У К Р А Ї Н А

Місцевий Ленінський районний суд міста Севастополя

                                           Справа № 2-89/2009 р.

                                                    Категорія 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

      (повний текст)

24 червня 2009 року Ленінський районний суд міста Севастополя у складі:

головуючого судді – Проценко О.І.

                  при секретарі – Володіні Ю.В.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі, цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною, перевід  прав та обов’язків покупця,  

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1, уточнивши протягом розгляду справи позовні вимоги, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просить суд  визнати недійсним договір купівлі-проджу ѕ часток АДРЕСА_1, укладений 09.12.2006 р. між ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з іншого боку, та перевести на неї права та обов’язки покупця, визнавши за нею право власності на ѕ частки зазначеної квартири, з виплатою покупцям вартість часток, які їм належать. Вимоги позову мотивовані тим, що позивачу в порядку спадкування належить ј частка АДРЕСА_2,  за договорами дарування від 14 та 15 жовтня 2005 р., відповідач ОСОБА_2 набула право власності на ѕ частки зазначеної квартири. Як слід з позовної заяви, 09.12.2006 р. ОСОБА_2, без попереднього повідомлення позивача про намір продажу належних ній часток у спірному житлі, здійснила продаж ѕ часток у спірній квартирі відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Позивач зазначає, що оспорювана нею угода була проведена із порушенням чинного законодавства, без врахування її права переважної покупки, у зв’язку з чим, має бути визнана недійсною, водночас позивач просить перевести права та обов’язки покупця по спірному договору купівлі-продажу на неї, стягнувши на користь відповідачів суму в розмірі  195 000 грн., яку вони, згідно умов договору від 09.12.2006 р., витратили на придбання своїх часток квартири, зазначена сума відповідно до вимог закону внесена нею на депозитний рахунок суду.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, наполягали на задоволенні обидвох вимог по викладених у позові підставах.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представник відповідачки ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги у вигляді в якому вони заявлені, не визнали, проте не заперечували проти задоволення вимог позивачки в частині переводу на неї прав та обов’язків покупця за договором купівлі-продажу від 09.12.2006 р., в разі виплати нею ринкової вартості ѕ часток АДРЕСА_2. Свої заперечення на позов мотивували тим, що перед вчиненням оспорюваної позивачем угоди, її неодноразово повідомляли про  намір вчинити  зазначений правочин, але у зв’язку із тим, що позивач постійно мешкає за межами України у Італії, будь-якої своєї адреси не залишила, вручити їй відповідну кореспонденцію не представилося можливим, також вказували на те, що заявляючи вимоги щодо переведення на позивачку прав та обов’язків покупця, вона пропонує сплатити їм суму у розмірі 195 000 грн., тобто вартість спірного майна на момент його відчуження, тоді як на даний час його вартість є значно більшою, у зв’язку з чим, в разі задоволення позовних вимог в даній частині, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, будуть позбавлені можливості придбати собі рівноцінне житло та фактично залишаться без нього, оскільки іншої нерухомої власності не мають.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, свідчення свідків, дослідивши матеріали  цивільної справи та нотаріальних справ, знаходить позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства  практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні  можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів  інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість  можна трактувати  як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту  цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню  до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно  захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників.

А тому, вирішуючи спір про права сторін, суд керувався саме вищеозначиними принципами.

У судовому засіданні судом встановлено, що до виникнення спірних правовідносин АДРЕСА_3 перебувала у спільній власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.4) - ОСОБА_5 померла.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, у порядку спадкування за законом, право власності на ј частку зазначеної вище квартири, перейшло до матері ОСОБА_5 - ОСОБА_1 позивачки по справі, при цьому ѕ частки спірної квартири відійшли у власність  ОСОБА_6 та неповнолітньої дитини, у інтересах якої він діяв.

Згідно договорів дарування від 14.10.2005 р. та 15.10.2005р. (а.с.5-6),  ОСОБА_2 прийняла у дар від ОСОБА_6 належні йому ѕ частки АДРЕСА_2.

Рішенням Ленінського районного суду від 20.03.2006 р. (а.с.8), встановлений порядок користування АДРЕСА_2, відповідно до часток власників.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 09.12.2006 р. (а.с.9), укладеному між між ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з іншого боку, останні придбали право власності на ѕ частки АДРЕСА_2.

Позивач не погодившись із фактом укладання цього договору, просить визнати його недійсним, посилаючись на те, що він був укладений із порушенням вимог чинного законодавства, а саме без врахування її права переважної покупки, оскільки її не було сповіщено про намір здійснити оспорюваний правочин, що суперечить вимогам ст.362 ЦК України.

Проте суд не може погодитися із зазначеними доводами позивача, виходячи з наступного.

Всупереч доводам позивача про її несповіщення про намір ОСОБА_2 продати ѕ частки АДРЕСА_1, судом при дослідженні в судовому засіданні нотаріальної справи за договором від 09.12.2006 р., було встановлено, що вперше заяву з повідомленням про намір укласти оспорюваний правочин, було направлено ОСОБА_1 19.01.2006 р., проте конверт з кореспонденцією було повернуто на адресу відправника, у зв’язку із закінченням терміну її зберігання на поштовому відділенні. Вдруге про намір укласти угоду по купівлі-продачу частки майна, на адресу реєстрації позивачки направлявся лист 06.11.2006 року, який повернувся до нотаріальної контори із позначкою „адресат не мешкає”, копії зазначених підтверджень долучені судом до матеріалів справи.

Згідно вимогам п.55 „Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”,  договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений нотаріусом за наявності відомостей про те, що інші учасники спільної часткової власності відмовились одержати надіслані на їх адресу заяви продавця про його намір продати свою частку. Про цю обставину повинна свідчити зроблена на зворотному повідомленні відмітка органу зв’язку.

До того ж, договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений також у разі, якщо адреса інших учасників спільної часткової власності невідома. На підтвердження цього, повинен бути поданий документ відповідного компетентного органу (довідкової служби, адресного бюро тощо).

За таких обставин, беручи до уваги, що при  здійсненні посвідчення договору купівлі-продажу від 09.12.2006 р., нотаріусом були вчинені всі необхідні дії, передбачені п. 55 „Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, інших підстав для визнання зазначеної угоди недійсною, позивачем не заявлено, суд вважає, що спірний правочин був здійснений з дотримання вимог чинного законодавства, а тому підстав для визнання його недійсним, на думку суду, немає.

Приймаючи рішення в даній частині вимог, суд також звертає увагу на ті обставини, що виїжджаючи на постійне місце мешкання за межі території України до Італії, позивач не залишила співвласникам спірної квартири жодних свої координат, тоді як, відповідно до ст.322 ЦК України, власник зобов’язаний утримувати належне йому майно...

Суд також враховує ті обставини, що відповідно до ст.3 ЦПК України, особа звертається до суду з метою поновлення свого порушеного чи оспорюваного права, тоді як заявляючи вимоги про визнання угоди купівлі-продажу квартири недійсною, позивач фактично не намагалася поновити своє порушене право, шляхом повернення сторін у первинне положення, яке існувала до її укладення, а бажала переведення на неї прав та обов’язків покупця, про що і заявила другу вимогу, що у свою чергу, є взаємовиключною вимогою до визнання угоди недійсною. За таких обставин, суд вважає вимоги позову у частині визнання угоди недійсною необґрунтованими та такими, що не зможуть захистити її права, а тому не підлягаючими задоволенню.  

Водночас на думку суду не підлягають задоволенню і вимоги позову про переведення на позивачку прав та обов’язків покупця, до цього висновку суд прийшов виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.362 ЦК України, при продажу частки у праві спільної часткової власності, з порушення переважного права покупки, співвласник може пред’явити до суду позов про перевід на нього прав та обов’язків покупця.

Виходячи зі змісту даної норми, як зазначалося судом вище, вона є взаємовиключної із вимогами щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, проте, враховуючи, що позивач та його представник наполягали на розгляді обидвох вимог, суд розглядає їх по суті.

Відповідно до  ст. 362 ЦК України, одночасно із подачею позову щодо переводу прав та обов’язків покупця,  позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Як вбачається з квитанції (а.с.55), позивачем після уточнення позовних вимог, було внесено на депозит суду суму у розмірі 195 000 грн., яка відповідала вартості ѕ часток АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 09.12.2006 р. і яку позивач пропонувала виплатити покупцям, в якості компенсації вартості їх часток.

Водночас, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не заперечуючи проти позову у частині переводу на позивачку прав та обов’язків покупця, не погодилися із сумою компенсації вартості їх часток, посилаючись на те, що з моменту коли була укладена угода минуло багато часу, у зв’язку з чим змінилася вартість квартир, а тому на даний час вони взагалі залишаться на вулиці, без будь-якого житла, тому що на запропоновані кошти вони позбавлені можливості купувати собі аналогічне житло, у зв’язку з чим, по справі призначалася судова товарознавська експертиза.

Проведеною по справі товарзнавською експертизою (а.с.101-112), визначений розмір вартості АДРЕСА_2 в сумі 510 338 грн. Таким чином, виходячи з вартості квартири, вбачається, що внесена позивачем на депозит суду сума, є значно меншою, порівняно із розміром частки відповідачів у спірній квартирі.

Протягом розгляду справи, позивачу неодноразово пропонувалося внести на депозит суду суму, яка дорівнює ринковій вартості ѕ часток АДРЕСА_2, але вона категорично відмовлялася від цього та наполягала на задоволенні позову та на сплаті компенсації саме у розмірі внесеному на депозитний рахунок суду, посилаючись на ст.362 ЦК України.

Але аналізуючи зміст цієї норми цивільного кодексу, суд вважає, що таким чином законодавець мав на увазі забезпечення заявлених у позові вимог, а не суму яка підлягає стягненню в якості компенсації, що у свою чергу повністю узгоджується із змістом  п. 12 (г) Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. „Про судову практику у справах за позовами про захист прав приватної власності” зі змінами та доповненнями, відповідно до якого, при розгляді справ щодо переводу прав та обов’язків покупця, у зв’язку із продажем частки у праві спільної часткової власності, з порушенням переважного права покупки, слідує виходити із дійсної вартості частки на день розгляду справи та з’ясувати, чи може позивач її виплатити. Доказом цього може бути внесення  позивачем на депозитний рахунок суду суми дійсної  вартості частки майна. Невиконання позивачем цієї умови може бути підставою для відмови у позові.

 Приймаючи рішення, суд також враховує ті обставини, що як встановлено в судовому засіданні, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 постійно мешкають у спірній квартирі, іншого житла не мають, тоді як позивач ОСОБА_1 постійно проживає в Італії, наміру проживати у цієї квартири не переслідує, згідно її пояснень, квартира, частку у якій вона успадкувала після смерті своєї дочки, має для неї значення, як пам’ять про дочку, а тому, задоволення позовних вимог з боку позивача, потягне за собою порушення прав відповідачів, які фактично залишаться без будь-якого житла та без реальної можливості його придбати за запропонованою ціною у  даних економічних умовах.

До того ж, суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлена можливості придбати спірну квартиру, викупивши частку відповідачів за ринковою вартістю, проти чого вони не заперечують.

За таких обставин, виходячи з засад справедливості та розумності, суд вважає за доцільне у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі ст.ст. 322, 362 ЦК України, п. 12 (г) Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. зі змінами та доповненнями, „Про судову практику у справах за позовами про захист прав приватної власності”, керуючись ст.ст.  ст.ст. 10,11,60,61,209,212,214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про перевід   прав та обов’язків  покупця - відмовити.

Рішення може бути оскаржено  в апеляційному порядку до Апеляційного суду м.Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя   -    підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Ленінського

районного суду м. Севастополя                     ОСОБА_7