ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 Справа № 2-а-12365/08/1570

 

27.02.2009р.

10год.07хв.

Зала судових засідань №13

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого   -      судді Аракелян М.М.

При секретарі  -      Павелко Д.Ю.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: Осіпов С.Г. - за довіреністю №41/10 від 04.08.2009р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1485 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби про стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 та заява про зменшення позовних вимог, в яких позивач просить суд стягнути з Військової частини 1485 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби на користь ОСОБА_1 кошти за відрядження у розмірі 4097,36грн., згідно наданого розрахунку з відрахуванням коштів за харчування у розмірі 2027,96грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 02.04.2007р. по 28.09.2007р. та з 01.10.2007р. по 03.12.2007р. він знаходився у службовому відрядженні у місті Севастополь у зв'язку з ремонтом корабля. Відповідно до ст.121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями, що відмовляється зробити відповідач. Згідно із п.1.11 Інструкції про службові відрядження військовослужбовців Державної прикордонної служби України в межах України та за кордон, фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження. Виплата добових провадиться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати вибуття військовослужбовця з місця постійної служби, прибуття його в пункт (пункти) службового відрядження, вибуття з нього (з них) та прибуття до місця постійної служби. Під час знаходження у службовому відрядженні морське грошове забезпечення позивачу  не виплачувалось. Як вбачається з розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 31.03.07 року №Т/9-2821, корабель, на якому  проходив службу позивач, на період ремонту був переданий в оперативне підпорядкування командира Севастопольського загону морської охорони, проте будь-яких наказів про направлення та зарахування позивача у розпорядження відповідного начальника (командира), не видавалось. Невиплата відповідачем коштів за відрядження є протиправною.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2008р. було відкрито провадження у справі та запропоновано відповідачу у строк до 18.12.2008р. подати до суду письмові заперечення на позов та докази, які спростовують заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 23.12.2008р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в засіданні суду на 25.02.2009р.

Відповідач визнав уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з Військової частини 1485 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби ОСОБА_1 коштів за відрядження у розмірі 4097,36грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд дійшов висновку про задоволення уточнених позовних вимог виходячи з наступного.

 

Капітан 3-го рангу ОСОБА_1 займав посаду командира корабля морської охорони „Поділля" у військовій частині 1485 Південного регіонального Управління Державної прикордонної служби, що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини 1485 від 20.08.2003р. №15-ос та не оспорюється відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень сторін та підтверджується Довідкою №1/09 від 26.02.2009р. та копіями посвідчень про відрядження № 35 та № 119 в період з 02.04.2007р. по 28.09.2007р. та з 01.10.2007р. по 03.12.2007р. позивач знаходився у службовому відрядженні у місті Севастополь у зв'язку з ремонтом корабля, що також підтверджується і витягами з наказів №34-ос від 01.04.2007р, №131-ос від 28.04.2007р., №132-ос від 01.10.2007р. та №174-ос від 03.12.2007р.

Згідно довідки №1/09 від 26.02.2009р. та як зазначено в запереченнях відповідача,  під час знаходження у відрядженні позивач знаходився на котловому забезпеченні згідно норми № 3 (морського пайка), вартість якого за 1 добу становить 08 грн. 31 коп.

Відповідно до ст.121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями, але відповідач відмовився від сплати відповідних коштів ОСОБА_1

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що грошові компенсаційні виплати у вигляді добових віднесено до додаткової заробітної плати.

Відповідно до п.1.1 Інструкції про службові відрядження військовослужбовців Державної прикордонної служби України  в межах України та за кордон, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.11.2005р. №830,                   службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням  начальника (командира) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового завдання поза місцем його постійної служби.

Згідно з п.1.3 вказаної Інструкції фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження. Тривалість службового відрядження обчислюється за кількістю днів перебування у відрядженні з урахуванням вихідних,  святкових і неробочих днів та часу перебування у дорозі. Визначення кількості днів відрядження для виплати добових провадиться з урахуванням дня вибуття військовослужбовця з місця постійної  служби  та  прибуття  до  місця  постійної  служби,  що зараховуються як два дні.

Згідно із п.1.11 Інструкції про службові відрядження військовослужбовців Державної прикордонної служби України в межах України та за кордон, фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження. Виплата добових провадиться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати вибуття військовослужбовця з місця постійної служби, прибуття його в пункт (пункти) службового відрядження, вибуття з нього (з них) та прибуття до місця постійної служби.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 663 „Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон", за кожен день перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові і неробочі дні та час перебування у дорозі, йому мають виплатити добові у розмірі 25 гривень. При цьому день вибуття у відрядження і день прибуття з нього враховуються як два дні.

Враховуючи те, що під час знаходження у відрядженні позивач знаходився на котловому забезпеченні згідно норми № 3 вартість якого за 1 добу становить 08 грн. 31 коп., суд приходить до висновку, що добові, що підлягали виплаті позивачу складають 25 грн. - 08 грн. 31 коп.=16 грн. 69 коп.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Те, що корабель, на якому проходив службу позивач, на період ремонту був переданий в оперативне підпорядкування командира Севастопольського загону морської охорони, не свідчить про те, що позивач також знаходився в підпорядкуванні командира Севастопольського загону морської охорони. Будь яких наказів про направлення та зарахування позивача у розпорядження відповідного начальника (командира), не видавалось, що підтвердив представник відповідача. Не зазначено також було про направлення (зарахування) позивача в розпорядження конкретної посадової особи і в посвідченнях про відрядження, на підставі яких він виконував службове завдання поза місцем моєї постійної служби.

Відповідно до Інструкції про службові відрядження військовослужбовців Державної прикордонної служби України в межах України та за кордон виплата добових не здійснюється військовослужбовцям, яким за період відрядження здійснюється виплата морського грошового забезпечення, а також за час перебування в розпорядженні відповідних начальників (командирів).

Судом встановлено, що під час знаходження у службовому відрядженні морське грошове забезпечення позивачу  не виплачувалось, що підтвердив представник відповідача.

Згідно нормативних актів, що регулюють порядок проходження служби офіцерами та прапорщиками (мічманами) Державної прикордонної служби України (зокрема Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, (затверджене Указом Президента України від 07 листопада 2001 року №1053), яке розповсюджується на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Інструкції про порядок організації виконання Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, (затвердженої наказом Міністра оборони України №237 від 16 липня 2002 року), Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07 червня 2004 року №450 (яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин), обов'язковою умовою знаходження військовослужбовця в розпорядженні відповідного начальника (командира) є звільнення (усунення, відсторонення) цього військовослужбовця з раніше займаної штатної посади.

При цьому військовослужбовець перебуває в розпорядженні відповідного начальника (командира) на підставі наказу про зарахування у розпорядження до призначення його на іншу штатну посаду або до звільнення з військової служби в запас чи відставку. Перебування військовослужбовця в розпорядженні відповідного начальника (командира) при виконанні службових обов'язків по штатній посаді цього військовослужбовця чинним законодавством не передбачено.

Обов'язок по дотриманню встановленого Інструкцією про службові відрядження військовослужбовців Державної прикордонної служби України в межах України та за кордон граничного строку перебування військовослужбовця у відрядженні покладається на відповідну посадову особу, як видає наказ (розпорядження) про направлення військовослужбовця у відрядження. Крім того, вказаною Інструкцією передбачено можливість знаходження у відрядженні працівників на весь строк виконання ремонтних робіт.

Таким чином, судом встановлено, що позивачу не були виплачені добові за відрядження, що визнається представником відповідача. Судом встановлено, що сума добових, що підлягала виплаті позивачу складає 16 грн. 69 коп. на добу, та за період відрядження йому підлягали виплаті грошові кошти у сумі 4097,36грн., що визнається і в запереченнях відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст136 КАС України позивач може відмовитися від адміністративного  позову,  а відповідач  -  визнати адміністративний позов протягом всього часу судового  розгляду,  зробивши  усну  заяву.   Якщо   відмову   від адміністративного  позову  чи  визнання  адміністративного  позову викладено  в  адресованій   суду   письмовій   заяві,   ця   заява приєднується до справи.  Судове  рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову,  визнанням адміністративного позову чи примиренням  сторін ухвалюється  за правилами,  встановленими статтями 112,  113 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст. 112 КАС України у разі часткового визнання адміністративного  позову відповідачем і прийняття його судом може бути прийнята постанова суду про   задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до статті 164 цього Кодексу. У разі  повного  визнання відповідачем  адміністративного  позову  і  прийняття  його  судом приймається  постанова  суду  про  задоволення   адміністративного позову.

Визнання відповідачем зменшених позовних вимог ОСОБА_1 не суперечить закону і не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів.

За таких обставин, суд вважає, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини 1485 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби про стягнення підлягають задоволенню у повному обсязі.

 

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 1485 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби задовольнити.

2. Стягнути з Військової частини 1485 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби (65026, м.Одеса, вул.Приморська, 37) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) грошові кошти за службове відрядження у сумі 4097(чотири тисячі дев'яносто сім)грн.36коп.

 

Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили у разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

 

Постанова може бути оскаржена шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

 

Повний текст постанови складено та підписано «03» березня  2009р.

 

  

Суддя                                                                                             Аракелян М.М.