ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2016 р.                                         Справа № 5015/2804/12

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                Мельник Г.І.

суддів                                                                                                    Михалюк О.В.

ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 міської ради

                              №1104-вих-398 від 18.05.2016 року

на рішення           господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року

у справі           № 5015/2804/12

за позовом: Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави – Кабінету Міністрів України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

позивача: ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, м. Львів

до відповідача 1: ОСОБА_1 міської ради, м. Львів

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Архібуд”, м. Львів

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області, м. Львів

третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_3 організації “Правозахисний центр імені генерала УНР ОСОБА_4”, м. Львів

третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1: Військової частини 2144, м. Львів

третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіонального ландшафтного парку “Знесіння”, м. Львів

про                     визнання недійсним договору оренди землі, витребування з чужого

                    незаконного володіння земельної ділянки

за участю представників:          

від військової прокуратури: ОСОБА_5 (посвідчення №033498 від 18.05.2016 р.)

від КМУ: не з’явився

від позивача: ОСОБА_6 – предстаник (довіреність №5/34-753/0/2-16-2 від 02.02.2016 р.)

від відповідача1: ОСОБА_7 – представник

                    (довіреність №1104-вих-124 від 02.03.2016р.)

від відповідача2: ОСОБА_8 – представник (довіреність б/н від 23.08.2016 р.)

Барбадин - ОСОБА_9 – директор (протокол № 13/07/16 від 13.07.2016р.)

від третьої особи 1: не з’явився

від третьої особи 2: ОСОБА_10 – предстаник (довіреність б/н від 28.01.2016 р.)

від третьої особи 3: не з’явився

від третьої особи ОСОБА_11 – представник

                              (довіреність №2404/79 від 04.04.2016р.)

          Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2016р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Михалюк О.В., Плотніцький Б.Д. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні. У зв’язку з перебуванням судді Михалюк О.В. у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду № 330 від 29.06.2016 року проведено автоматичну заміну складу колегії суддів, згідно якої замість судді Михалюк О.В. у склад колегії введено суддю Давид Л.Л. При цьому, у зв’язку з перебуванням судді Давид Л.Л. у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду № 529 від 25.08.2016 року проведено автоматичну заміну складу колегії суддів, згідно якої замість судді Давид Л.Л. у склад колегії введено суддю Михалюк О.В.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року у справі № 5015/2804/12 (суддя Яворський Б.І.) відмовлено у задоволенні позову повністю; відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову та стягнуто з ОСОБА_1 обласної державної адміністрації в дохід Державного бюджету України 2 147,00 грн. судового збору.

          Рішення суду мотивоване тим, що прокурором не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами порушення відповідачем права та охоронюваного законом інтересу позивача - ОСОБА_1 обласної державної адміністрації.

При цьому, приймаючи рішення у даній справі місцевий господарський суд виходив з того, що визнання ОСОБА_1 міською радою позову не спростовує чинність ухвал ОСОБА_1 міської ради №1023 від 05.07.2007 року «Про затвердження ТзОВ «АрхіБуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О.Довбуша, 15 у м. Львові» та № 2260 від 04.12.2008 року «Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 05.07.2007 року № 1023» на виконання яких був укладений спірний Договір оренди землі від 11 грудня 2008 року.

          Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду ОСОБА_1 міська рада оскаржила його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №1104-вих-398 від 18.05.2016 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року у справі № 5015/2804/12 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю, оскільки вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

          Зокрема, як зазначає скаржник порушення місцевим господарським судом норм процесуального права полягає у тому, що суд відмовляючи у задоволенні позову не врахував того, що ОСОБА_1 міська рада визнає позов.

Свої доводи скаржник аргументує, також тим, що спірна земельна ділянка є державною власністю та відносилася до земель оборони, так як знаходилася у користуванні військової частини 2144. При цьому, звертає увагу на те, що земельна ділянка входить в межі регіонального ландшафтного парку «Знесіння», а тому ОСОБА_1 обласна державна адміністрація має право виконувати покладені на неї обов’язки з охорони культурної спадщини та розпоряджатися вказаними землями.

          Разом з тим, скаржник покликається на те, що місцевим господарським судом порушено положення ст. 77 ЗК України, ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» та ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та зазначає, що господарський суд в межах розгляду справи № 914/1584/15 дійшов вірного висновку про те, що Військова частина 2144 як постійний користувач земельної ділянки, розташованої у м. Львів по вул. Довбуша, 15, повинна була звернутись із зверненням про добровільну відмову від користування земельною ділянкою до власника землі – держави, яка реалізує це право через Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи, а не до органу місцевого самоврядування.

          Поряд з цим, апелянт вважає, що господарським судом встановлено відсутність доказів згоди Кабінету Міністрів України на вилучення та передачу спірної земельної ділянки, що знаходиться у м. Львові по вул. Довбуша, 15 ОСОБА_1 міській раді, а лист військової частини 2144 з проханням вилучити з користування даної військової частини земельну ділянку, адресований міському голові м. Львова, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов’язків, з огляду на що, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка не була вивільнена та передана у порядку, встановленому законодавством, чинним на час прийняття спірних ухвал міської ради. А тому, покликається на те, що вказана земельна ділянка є державною власністю та відноситься до земель оборони.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3 організація “Правозахисний центр імені генерала УНР ОСОБА_4” подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 міської ради задоволити, скасувати рішення господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року у справі № 5015/2804/12 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Також, скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, військова прокуратура Західного регіону України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги підтримує та просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог першого заступника військового прокурора Західного регіону України.

          Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 29.06.2016р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016р. та від 12.07.2016р.

29.06.2016 року та 25.08.2016 року склад суду змінено, тому 29.06.2016 року та 25.08.2016 року розгляд справи розпочинався спочатку.

          В дане судове засідання, прибули представники прокуратури, позивача, відповідача 1, відповідача 2, третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, проте, Кабінет Міністрів України, третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 явки уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016р.

09 серпня 2016 року апеляційному господарському суду від першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Львівській області поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з тим, що представник Кабінету Міністрів України, ОСОБА_12, уповноважений представляти його інтереси по даній справі, перебуває по 26.08.2016р. у щорічній відпустці.

          При цьому, слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. Так, юридичну особу за посадою може представляти її керівник. Інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами юридичної особи.

          Частиною 3 ст. 28 ГПК України визначено, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

          Таким чином, зазначений у вищевказаному клопотанні представник є не єдиною особою, що має право представляти інтереси Кабінету Міністрів України в суді.

          Відтак, розглянувши клопотання подане першим заступником начальника Головного територіального управління юстиції у Львівській області від імені Кабінету Міністрів України (вхідний номер канцелярії суду № 01-04/5753/16 від 09.08.2016р.) про відкладення розгляду справи ОСОБА_1 апеляційний господарський суд ухвалив відмовити у його задоволенні.

          Враховуючи ту обставину, що Кабінет Міністрів України, третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 належним чином були повідомлені про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, неодноразово не з’являлися в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників Кабінету Міністрів України, третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1.

          Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача, відповідача 1, відповідача 2, третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016р. у справі № 5015/2804/12 слід залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 міської ради – без задоволення виходячи з наступного.

          Перевіряючи підставність звернення до суду з даним позовом з’ясовано, що як на підставу позовних вимог Перший заступник військового прокурора Західного регіону України покликається на те, що при укладенні Договору оренди землі від 11 грудня 2008 року, яка належить до земель оборони та перебуває у державній власності, ОСОБА_1 міська рада порушила встановлений законом порядок вилучення такої ділянки з користування, оскільки відповідно до вимог ст. 149 ЗК України такі земельні ділянки вилучаються тільки Кабінетом Міністрів України. Крім того, як зазначає позивач ОСОБА_1 міська рада порушила порядок припинення права користування цією ділянкою, яка належить до земель оборони та земель природно-заповідного фонду, оскільки дане питання повинен був вирішувати орган державної влади.

          При цьому, прокурор покликається на те, що ОСОБА_1 міською радою в порушення вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» винесено ухвали від 01.03.2007р. № 612 та від 05.07.2007р. № 1023, на підставі яких з користування військової частини 2144 вилучено земельну ділянку площею 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 у м. Львові.

          З’ясуванням доказів у справі встановлено, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 139 від 10.02.2006 року «Про оформлення права державної власності на нежитлові будівлі та споруди майнового комплексу на вул. Довбуша, 15» вирішено надати номер 15 на вулиці Довбуша в місті Львові будівлям та спорудам майнового комплексу Державної прикордонної служби та вирішено оформити право державної власності на вказані будівлі і споруди з правом оперативного управління Державній прикордонній службі України. При цьому, право державної власності належним чином оформлене і зареєстроване у встановленому законом порядку 21.02.2006 року, ніким не оспорювалось та не було скасовано.

          В подальшому, 20.04.2006 року між ДП Державної компанії «Укрспецекспорт» ДГРЗТП «Спецтехноекспорт», яке діяло на підставі договору комісії на реалізацію військового майна, укладеного з Державною прикордонною службою (Продавець) та ТзОВ «Будінвест» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу будівель та споруд, розташованих по вул. О.Довбуша, 15 в м. Львові.

          Також, з матеріалів справи встановлено, що 20.10.2006 року між ТзОВ ВП “Будінвест” (Продавець) та ТзОВ “АрхіБуд” (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна загальною площею 722,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Довбуша О., 15.

          Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ТзОВ “АрхіБуд”, як Покупець за Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 20.10.2006 року на визначених законом підставах та у встановленому порядку набуло право власності на придбаний об’єкт нерухомості. Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 20.10.2006 року ніким не оспорений та судом недійсним не визнавався.

          Ухвалою ОСОБА_1 міської ради №612 від 01.03.2007р. ТзОВ “АрхіБуд” погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.Довбуша, 15 у м.Львові в оренду терміном на 10 років для будівництва об’єктів архітектурної діяльності відповідно до погодженого у встановленому порядку містобудівного обґрунтування за рахунок земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання – землі змішаного використання.

          У тому ж році ухвалою ОСОБА_1 міської ради №1023 від 05.07.2007р. ТзОВ “АрхіБуд” затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 2,8317 га на вул. Добвуша,15 в м.Львові в оренду терміном на 10 років для будівництва кварталу житлової забудови за рахунок земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання – землі житлової забудови.

          Ухвалою ОСОБА_1 міської ради від 04.12.2008р. №2260 “Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 05.07.2007р. №1023” доповнено вказану ухвалу п.1 такого змісту: “Вилучити за згодою з користування військового містечка №301а військової частини 2144 Державної прикордонної служби України земельну ділянку площею 2,8939 га на вул. Довбуша,15 в м. Львові та перевести до земель міста”; слова: “площею 2,8317 га” замінено словами “площею 2,8939 га”, слова “за рахунок земель промисловості транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення” замінено словами: “перевівши із земель транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови”.

          На підставі вказаних ухвал ОСОБА_1 міської ради, 11.12.2008 року між ОСОБА_1 міською радою та ТзОВ «АрхіБуд» укладено Договір оренди землі, який діє до сьогоднішнього часу.

          Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, а також досліджуючи документальні докази у справі в їх сукупності колегія суддів вважає, що прокурором не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами порушення права та охоронюваного інтересу ОСОБА_1 обласної ради з огляду на наступне.

Як встановлено в ході розгляду даної справи, органи прокуратури вважаючи незаконними зазначені вище ухвали ОСОБА_1 міської ради звернулись до суду з позовом про їх скасування та постановою Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2014 року позов заступника прокурора м. Львова задоволено; скасовано ухвалу ОСОБА_1 міської ради від 01.03.2007 року № 612 “Про погодження ТзОВ “АрхіБуд” місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. О.Довбуша, 15 у м. Львові” та ухвалу ОСОБА_1 міської ради від 05 липня 2007 року № 1023 “Про затвердження ТзОВ “АрхіБуд” проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Добвуша,15 в м.Львові”. Справа була переглянута в апеляційному порядку та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року у справі №876/3497/14 апеляійну скаргу ТзОВ “АрхіБуд” задоволено частково, постанову Галицького районного суду м. Львова від 12.03.2014р. по справі №461/6450/13-а скасовано та закрито провадження в цій справі.

          При цьому, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Львівської області від 30.07.2015 року у справі №914/1584/15 відмовлено у задоволенні позову Заступника прокурора Львівської області, заявленого в інтересах держави в особі: ОСОБА_1 обласної державної адміністрації та Регіонального ландшафтного парку “Знесіння” до відповідача – ОСОБА_1 міської ради про визнання нечинними та скасування ухвал сесії ОСОБА_1 міської ради №612 від 01.03.2007 року та №1023 від 05.07.2007 року з наступними змінами, внесеними ухвалами сесії ОСОБА_1 міської ради №2260 від 04.12.2008 року та №3759 від 08.07.2010 року.

          Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року у даній справі рішення господарського суду Львівської області від 30.07.2015 року по справі №914/1584/15 залишено без змін, а апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області – без задоволення.

          Постановою Вищого господарського суду України від 03 березня 2016 року у справі №914/1584/15 касаційну скаргу ОСОБА_1 міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року у справі № 914/1584/15 залишено без задоволення; постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року у справі № 914/1584/15 залишено без змін.

          Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

          Таким чином, перевіряючи доводи апеляційної скарги встановлено, що вищевказані ухвали ОСОБА_1 міської ради № 1023 від 05.07.2007 року «Про затвердження ТзОВ «АрхіБуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О.Довбуша, 15 у м. Львові» та № 2260 від 04.12.2008 року «Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 05.07.2007 року № 1023», які є підставою заявленого позову оскаржувались, але залишені в силі.

          Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що земельна ділянка без достатніх правових підстав передана ОСОБА_1 обласній державній адміністрації колегія суддів зазначає, що як встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 30.07.2015 року у справі № 914/1584/15 в матеріалах справи відсутні докази згоди Кабінету Міністрів України на вилучення та передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_1 обласній державній адміністрації, в інтересах якої заявлено позов прокурором, а тому враховуючи викладене, суд вважає, що прокурором не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами порушення права та охоронюваного законом інтересу позивача – ОСОБА_1 обласної державної адміністрації. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновку господарського суду Львівської області.

          Разом з тим, перевіряючи покликання скаржника на те, що вказана земельна ділянка передана без достатніх правових підстав та визначаючи ОСОБА_1 обласну державну адміністрацію як позивача, апелянт не погоджується з висновком господарського суду Львівської області про те, що Кабінет Міністрів України не був визначений прокурором стороною у справі – позивачем у даних правовідносинах зважаючи на наступне.

          Згідно з ч. 1 ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру” (в редакції чинній на момент звернення з позовом до суду) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України “Про прокуратуру”).

          Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч. 5 ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”).

          Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

          Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 2 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві. Позовна заява повинна містити, зокрема, найменування сторін їх місцезнаходження, ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності (п. 2 ч. 2 ст. 54 ГПК України). Прокурор зобов’язаний надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів (ст. 56 ГПК України).

          Господарським судом Львівської області встановлено, що позов подано в інтересах держави – Кабінету Міністрів України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а позивачем визначено ОСОБА_1 обласну державну адміністрацію. А тому, доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів визнає як голослівні трактування.

          Відтак, висновки місцевого господарського суду про те, що прокурор не довів, що позов подано в інтересах позивача – Кабінету Міністрів України знайшли своє підтвердження.

          Таким чином, з огляду на викладене та з урахуванням аналізу оскаржуваного рішення та документальних доказів у справі, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду.

          Щодо покликання на те, що спірна земельна ділянка є державною власністю та відносилася до земель оборони, так як знаходилася у користуванні військової частини 2144, суд зазначає наступне.

          Відповідно до ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" та ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

          Згідно з ст. 2 Закону України “Про використання земель оборони” військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

          Пунктом 6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. №1919, передбачено, що рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони переліку рухомого військового майна за формою згідно з додатком 1 та переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено окремо від земельних ділянок за формою згідно з додатком 2, а у разі відчуження земельних ділянок разом із розташованими на них об’єктами нерухомого військового майна - за формою згідно з додатком 3.

          При цьому, як встановлено аналізом письмових доказів наявних у матеріалах справи, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2005р. №258-р затверджено перелік нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено. До вказаного переліку включено нерухоме майно військового містечка №301а у м. Львові по вул. Довбуша, 18. Зазначений перелік затверджений Кабінетом Міністрів України за формою згідно з додатком 2 до Положення (перелік нерухомого майна, яке може бути відчужено окремо від земельних ділянок).

          Згідно наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі від 29.06.2006р. нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Довбуша, 15, військове містечко №301а, будівлі №Б-1, №О-1, №К-1, №М-1, №Ж-1, №Г-1, №Н-1, №З-1, зареєстровані в Обласному комунальному підприємстві ОСОБА_1 обласної ради “БТІ та ЕО” в реєстровій книзі під реєстровим номером 13915289, загальною площею 722,6 кв. м, передано від Адміністрації Державної прикордонної служби України до ТзОВ Виробниче підприємство “Будінвест”.

          Поряд з цим, згідно листа Адміністрації Держприкордонслужби України, підписаного заступником директора Департаменту забезпечення – Начальника Управління тилу, адресованого начальнику Львівського прикордонного загону, від 04.02.2011р., надано затверджені акти прийняття-передачі вказаного нерухомого майна військового містечка №301а. У вказаному листі зазначено про необхідність проведення відповідної роботи щодо передачі місцевим органам влади земельної ділянки відповідно до чинного законодавства.

          Відповідно до ст. 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”) належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Більше того, у матеріалах справи відсутні докази згоди Кабінету Міністрів України на вилучення та передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_1 обласній державній адміністрації, в інтересах якої заявлено позов прокурором. А тому суд вважає, що прокурором не доведено порушення прав та охоронюваного законом інтересу позивача ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, якій спірна земельна ділянка не передавалась.

Наведене також підтверджується висновком викладеним у рішенні господарського суду Львівської області від 30.07.2015 року у справі №914/1584/15, яке постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2016 року залишено без змін.

Одночасно, перевіряючи покликання на те, що спірна земельна ділянка входить в межі регіонального ландшафтного парку «Знесіння», а тому ОСОБА_1 обласна державна адміністрація має право виконувати покладені на неї обов’язки з охорони культурної спадщини та розпоряджатися вказаними землями колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 3 рішення ОСОБА_1 обласної ради № 71 від 01.10.1998 року "Про розширення та впорядкування природно-заповідного фонду області" затверджено Проект організації території регіонального ландшафтного парку "Знесіння" та встановлено його охоронну зону – площею 473, 6 га.

21.06.2011 року ухвалою ОСОБА_1 міської ради № 1113 "Про затвердження меж і надання земельної ділянки у постійне користування регіональному ландшафтному парку "Знесіння" у м. Львові та деякі територіальні і нормативно-організаційні питання функціонування регіонального ландшафтного парку "Знесіння", затверджено для регіонального ландшафтного парку "Знесіння", як об'єкту природно-заповідного фонду України: зовнішню межу, яка визначає територію парку площею 312, 0949 га та межу охоронної зони, яка визначає територію площею 473, 615 га (п. 1.1).

З території парку площею 312,0949 га Регіональному ландшафтному парку "Знесіння" надано земельні ділянки загальною площею 153,69 га, у спільне користування парку з ОСОБА_1 обласною дитячою клінічною лікарнею – земельну ділянку площею 0, 0947 га і залишено за іншими землекористувачами та землевласниками земельні ділянки загальною площею 158,3099 га (п. 1.2). Серед таких землекористувачів і Військова частина 2144 Державної прикордонної служби України.

В той же час, п. 4 наведеної вище ухвали передбачено надання, згідно чинного законодавства, Регіональному ландшафтному парку "Знесіння" в постійне користування земельних ділянок, які надалі будуть вивільнятися на території, визначеній зовнішньою межею парку "Знесіння".

          Проте, як вбачається із кадастрового плану земельної ділянки, плану земельної ділянки, ОСОБА_7 встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування (ще військової частини 2144), ОСОБА_7 № 2 встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування (який складений на виконання Розпорядження № 370 ОСОБА_1 міської адміністрації від 07.05.1993 року) спірна земельна ділянка не входить в межі регіонального ландшафтного парку «Знесіння», а лише межує з ним. Наведене також відображено у висновку зробленому у рішенні господарського суду Львівської області від 30.07.2015 року у справі №914/1584/15, яке постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2016 року залишено без змін.

          Крім цього, ухвалою ОСОБА_1 міської ради від 08.07.2010 року № 3759 “Про внесення змін до ухвали ОСОБА_1 міської ради від 05.07.2007 року №1023” внесено зміни до зазначеної ухвали шляхом зміни у п. 1. слів “для будівництва кварталу житлової забудови” на “для будівництва готельно-рекреаційного комплексу”.

          Як вбачається із письмових пояснень регіонального ландшафтного парку «Знесіння» наданих старшому прокурору відділу старшому раднику юстиції Військової прокуратури Західного регіону України (т. 1 а.с. 32-34) парк розглядає позицію забудовника (ТзОВ «АрхіБуд») щодо спорудження готельно-рекреаційного комплексу. При цьому зазначає, що в межах зони стаціонарної рекреації, в якій знаходиться земельна ділянка на вул. О.Довбуша, 15 у м. Львові, згідно ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд» дозволяється розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку, а до основних завдань регіональних ландшафтних парків відповідно до ст. 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд» відноситься створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності.

          Таким чином, регіональний ландшафтний парк «Знесіння» не заперечував проти відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О.Довбуша, 15 у м. Львові ТзОВ «АрхіБуд», а також проти Договору оренди землі від 11 грудня 2008 року, який укладений на виконання ухвал ОСОБА_1 міської ради № 899 від 07.06.2007 року, № 1023 від 05.07.2007 року та № 2260 від 04.12.2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявленого позову є визнання недійсним Договору оренди землі від 11 грудня 2008 року.

При цьому, як уже зазначалося вище, 11 грудня 2008 року між ОСОБА_1 міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд» (Орендар) укладено Договір оренди землі (надалі – Договір), відповідно до умов якого Орендодавець на підставі ухвали ОСОБА_1 міської ради № 899 від 07.06.2007 року «Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові» та ухвали ОСОБА_1 міської ради № 1023 від 05.07.2007 року «Про затвердження ТзОВ «АрхіБуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О.Довбуша, 15 у м. Львові», № 2260 від 04.12.2008 року «Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 05.07.2007 року № 1023» надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. О.Довбуша, 15 для будівництва кварталу житлової забудови (п. 1 Договору).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

          Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

          Земельний кодекс України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає, що підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

          Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

          Згідно з ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю.

          Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. При цьому, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ст.124 ЗК України).

          Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

          Таким чином, з огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у зв’язку з прийняттям суб’єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

          За таких обставин рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним – розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень. (постанови Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі № 6-2510-цс15; від 30.09.2015 року у справі № 3-553гс15; від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14; від 02.03.2016 року у справі № 6-3090цс15).

          Таким чином, питання законності рішення органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, на підставі якого виникло речове право на земельну ділянку (право власності чи оренди), повинно розглядатися у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих актів.

          Згідно з ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

          Крім цього, відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року “Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин” зазначено, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

          Відтак, колегія суддів звертає увагу на чинність ухвал ОСОБА_1 міської ради № 1023 від 05.07.2007 року «Про затвердження ТзОВ «АрхіБуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О.Довбуша, 15 у м. Львові» та № 2260 від 04.12.2008 року «Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 05.07.2007 року № 1023» на виконання яких був укладений спірний Договір оренди землі та передана в оренду земельна ділянка, які не є предметом даного спору та станом на сьогодні не скасовані.

          Разом з тим, покликання скаржника на те, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, оскільки не враховано того, що ОСОБА_1 міська рада визнає позов, колегія суддів розцінює такі покликання як безпідставні з огляду на те, що визнання позову одним із відповідачів не є підставою беззаперечного задоволення позовних вимог. Більше того, як встановлено в ході розгляду справи та аналізом наявних у ній доказів таке визнання не спростовує чинність ухвал відповідача – ОСОБА_1 міської ради №1023 від 05.07.2007 року «Про затвердження ТзОВ «АрхіБуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О.Довбуша, 15 у м. Львові» та № 2260 від 04.12.2008 року «Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 05.07.2007 року № 1023» на виконання яких був укладений спірний Договір оренди землі від 11 грудня 2008 року.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

          Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - ОСОБА_1 апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.          Рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2016 року у справі № 5015/2804/12 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 міської ради №1104-вих-398 від 18.05.2016 року – без задоволення.

2.          Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 31.08.2016р.

Головуючий-суддя                                                                      Мельник Г.І.

Суддя                                                                                          Михалюк О.В.

Суддя                                                                                           Плотніцький Б.Д.