ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
14 листопада 2011 року 15:10 № 2а-12993/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б. В., при секретарі судового засідання Карпенко Я. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом1. ОСОБА_1; 2. ОСОБА_2; 3. ОСОБА_3; 4. ОСОБА_4; 5. ОСОБА_5; 6. ОСОБА_6; 7. ОСОБА_7; 8. ОСОБА_8; 9. ОСОБА_9; 10. ОСОБА_10; 11. ОСОБА_11; 12. ОСОБА_12; 13. ОСОБА_13.
доВиконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
провизнання протиправними дій, визнання протиправними і скасування розпорядження №411 від 25.03.2011 р. та зобов’язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
від позивача 1. ОСОБА_1 2-13 ОСОБА_1 (довіреності)
від відповідача1. ОСОБА_14 (довіреність) 2. ОСОБА_15 (довіреність)
ВСТАНОВИВ:
14.09.2011 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_16, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просять суд:
1. Визнати протиправними дії відповідача по розгляду заяви позивачів від 14.05.2010 року про реєстрацію Статуту Незалежної християнської релігійної громади «Воскресіння Христове»в Оболонському районі м. Києва (надалі –Релігійна громада)..
2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача № 411 від 25.03.2011 року про відмову в реєстрації Статуту Релігійної громади.
3. Зобов’язати відповідача зареєструвати Статут Релігійної громади і внести відповідне розпорядження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2011 р., після усунення позивачами недоліків позовної заяви, було відкрито провадження по справі та призначено справу до попереднього судового розгляду.
02.11.2011 р. ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було закінчено попередній судовий розгляд справи та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання з’явився представник позивача, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити із підстав викладених в позовній заяві, зокрема зазначає, що відповідачем було відмовлено у реєстрації статуту релігійної громади із порушенням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (надалі –Закон №987), а саме не вказано причини відмови в проведенні реєстрації.
В судове засідання з’явились представники відповідача, які щодо позову заперечують в повному обсязі, просять відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог із підстав викладених в запереченнях, та зазначають, що відповідачем було дотримано положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону №987.
В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини, повний текст постанови було виготовлено та підписано 15.11.2011 р.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
14.05.2010 р. загальними зборами віруючих громадян (протокол №1) було прийнято рішення про утворення релігійної громадян та надання їй назви «Незалежна християнська релігійна громада «Воскресіння Христове»в Оболонському районі м. Києва Крім того, на вказаних зборах віруючих громадян було затверджено Статут Релігійної громади.
14.05.2010 р. позивачі звернулись до відповідача із заявою про реєстрацію Статуту Релігійної громади.
23.06.2010 р. розпорядженням №480 «Про відмову в реєстрації Статуту незалежної християнської релігійної громади «Воскресіння Христове»в Оболонському районі м. Києва»відповідачем було відмовлено позивачам в провадженні реєстрації Статуту Релігійної громади в зв’язку із тим, що положення Статуту не відповідають вимогам ст.5, 7, 8 та 12 Закону №987.
Позивачі не погоджуючись із вказаним рішенням оскаржили його до Окружного адміністративного суду м. Києва, який постановою від 19.11.2010 р. по справі №2а-13558/10/2670 відмовив в задоволенні позовних вимог. Однак, постановою від 18.02.2011 р. Київський апеляційний адміністративний суд постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2010 р. по справі №2а-13558/10/2670 було скасовано, прийнято нову постанову якою позовні вимоги позивачів було частково задоволено, скасовано розпорядження відповідача №480 від 23.06.2010 р. та зобов’язано відповідача розглянути заяву про реєстрацію Релігійної громади.
25.03.2011 р. відповідачем було прийнято розпорядження №411 «Про відмову в реєстрації Статуту незалежної християнської релігійної громади «Воскресіння Христове»(надалі –Розпорядження №411) в Оболонському районі м. Києва»якою позивачам було відмовлено в проведенні реєстрації Статуту Релігійної громади в зв’язку із тим, що положення Статуту та культова практика не відповідають вимогам ст.3, 5, 9 та 12 Закону №987.
Позивачі не погоджуючись із вказаним розпорядженням оскаржили його суду, з метою захисту своїх прав та інтересів.
Відповідно до положень ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положеннями ч.1 ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зафіксовано, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Вказані базові принципи було імплементовано до ст.35 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Згідно зі ст.3 Закону №987 кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання (ч.1). Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії (ч.2). Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України (ч.4).
Статтею 4 Закону №987 передбачено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується (ч.1). Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом (ч.2). Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України (ч.3).
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.15 Закону №987 передбачено, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству. Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
За змістом ст.14 та ст.15 Закону за результатами розгляду заяви про реєстрацію статуту релігійної організації відповідний орган може прийняти рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації.
При цьому, аналіз наведених норм, що не спростовується відповідачем, дає підстави дійти висновку, що Законом чітко не встановлені підстави для відмови в реєстрації статуту релігійної організації, однак Закон №987 визначає обов’язок реєструючого органу в рішенні про відмову вказувати підстави відмови.
Натомість, з оскаржуваного Розпорядження №411 вбачається, що відповідач відмовив у реєстрації статуту Релігійної громади у зв’язку з тим, що положення статуту та культова практика не відповідають вимогам ст.3, ст.5, ст.9 та ст.12 Закону №987, без фіксації в чому саме полягає невідповідність.
Судом приймається до уваги рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свято-Михайлівська парафія проти України»(заява №77703/01), в якому зазначається, що доповідь моніторингового комітету ОСОБА_17 Європи щодо «Виконання зобов'язань, взятих на себе Україною»(док. 8272 від 2 грудня 1998 року) передбачає свободу совісті та віросповідання, а саме одним із зобов'язань України, зазначених у пункті 11 (xi) Висновку №190, є сприяння «мирному вирішенню існуючих суперечок між православними церквами [...] при забезпеченні незалежності церкви в її відносинах з державою; буде запроваджено нову недискримінаційну систему реєстрації церков та встановлено правове вирішення питання про повернення церковної власності».
Водночас, суд приймаючи до уваги посилання позивача на лист Служби Безпеки України №51/9/1-40657 від 10.01.2011 р., Релігієзнавчий експертний висновок Державного комітету України у справах національностей та релігій №7/4-13-600 від 28.12.2010 р. щодо віровчення, культової практики та соціальних аспектів діяльності Української автокефальної православної церкви-канонічної (УАПЦ-канонічної), лист Української Православної Церкви №825 від 30.12.2010 р., лист Української Православної Церкви (Київська метрополія) №272 від 23.03.2011 р., зазначає, що відсутність в Розпорядженні №411 висновків відповідача в чому саме полягає невідповідність Статуту та культова практика Релігійної громади вимогам Закону №987, є підставою для визнання його протиправним, як такий що не відповідає вимогам ст.15 Закону №987.
Крім того, суд зазначає, про відсутність можливості задовольнити вимогу про зобов’язання відповідача зареєструвати Статут Релігійної громади.
Так, як випливає зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_17 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_17 11.03.1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду –тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень –ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Таким чином, позовна вимога щодо зобов’язання відповідача затвердити Статут Релігійної громади в повному розмірі є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в тому разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Оскільки позовна вимога про зобов’язання відповідача зареєструвати Статут Релігійної громади задоволенню судом не підлягає, з метою поновлення порушеного права позивачів суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і зобов’язати відповідача повторно розглянути заяву позивачів від 14.05.2010 року про реєстрацію Статуту Релігійної громади.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення. Ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до заявлених вимог.
Керуючись положеннями ст. 2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-163, ст.167, ст.171, ст.254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_16, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №411 від 15.03.2011 р. ««Про відмову в реєстрації Статуту незалежної християнської релігійної громади «Воскресіння Христове»в Оболонському районі м. Києва».
3. Зобов’язати Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути питання про реєстрацію Незалежної християнської релігійної громади «Воскресіння Христове»в Оболонському районі відповідно до заяви від 14.05.2010 р., поданої ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_16, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_16, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 судовий збір у розмірі 1 (одна) грн. 70 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.
Суддя Б. В. Санін