АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
" 17 " липня 2008 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого —Ходоровчського М.В.
Суддів — Гурзеля І.В., Гірського Б.М.
при секретарі –
з участю —
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 березня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності, визнання майна спільним майном подружжя, відшкодування моральної та матеріальної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, поділ майна подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині покупця та визнання права власності на житло, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2003 року ОСОБА_1 . звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_2 . посилаючись на те, що квартира по АДРЕСА_1 придбана за його особисті кошти, а саме: кошти, виручені від продажу належної йому квартири АДРЕСА_2 , і кошти, отримані за договором позики від брата.
У ході судового розгляду справи позивач відмовився від позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідачки та дана відмова прийнята судом.
ОСОБА_2 . звернулась до суду із зустрічною позовною заявою про поділ майна подружжя, виділення їй у натурі ? частини квартири АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що спірна квартира є власністю подружжя. В ході розгляду справи ОСОБА_2 . змінювала позовні вимоги та попросила суд визнати за кожним з подружжя право власності – по 29,7 відсотків спірної квартири, установити порядок користування квартирою, виділивши їм з дочкою житлову кімнату площею 19 кв.м., а позивачу-відповідачу – кімнату площею 10,4 кв.м., решту приміщення квартири залишити у спільному користуванні; вселити їх у дану квартиру, про визнання за неповнолітньою Соломією права власності на 40,7 відсотків спірної квартири; посилаючись на те, що дану квартиру придбано за гроші, виручені від продажу квартири АДРЕСА_2 , співвласниками якої були ОСОБА_1 . та їх неповнолітня дочка ОСОБА_3
В ході нового судового розгляду 29.07.2007 року ОСОБА_2 . доповнила свій позов вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині, що стосується покупця ОСОБА_1 . щодо придбання ним 40,7 % спірної квартири та заміни його неповнолітньою ОСОБА_3 та визнання за нею права власності на 40,7 % цієї квартири.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27.03.2008 року позов ОСОБА_1 . задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 . право власності на 50% квартири по АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти його позовних вимог відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 . задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 від 24.10.1995 року укладений між ОСОБА_4 . та ОСОБА_1 . в частині покупця ОСОБА_1 . щодо купівлі 40,7 % та визначено дійсним покупцем вказаної частини квартири ОСОБА_1 . та визнано за нею право власності на 40,7 її відсотка.
Визнано спільним майном подружжя 59,3 % квартири по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 . право власності на 9,3 % квартири по АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 . ставить питання про скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення, оскільки судом порушено норми процесуального та матеріального права, а також дано невірну оцінку встановленим обставинам справи.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог вбачається, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Задовольняючи частково позовні вимоги сторін суд першої інстанції виходив з того, що 24.10.1995 року ОСОБА_1 . ,перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 ., купив 2-х кімнатну квартиру по АДРЕСА_1 за 200 000 000 крб., доларовий еквівалент вартості придбаної квартири складав 1350 доларів США, і зареєстрував спірну квартиру в Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності. Оскільки вказана квартира була придбана за кошти, що особисто належали позивачу та дочці сторін - ОСОБА_3 про що позивач зазначив в позовній заяві і ця обставина була визнана іншою стороною , то суд визнав у відповідності до вкладених коштів частки позивача у спірній квартирі -50%, ОСОБА_1 .,-40,7%, ОСОБА_2 .-9,3%, а 59,3% квартири визнано спільною сумісною всласністью подружжя. Також з тих же підстав суд частково скасував договір купівлі упівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 від 24.10.1995 року укладеного між ОСОБА_4 . та ОСОБА_1 . та визнав дійсним покупцем 40,7 % квартири ОСОБА_3 .
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково.
Так вірно встановивши обставини справи, судом першої інстанції зроблено невірні висновки що до необхідності часткового скасування оспорюваного договору купівлі продажу та невірно визначено частку подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 у спільному майні.
Колегією суддів встановлено наступні обставини:
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_1 . та ОСОБА_2 . зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим відділом РАГСу Збаразького районного управління юстиції. В шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 року у подружжя народилась дочка ОСОБА_3 яку позивач-відповідач прописав у наданій йому квартирі по АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 . та довідкою з ЖЕКу . ОСОБА_2 . мешкала окремо по АДРЕСА_3 .
27.07.1995 року ОСОБА_1 . та неповнолітня ОСОБА_1 . приватизували квартиру на АДРЕСА_2 була , що підтверджується свідоцтвом про право спільної сумісної власності на житло, виданим начальником Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації. Таким чином, встановлено, що вказана квартира набута ними у власність за рахунок житлових чеків, які згідно ЗУ “Про приватизацію державного житлового фонду” надавались кожному громадянину України для безоплатної приватизації державного житлового фонду.
25.10.1995 року розпорядженням виконкому Тернопільської міської ради №458 від 25.10.1995 року дозволено ОСОБА_1 . продати квартиру по АДРЕСА_2 від імені неповнолітньої дочки і дана квартира була продана 28.10.1995 року за 1202947717 крб., що в доларовому еквіваленті згідно визнаних сторонами обставин складала 1100 доларів США.
24.10.1995 року ОСОБА_1 . купив 2-х кімнатну квартиру по АДРЕСА_1 за 200 000 000 крб., доларовий еквівалент вартості придбаної квартири складав 1350 доларів США, з яких 1100 дол. США були особистими коштами ОСОБА_1 . та його неповнолітньої дочки ОСОБА_1 . ця обставина зазначена позивачем в позовній заяві і також визнана ОСОБА_2 . .
13.12.1995 року ОСОБА_1 . зареєстрував спірну квартиру в Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності, що зафіксовано в реєстровій книзі за № НОМЕР_1 і зареєструвався в ній з дочкою.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено , що 81,4 відсотка вартості даної квартири сплачено за рахунок коштів, виручених від продажу належної ОСОБА_1 . та ОСОБА_1 . на праві спільної сумісної власності квартири по АДРЕСА_2 , зокрема половина цих коштів, що становить 40,7 відсотків її вартості належали неповнолітній ОСОБА_1 ., а друга половина – ОСОБА_1 ..
Доводи апеляції про те що вказані розрахунки є невірними невідповідають дійсності. Так вартість 100% квартири становить 1350 дол. США. З них 1100 дол.- Х%. Х= 1100х100:1350 = 81,4 :2 = 40,7.
Однак висновок суду про те що спільним майном подружжя слід визнати 59,3 відсотка спірної квартири суперечить попередньому висновку суду першої інстанції про те що 81,4% належить по ? частини ОСОБА_1 . по його дочці ОСОБА_1 .., що з арефметичної точки зору є неможливим. (81,4+ 59,3 = 140,7 %) . Спільним майном подружжя слід визнати частку в квартирі, яка придбана за кошти нажиті подружжям у шлюбі і вона становитиме 18,6%. (100%-81,4%)
З них судом вірно визначено частку кожного з подружжя 9,3 % та вірно визначено частку позивача ОСОБА_1 . - 50% (40,7+9,3) .
Також помилковим є висновок суду першої інстанції про те що слід визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири в частині покупця ОСОБА_1 . щодо купівлі 40,7 її відсотків, визнавши дійсним покупцем вказаної квартири ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 . на час укладення оспорюваного договору в 1995 році виповнилось 3 роки і у відповідності до ст. 11 ЦК України (1963 р.) воне не набула цивільної дієздатності, а тому не могла бути стороною договору. У відповідності до ст.51 діючого на той час ЦК України недійсними є угоди укладені неповнорлітнім який не досяг 15 років, крім дрібних побутових. ОСОБА_1 . як батько мав право у відповідності до діючого на той час КпШС України (ст.78) розпоряжатись майном, а тому підстав скасовувати вказаний договір немає.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27.03.2008 року – в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 від 24.10.1995 року укладеного між ОСОБА_4 . та ОСОБА_1 . щодо визнання дійсним покупцем 40,7 % квартири ОСОБА_3 та визнання спільним майном подружжя 59,3 % квартири скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 . про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовити. В іншій частині позов задоволити. Визнати за неповнолітньою ОСОБА_1 . право власності на 40,7 % квартири АДРЕСА_1 по АДРЕСА_1 .
В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду залишити без змін.
Допустити поворот виконання рішення Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2004 року. Зобов'язати ОСОБА_2 . повернути ОСОБА_1 . 11 000 грн. отриманих згідно рішення суду.
На рішення може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців.
Головуючий:
Судді: