а
ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2009 р. Справа № 2-а-1884/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Аліменко Володимира Олександровича,
При секретарі судового засідання: Запасній Ілоні Миколаївні
За участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, представника ОСОБА_2
відповідача : Євчук Г.В.
свідків: ОСОБА_3., ОСОБА_4.
розглянувши матеріали справи
за позовом:ОСОБА_1
до: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області
про: визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень та поновлення на роботі
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень та поновлення на роботі.
Позивач свої вимоги мотивує тим, що в 2009 році займав посаду дільничного інспектора СДІМ Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області, але наказом начальника УМВС України у Вінницькій області №39 о/с від 06 березня 2009 року його було звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил за статтею 64 п. "ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за власним бажанням -при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
На думку позивача, зазначений наказ відповідача є незаконним і такими, що підлягає скасуванню, оскільки звільнення здійснено за відсутності поважних причин, без з'ясування підстав, які зумовили звернення з рапортами про звільнення, без урахування заяви про відкликання рапорту про звільнення.
В судовому засіданні позивач, представник позивача позов підтримали та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві просили задовольнити позов.
Представник відповідача позов не визнала, проти задоволення позову заперечувала.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, оцінивши докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач займав посаду дільничного інспектора СДІМ Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області та проходив службу в органах внутрішніх справ з листопада 2004 року по березень 2009 року.
Порядок та умови проходження служби в міліції, відповідно до ст. 18 Закону України “Про міліцію”, регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної норми Закону Кабінетом Міністрів України Поставою № 114 від 29.07.1991р. було затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української PCP.
Відповідно до п. “ж”статті 64 даного Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
03 березня 2009 рокуОСОБА_1. звернувся з рапортом до начальника УМВС України у Вінницькій області з проханням звільнити його з ОВС за власним бажанням в зв'язку з тим, що його не влаштовує низька заробітна плата.
Крім того, 03.03.2009р.ОСОБА_1. звернувся до начальника УМВС з повторним рапортом про звільнення з ОВС, в якому наполягає на своєму звільнення з ОВС з причин неналежної заробітної плати та ненормованого робочого дня, в зв'язку з тим, що він знайшов можливість влаштуватися на роботу з більш високою заробітною платою. У вказаному рапортіОСОБА_1. відмовляється від запропонованих йому посад. До працівників ОВС претензій немає. Зобов'язується вчасно прибути для отримання розрахункових документів.
06 березня 2009 рокуОСОБА_1. знову подає рапорт на ім'я начальника УМВС у якому зазначає, що станом на 06.03.2009 року він на лікуванні, у відпустці та у відрядженні не перебуває, думку щодо звільнення не змінив та на звільненні наполягає.
На думку суду, дані рапорти подані ОСОБА_103 та 06 березня 2009 року свідчать про його бажання звільнитися з органів міліції, так як були поданні неодноразово та з інтервалом у дві доби, тобто обдумано.
Крім цього, суд бере до уваги зміст атестаційного листа ОСОБА_1., де він звернувся з рапортом про звільнення його з ОВС за власним бажанням, мотивуючи тим, що його не задовольняє низька заробітна плата, ненормований робочий день та небажання проходити службу в ОВС. Зі змістом атестаційного листа та звільненням за власним бажаннямОСОБА_1. погодився, про що поставив власний підпис 06.03.2009р., хоча міг не погодитися і відмовитися від підпису даного атестаційного листа.
Пунктом 48 Положення передбачено, що атестація осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться на кожній із займаних посад через чотири роки, а також при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу посаду і звільненні з органів внутрішніх справ, якщо переміщення по службі або звільнення провадиться по закінченні року з дня останньої атестації, а у виняткових випадках незалежно від цього строку.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України N 181 від 22.03.2005р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 травня 2005 року, N 559/10839, затверджено Інструкцію “Про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України”.
Відповідно до пункту 3.1 цієї Інструкції, начальники зобов'язані ознайомити працівника, який атестується, зі змістом атестаційного листа, що останнім і було зроблено.
Пунктом 4.4 Інструкції встановлено, що у разі незгоди з відомостями, відображеними в атестаційному листі, особа, яка атестується, негайно викладає свої мотивовані заперечення в окремому рапорті. У таких випадках керівник безпосереднього начальника протягом 10 днів організовує додаткову перевірку і готує висновок по суті цих заперечень, з яким ознайомлюється працівник, який атестується. При відмові працівника, який атестується, від підпису безпосереднім начальником про це складається акт за підписом не менше як трьох працівників служби.
Відповідно до Інструкції з оформлення документів у системі МВС України, затвердженої наказом МВС України від 20.01.2004р. за №55 рапорт -письмове звернення працівника до вищої посадової особи з викладом питань службового чи особистого характеру і висловлення у зв'язку з цим відповідного прохання. Рапорт має такі реквізити, як назву виду документа, текст документа, відмітку про наявність додатків (якщо вони є), підпис та дату документа.
Позивач не подав доказів які б підтверджували його незгоду з відомостями, відображеними в атестаційному листі, рапорт з мотивованими запереченнями щодо атестації та акт про відмову від підпису.
Тому твердження позивача, що він 11.03.2009р. звернувся із рапортом до керівництва УМВС України у Вінницькій області не розглядати попередній рапорт про звільнення його за власним бажанням по ст. 64 “Ж”“Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ”, який, на думку позивача, необхідно було реєструвати, суд не бере до уваги, так як на той часОСОБА_1. був звільнений з органів внутрішніх справ України і мав би звернутися із заявою з відображенням необхідності реалізації своїх прав на працю, яку необхідно було зареєструвати.
Також, відповідно до розписки,ОСОБА_1. 06.03.2009р. при звільнення з ОВС отримав трудову книжку, військовий квиток, витяг з наказу про звільнення та інші документи, а також зазначив, що претензій до співробітників кадрового апарату УМВС немає, питання про поновлення в ОВС піднімати не буде. Від проходження ВЛК відмовляється, в день звільнення на лікарняному або у відпустці не перебуває.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на Постанову Кабінету Міністрів № 428 від 08 червня 2005 року “Про затвердження переліку сімейних обставин та інших причин, що можуть бути підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять службу за контрактом”.
Суд вважає, що такий висновок є хибним, так як вказана Постанова Кабінету Міністрів стосується пункту “и” статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, згідно з яким особи середнього, старшого і вищого начальницького складу ОВС звільняються зі служби в запас через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується КМУ.
В даному випадку до ОСОБА_1. був застосований п. "ж" ст. 64 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Пунктом 68 Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
В даному випадку законодавець визначає термін у якій особа, яка виявила бажання звільнитися, повинна повідомити орган внутрішніх справ про прийняте ним рішення, а орган внутрішніх справ, в свою чергу, на протязі цього терміну при врахуванні статей Положення повинен звільнити дану особу.
СвідокОСОБА_5в судовому засіданні зазначив, що 06.03.2009р. згідно розпорядження начальника Райвідділу знаходився разом із іншими працівниками міліції на чергуванні. Цього ж дня, разом з ОСОБА_1отримував зброю у збройовій кімнаті, після чого відправився на чергування території, аОСОБА_1. залишився в Райвідділі. ОСОБА_5зазначив, що у цей день ОСОБА_1. більше не бачив.
Свідок ОСОБА_3 - заступник начальника Райвідділу по кадрам в судовому засіданні зазначив, щоОСОБА_1. звернувся із рапортом про звільнення з ОВС з причин неналежної заробітної плати та ненормованого робочого дня. Також,ОСОБА_1. неодноразово заявляв, що він знайшов можливість влаштуватися на роботу з більш високою заробітною платою, тому при прийнятті ним рішення щодо написання рапорту про звільнення з органів, ніякого психологічного впливу зі сторони працівників та керівництва Райвідділу не здійснювалося. Після отримання зброї ОСОБА_1у збройовій кімнаті 06.03.2009р. в 16:00 год., ОСОБА_3 узнавши про підписання наказу про звільнення ОСОБА_1., наказав йому здати табельну зброю в чергову частину, якуОСОБА_1. здав о 18:00 год. Після чого, зброю було здано в збройову кімнати особою яка прийняла її у ОСОБА_1.
Покази свідка ОСОБА_6, суд до уваги не бере, так як він був звільнений разом з ОСОБА_1одним і тим самим наказом начальника УМВС України у Вінницькій області №39 о/с від 06 березня 2009 року, якій на сьогоднішній день також оскаржує, оцінує їх критично так як вважає його зацікавленою особою у позитивному вирішенні даного спору.
Отже, відповідачем дотримано було порядок та з'ясовано обставини, що слугували підставою для звільнення, а тому суд приходить до висновку, що виданий наказ є законним.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Як вбачається, викладені позивачем обставини щодо неповного розрахунку за працю в органах міліції не свідчать про наявність спірних публічно-правових відносин, а тому даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки між сторонами виник спір про право.
Частина 2 статті 2 КАС України чітко вказує, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та Законами України встановлений інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Проаналізувавши зазначені норми, суд приходить до висновку, що спори про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати розглядаються в порядку цивільного судочинства за наказним провадженням.
Таким чином, проаналізувавши адміністративний позов, покази свідків та докази надані представниками позивача та відповідача досліджені в судовому засіданні, суд вважає, що обставини адміністративного позову, якими обґрунтовувалися вимоги позивача не знайшли своє підтвердження, позивач не довів у суді своїх позовних вимог у частині вимушеності написання рапорту про звільнення, тому в адміністративному позові слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень та поновлення на роботі відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 10.06.09
Суддя Аліменко Володимир Олександрович