Справа № 2 - а – 190/2009 року.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 липня 2009 року. смт. Демидівка.
Демидівський районний суд, Рівненської області.
Одноособово суддя Зозуля П.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів,визнання дій відповідача неправомірними, стягнення на її користь щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни за період з січня 2006 року по жовтень 2008 року в сумі 4121 гривня та нараховувати їй цю допомогу і надалі у розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни», -
В С Т А Н О В И В:
У позовній заяві ОСОБА_1 просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнати дії відповідача неправомірними, стягнути з Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області на її користь недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 4121 гривня та зобов’язати відповідача нараховувати їй, як дитині війни, і надалі щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона народилася 15 березня 1943 року і відповідно до ст.1 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» - є дитиною війни, оскільки вона є громадянкою України і на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.
У 2006-2008 роках визначену у Законі надбавку їй не виплатили, оскільки всупереч вимогам ст.22 ОСОБА_2 України, Верховна Рада України статтями 77 та 110 Закону України №3235-ІV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 12 ст.71 Закону України №489-V від 19 грудня 2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік», зупинила дію ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» відповідно на 2006 та на 2007 роки. Однак, Конституційний Суд України своїм Рішенням №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року положення пункту 12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнав не конституційними. Відповідно до пункту 6 Рішення Конституційного Суду України це Рішення є обов’язковим до виконання на всій території України, є остаточним і не може бути оскарженим.
Таким чином, не виплата належної їй державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною, оскільки суперечить ОСОБА_2 України та Законам України.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність. Мінімальний розмір пенсій за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначається Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Так, згідно з Законом України №3235-ІV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлено: з 1 січня 2006 року – 350 гривень; з 1 квітня 2006 року – 359 гривень; з 1 жовтня 2006 року – 366 гривень. З 1 січня 2007 року – 380 гривень; з 1 квітня 2007 року – 406 гривень; з 1 жовтня 2007 року – 411 гривень (ОСОБА_3 України №489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»). З 1 січня 2008 року – 470 гривень; з 1 квітня 2008 року – 481 гривня; з 1 липня 2008 року – 482 гривні та з 1 жовтня 2008 року – 498 гривень (ОСОБА_3 України «Про Державний бюджет України на 2008 рік). Однак, у 2008 році, починаючи з 22 травня 2008 року, їй доплачували лише 10% прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, що втратили працездатність і на даний час, на думку позивачки, борг складає 4121 гривню. Про цей факт позивачці стало відомо лише у грудні 2008 року, коли рішення Конституційного Суду України стали широко обговорювати у засобах масової інформації і з метою уточнити, яку ж пенсію виплачують їй, позивачка звернулася до відповідача з заявою про надання їй відповідної довідки про розмір виплачених їй сум.
Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі позов не визнало. В своїх запереченнях посилається на відсутність нормативно-правового регулювання виплати щомісячного підвищення до пенсії «дітям війни» за період з січня 2006 року по жовтень 2008 року , а також бюджетних асигнувань на вказані цілі. Зазначає, що за таких умов не було підстав для нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсі. Управління діяло в межах діючого на той час законодавства, а тому його дії є правомірними. Крім цього, просить застосувати, передбачені ст.100 КАС України наслідки пропуску строку позовної давності і в задоволенні позову відмовити.
Вивчивши подані відповідачем заперечення та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» має статус «дитини війни», що стверджується Тимчасовою довідкою № 324 від 22 березня 2006 року, виданою Управлінням Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області (а.с.7).
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з наступними змінами та доповненнями, розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. ОСОБА_3 набирає чинності з 1 січня 2006 року, зазначено у ст.1 Розділу ІV «Прикінцевих положень». Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність. Згідно з положенням ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.1 ст.63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність у 2006 році становив: з 1 січня - 350 гривень; з 1 квітня – 359 гривень; з 1 жовтня – 366 гривень. Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (в редакції від 28 березня 2007 року та з врахуванням абзацу першого частини першої ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”) прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність встановлено у наступних розмірах: з 1 січня - 380 гривень; з 1 квітня – 410 гривень; з 1 жовтня – 415 гривень 11 копійок. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність встановлено у наступних розмірах: 1 січня 2008 року – 470 гривень; з 1 квітня 2008 року – 481 гривня; з 1 липня 2008 року – 482 гривні та з 1 жовтня 2008 року – 498 гривень.
Однак, статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”», було викладено в такій редакції: “Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст.5 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а ст.6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету”.
Пунктом 12 ст.71, з урахуванням ст.111, Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», дію ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено.
Конституційний Суд України, розглянувши справу про соціальні гарантії громадян, а саме щодо відповідності положень статей 29, 36, ч.2 ст.56, ч.2 ст.62, ч.1 ст.66, пунктів 7,9,!2,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 ст.71 статей 98,101,103 та 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», 9 липня 2007 року постановив рішення №6-рп/2007, яким визнав, зокрема п.12 ст.71 та ст.111 зазначеного Закону, неконституційними.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що Законом про державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві і, як наслідок, скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Не дивлячись на це, Верховна Рада України 27 грудня 2007 року, ухвалила ОСОБА_3 України №107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким внесла зміни до деяких законодавчих актів, обмеживши ряд прав та свобод громадян України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 травня 2008 року у справі за поданням Верховного Суду України і 101 народного депутата України щодо відповідності ОСОБА_2 України ряду положень Закону України №107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” зазначив, що ОСОБА_2 України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. ОСОБА_2 України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Відповідно до частин 2,4,6 статті 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі ОСОБА_2 (254 к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта ОСОБА_2 України (254 к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року “Про застосування ОСОБА_2 України при здійсненні правосуддя” зазначено, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акта з позиції відповідності ОСОБА_2 України і у всіх необхідних випадках застосовувати ОСОБА_2 як акт прямої дії.
Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропуску строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом (ст.100 КАС України).
Позивачка у судовому засіданні довела, що про існування Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року дізналася лише у грудні 2008 року з дискусій у засобах масової інформації, а про конкретну суму виплаченої їй пенсії та недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги – з довідки, наданої їй відповідачем (а.с.9).
Представник відповідача доказів щодо спростування доводів ОСОБА_1 про причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не надала. Таким чином, суд вважає, що позивачка не пропустила строк для звернення до адміністративного суду за захистом її порушених прав, свобод та інтересів, а значить, справа підлягає до розгляду.
Згідно з ч.2 ст.19 ОСОБА_2 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України..
Завданням адміністративного судочинства, зазначено у ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб”єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб”єкта владних повноважень обов”язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Стаття 22 ОСОБА_2 України вимагає при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст..55 ОСОБА_2 України).
ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу, зазначено у ст.8 ОСОБА_2 України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Одночасно суд зважає на позицію представника відповідача стосовно неточності розрахунків позивачки щодо нарахування недоплаченої щомісячної допомоги дітям війни суд вважає, що позов у частині виплати конкретної зазначеної суми недоплаченої щомісячної державної допомоги дітям війни, до задоволення не підлягає.
Отже, як видно з матеріалів справи, пенсія за 2006-2008 роки позивачці виплачувалася з порушенням вимог ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», що порушило її право на передбачене законом державне пенсійне забезпечення, що обмежило, передбачені ОСОБА_2 України права, свободи та інтереси позивачки. Відповідач, виконуючи свої повноваження, не діяв відповідно до чинного законодавства і не нарахував позивачці належну їй доплату до пенсії. У зв»язку з цим, порушене право позивачки підлягає захисту.
Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
За правилом ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений ОСОБА_2 і законами України, та чи з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.
При цьому, посилання відповідача на відсутність в державному бюджеті за 2006-2008 роки видатків для таких виплат, суд вважає необґрунтованими, оскільки, згідно статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України, який формується в тому числі з коштів державного бюджету України. Згідно ст.88 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» в разі недостатності коштів по бюджетних програмах, пов»язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються в повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України
Обираючи спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 суд зважає на позицію відповідача стосовно неправильності розрахунків позивачки по нарахуванню недоплаченої щомісячної допомоги дітям війни. Враховуючи, що проведення нарахувань пенсій або надбавок до них, не входить до компетенції адміністративного суду, то позов у частині нарахування конкретної суми підвищення до пенсії дітям війни, до задоволення не підлягає. Разом з тим, для захисту порушеного права позивачки зважаючи на її похилий вік, суд вважає необхідним зобов»язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як «дитині війни», в розмірі передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18 листопада 2004 року.
Зважаючи на вищевикладене, а також на позицію Конституційного суду України, висловлену у Рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, суд вважає, що не нарахування позивачці щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною і такою, що суперечить ОСОБА_2 України та Законам України.
Компетенція адміністративних судів, зазначено у п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, поширюється на спори фізичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень або бездіяльності, що виникли і існують на момент подачі позову, тому, на думку суду, поширення рішень адміністративного суду на майбутні правовідносини виходить за межі його компетенції і до задоволення не підлягає.
Враховуючи наведене, на підставі статей 8, 22, 55, ОСОБА_2 України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, Рішень Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, статей 3 та 6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», керуючись статтями 7-12,99,100,159-163 КАС України, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів,визнання дій відповідача неправомірними, стягнення на її користь щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни за період з січня 2006 року по жовтня 2008 року в сумі 4121 гривня та зобов”язання нараховувати їй допомогу і надалі у розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» – задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області по не нарахуванню ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» - неправомірними.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районної Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року, відповідно до ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом на відповідний період згідно з вимогами ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як особі, що має статус дитини війни.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 3 гривні 40 копійок.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Демидівський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня її проголошення або з дня складення постанови у повному обсязі, шляхом подання апеляційної скарги чи заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження - апеляційної скарги.
Суддя: