ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2009 р. Справа № 2-а-3459/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Сторчака Володимира Юрійовича,
При секретарі судового засідання: Гонта Інна Олександрівна
За участю представників сторін:
позивача : Антоненко І.Л. - представник
відповідача 1 : не з'явився
відповідач 2: не з'явився
третя особа: Арустамян А.Е.- представник
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Державної податкової адміністрації України
до: Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Вольф О.Л.
до: Департаменту державної виконавчої служби
третя особа: ОСОБА_1
про: визнання протиправною та скасування постанови
ВСТАНОВИВ :
30 липня 2009 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державної податкової адміністрації України, м. Київ до Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Вольфа О.Л, м. Київ, Департаменту державної виконавчої служби, м. Київ, за участю третьої особи - ОСОБА_1, м. Вінниця про визнання протиправною і скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 27.04.2009 року.
Позов мотивовано тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 27 квітня 2009 року є незаконною, такою, що винесена в порушення вимог Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки виконавче провадження відкрите за виконавчим документом, який не відповідає вимогам ст. 19 згаданого Закону, що призвело до порушення права ДПА України, як учасника виконавчого провадження.
Так, позивач вважає, що Виконавчий лист Вінницького окружного адміністративного суду видано з порушенням вимог ст.. 19 Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки в ньому відсутні наступні обов'язкові реквізити:
1) не зазначено індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача;
2) не зазначено ідентифікаційний код боржника, а відтак державним виконавцем мала б виноситись Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження.
Ухвалою суду від 03 серпня 2009 року за згаданим вище позовом відкрито провадження у адміністративній справі № 2-а-3459/0270 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 12 серпня 2009 року.
Представник позивача 12 серпня 2009 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Відповідачі заперечень на позовну заяву не надали, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.
Представник третьої особи - ОСОБА_1 в запереченнях без номера від 12.08.2009 року та в судовому засіданні позов не визнала, вважаючи що відсутність у виконавчому листі ідентифікаційних кодів ( номерів) боржника та стягувача, є лише формальною підставою, за якою не може бути скасована оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження, адже звернення позивача зумовлено не справжнім порушенням його прав, а намаганням умисно протягом тривалого часу не виконувати рішення суду, що є грубим порушенням ст.. 124 Конституції України, а також гарантованих Конституцією України трудових прав ОСОБА_1. Крім того зазначено, що позивачем без поважних причин пропущено термін звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів, і жодного підтвердження щодо поважної такого пропуску позивачем не наведено, а тому такий термін поновленню не підлягає.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
17 квітня 2009 року Вінницьким окружним адміністративним судом на виконання постанови від 17 квітня 2009 року, якою вирішено: скасувати наказ Державної податкової адміністрації України № 309-о від 17.02.2009 року; поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Державної податкової інспекції у м. Вінниці -начальника головного відділу податкової міліції державної податкової інспекції у м. Вінниці; постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Державної податкової інспекції у м. Вінниці -начальника головного відділу податкової міліції у м. Вінниці допущено до негайного виконання, видано виконавчий лист, який позивачем було направлено на виконання до органу державної виконавчої служби.
27 квітня 2009 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Вольфом Олександром Леонідовичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню згаданого виконавчого листа від 17 квітня 2009 року та надано строк на його добровільне виконання, зокрема, семиденний строк з моменту отримання відповідної постанови.
Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, позивачем отримано оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження -12 травня 2009 року, про що свідчить відмітка Департаменту господарського забезпечення Державної податкової адміністрації України за вх. № 6249/5 ( а.с. 12). Однак, у встановлений відповідачем строк, виконавчий лист від 17 квітня 2009 року не було виконано.
Натомість, 28 липня 2009 року позивач з посиланням на ст.. 181 КАС України звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 27 квітня 2009 року, водночас подавши клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказуючи, що про виконавчий лист №2-а-1528/09/0270 ДПА України стало відомо 27.07.2009 року коли представником ДПА України подано до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, та фактично ознайомився з матеріалами виконавчого провадження.
Преамбулою Закону України “Про виконавче провадження”передбачено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
В силу положень статті 1 даного Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці) (частина друга статті 2 Закону України “Про виконавче провадження”).
Стаття 5 Закону України “Про виконавче провадження”визначає, що Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Водночас, стаття 7 Закону встановлює гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні.
Зокрема, Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.
Виходячи із приписів п. 3 ч. 1 ст.. 19 Закону України “Про виконавче провадження” , виконавчий документ, серед інших, повинен містити відомості про “найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження ( для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб -платника податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо”.
Аналіз змісту зазначеної норми дає підстави вважати, що позивачем неправильно застосовані його приписи, оскільки поза його увагою залишилася вимога Закону про обов'язковість обізнаності суду про ті чи інші відомості, які мають міститися у виконавчому документі, а також те, що ця інформація необхідна для ідентифікації Державної податкової адміністрації України, тобто державного органу.
Згідно п. 1.8 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2009 року за № 74/5 ( із змінами), постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не може бути скасована лише за формальних підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 19 Закону, які не перешкоджають подальшому провадженню виконавчих дій.
Не можна не погодитись з думкою представника третьої особи, про те, що відсутність у виконавчому листі ідентифікаційних кодів (номерів) боржника та стягувача не може являтись підставою для скасування оскаржуваної постанови, адже у згаданому виконавчому до ку менті наявні інші відомості, які достатні для ідентифікації стягувача та боржника.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З аналізу вищенаведеного вбачається той висновок, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 27 квітня 2009 року не суперечить вимогам Закону України “Про виконавче провадження”, а відтак не підлягає скасуванню.
Не може братись до уваги думка позивача, стосовно того, що державний виконавець за обставин вказаних в позові, мав би винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, адже це фактично позбавило б права стягувача на негайне виконання рішення суду, що в свою чергу, суперечило б принципу Конституції України щодо права громадянина ОСОБА_1 на працю.
В силу ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Інших доказів, які б підтвердили доводи позивача, щодо протиправності постанови про відкриття виконавчого провадження від 27 квітня 2009 року - суду не надано.
Крім того, відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Законом України “Про виконавче провадження”передбачено, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.
Крім того, частина 2 статті 181 КАС України встановлює 10-денний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Вивчивши матеріали справи, Суд встановив, що Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із порушенням 10-денного строку звернення до адміністративного суду, зокрема, адміністративний позов позивачем датовано та здано до поштового відділення зв'язку для відправки на адресу суду - 28 липня 2009 року, позовна заява надійшла до суду 30 липня 2009 року, про що свідчить відповідний реєстраційний номер на першій сторінці позовної заяви, тоді коли у позивача з 12.05.2009 року ( день отримання оскаржуваної постанови ДПА України) було достатньо часу для ознайомлення з виконавчим провадженням, в тому рахунку дізнатись про зміст виконавчого листа . А відтак, твердження позивача про те, що йому стало відомо про виконавчий лист лише 27.07.2009 року (тобто за результатами ознайомлення з виконавчим провадженням) не приймається до уваги, відповідно - не може вважатьсь поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Враховуючи те, що Позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду і представник наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог з цієї підстави, а доказів які б підтверджували поважність причини пропуску строку звернення до суду Позивачем не надано, та зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, Суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З урахування встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 99,100, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 17.08.09
Суддя /підпис/ Сторчак Володимир Юрійович
Копія вірна
Суддя:
Секретар: