вимог статті 165 ЦК УРСР, статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі -                  ГПК України) та необґрунтованістю відмови в задоволенні зустрічного позову, оскільки угода № 10-1, на думку скаржника, підпадає під ознаки мнимої угоди (стаття 58 ЦК УРСР).

У подальшому Головним управлінням подано “пояснення до касаційної скарги” від 26.06.2006 № 051-1623, в яких викладено додаткові щодо зазначеної скарги доводи з приводу неправильного застосування попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи норм процесуального права, в тому числі статей 32, 33, 36, 101 ГПК України, що, на думку скаржника, призвело до прийняття неправильних рішень по суті спору.

У відзиві на касаційну скаргу Всеукраїнське видавництво православної місії УПЦ КП заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та невідповідність законодавчим приписам, і просить оскаржувану постанову залишити без змін, а в задоволенні скарги відмовити.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень з даної справи та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- Всеукраїнською видавничою православною місією УПЦ КП і Управлінням у справах релігії, правонаступником якого є Головне управління, 20.12.1999 укладено угоди щодо надання поліграфічних послуг № 1 (далі –угода № 1) та № 10-1;

- відповідно до зазначених угод Всеукраїнська видавнича православна місія УПЦ КП зобов’язувалася надати Управлінню у справах релігії поліграфічні послуги з виготовлення ювілейного видання “Святого Євангелія” у кількості 10 000 примірників, а Управління у справах релігії зобов’язувалося прийняти надані послуги за актом здавання-приймання виконаних робіт та оплатити їх на умовах, визначених цими угодами;

- згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 угод №№ 1, 10-1 розрахунок проводиться в один етап за 1 000 примірників шляхом попередньої 100% оплати замовлення згідно з калькуляцією;

- на виконання умов угод №№ 1, 10-1 Всеукраїнською видавничою місією УПЦ КП було передано 9 910 примірників “Святого Євангелія” на загальну суму 1 502 150 грн., що підтверджується актами здавання-приймання робіт та накладними (копії залучено до справи, оригінали оглянуто судом);

- за отримані послуги їх одержувач розрахувався частково, перерахувавши Всеукраїнській видавничій православній місії УПЦ КП 689 200 грн., що підтверджується банківськими виписками та аудиторським звітом незалежної аудиторської фірми “Аудит-Сервіс INC” від 31.03.2003; неоплаченою залишилася сума 812 950 грн.;

- у зв’язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом зобов’язань щодо оплати отриманих послуг Всеукраїнська видавнича православна місія УПЦ КП 20.11.2003 звернулася з вимогою щодо оплати заборгованості у строк до 28.11.2003; цю вимогу залишено без задоволення;

- фактичних даних, які підтверджували б відсутність заборгованості Головного управління перед Всеукраїнською видавничою православною місією УПЦ КП, суду не подано;

- Головним управлінням не доведено належними засобами доказування, що Всеукраїнська видавнича православна місія УПЦ КП лише зовні виражала волю щодо укладення спорюваної угоди № 10-1 та не мала наміру надати послуги, передбачені цією угодою; крім того, факт отримання послуг відповідачем за первісним позовом (він же позивач за зустрічним позовом) підтверджено відповідними актами здавання-приймання робіт, підписаними уповноваженою особою цього відповідача та скріпленими його печаткою.

Судом першої інстанції також встановлено, що позовні вимоги стосовно стягнення заборгованості в сумі 262 950 грн. (акти приймання-передачі від 10.11.2000 № 4, від 10.11.2000 № 10-4 та від 07.11.2000 б/н) заявлено після закінчення строку позовної давності (позов подано 18.12.2003), і доказів поважності причин пропуску строку Всеукраїнською видавничою православною місією УПЦ КП не подано. Тому названий суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення первісного позову в сумі 550 000 грн. (за актами приймання-передачі від 19.12.2000 № 5, від 29.12.2000 № 6, від 29.12.2000 № 10-2).

Крім того, судом першої інстанції зроблено висновки щодо пропуску Головним управлінням строку позовної давності за позовом про визнання недійсною Угоди № 10-1 і про відсутність доказів поважності причин пропуску відповідного строку.

Судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначено, що:

- сторони угод №№ 1, 10-1 своїми діями (Всеукраїнська видавнича православна місія УПЦ КП передавши продукцію без отримання попередньої оплати за неї, а Головне управління –прийнявши її без здійснення попередньої оплати) змінили умови угод щодо порядку оплати; оскільки новий порядок після одержання книжок сторони не визначили, то розрахунок мав здійснюватись відповідно до статті 165 чинного на той час ЦК УРСР, тобто у семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором;

- відповідну вимогу про сплату суми заборгованості у строк до 28.11.2003 було надіслано 20.11.2003 (т. 1, а. с. 10, 11); позов зі справи подано 18.12.2003, тобто позивачем за первісним позовом не пропущено строк позовної давності за вимогами щодо стягнення частини заборгованості в сумі 262 950 грн. (акти приймання-передачі від 10.11.2000 № 4, від 10.11.2000 № 1-4, від 07.11.2000 б/н).

Причинами спору в даній справі стали питання про наявність чи відсутність підстав для визнання недійсною угоди № 10-1 згідно із статтею 58 ЦК УРСР та підстав для стягнення заборгованості Головного управління перед Всеукраїнською видавничою православною місією УПЦ КП.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення” та роз’ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 № 02-5/422 з тією ж назвою рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні правовідносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Висновки попередніх судових інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях з даної справи, не в повній мірі відповідають наведеним вимогам з огляду на таке.

Попередні судові інстанції з’ясували наявність двох угод, укладених Всеукраїнською видавничою православною місією УПЦ КП і Управлінням у справах релігії (№№ 10 і 10-1) про надання послуг з виготовлення видання “Святого Євангелія” у кількості 10 000 примірників загалом, але не встановили, яка конкретно кількість примірників мала виготовлятися та прийматися одержувачем за кожною з угод.

У безпосередньому зв’язку з цим попередні судові інстанції мали встановити, але не встановили, чи передавалися примірники “Святого Євангелія” Всеукраїнською видавничою православною місією УПЦ КП за актами здавання-приймання робіт та накладними на підставі та на виконання саме угоди № 10-1, що скаржником заперечується (відповідні доводи скаржника висувалися і в попередніх судових інстанціях, але ними належним чином не досліджені).

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи не з’ясовано правовий статус Управління у справах релігії (правонаступником якого є Головне управління) стосовно Держадміністрації і в зв’язку з цим –наявність у колишнього Управління у справах релігії повноважень щодо укладення угод на виготовлення примірників “Святого Євангелія” в кількості саме        10 000 примірників (а не 5 000, як зазначалося в угоді № 1). Пов’язані з цим доводи Головного управління також залишилися поза межами дослідження названими судовими інстанціями.

Заслуговує на увагу довід Головного управління щодо неналежного оформлення документа стосовно здавання-приймання робіт, а саме акта від 07.08.2000 № 10-3 (т. 4, а. с. 133), який, за твердженням скаржника, містить здійснене Всеукраїнською видавничою православною місією УПЦ КП в односторонньому порядку виправлення кількості примірників видання (1 110 замість 110).

Не встановивши належним чином усіх обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв’язку з цим у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями  у вирішенні даного спору норм матеріального права, в тому числі ЦК УРСР та Цивільного кодексу України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов’язки сторін і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління з питань внутрішньої політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2006 зі справи  № 41/58 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов