Копія      Справа  № 2 - 169 / 2009р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И .

25 серпня  2009 року.Устинівський районний суд,Кіровоградської області в складі:

                головуючого:                           Годованець І. А.

            при секретарі:                           Дорошенко В.В.

                з участю :

                             позивача :                         ОСОБА_1

                                   представник третьої особи:      ОСОБА_2

                              відповідача :                     ОСОБА_3.

                                   третя особа :                     ОСОБА_4

     розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Устинівка справу за  позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення майна з під арешту, -

                                        В С Т А Н О В И В:

          Позивач  подав до суду позов про  звільнення майна з під арешту.  Вимоги мотивуються тим, що  особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з під арешту.

    В судовому засіданні  позивач  настоює на позовних вимогах, як на законних та обгрунтованих.

    Представник третьої особи вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

     Відповідачка    позовні вимоги не визнає, як незаконні та необгрунтованні.

     Представник третьої особи вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

     Заслухавши  учасників процесу, ознайомившись з матеріалами справи, суд вважає, що  позовні вимоги  задоволенню не підлягають  з наступних підстав.

         19 вересня 2007 року за заявою ОСОБА_3 державним виконавцем відділу ДВС Устинівського райуправління юстиції відкрито виконавче провадження за виконавчим листом  про стягнення з ОСОБА_5  на користь ОСОБА_3 38047 - 18 грн.

    02 жовтня 2007 року  державним виконавцем постановою накладено арешт на майно боржника та  оголошено заборону на відчуження майна боржника.

    27 листопада 2008 року державним виконавцем відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 Закону України „Про виконавче провадження” постановою виконавчий документ повернуто стягувачеві за письмовою заявою ОСОБА_3

        19 січня 2009 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження за виконавчим листом  про стягнення з ОСОБА_5  на користь ОСОБА_3 38047 - 18 грн.

    15 травня 2009 року  рішенням Устинівського районного суду  постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу визнано незаконною.

           09 червня 2009 року державним виконавцем в порядку ч.1 ст. 41 Закону України „Про виконавче провадження”  відновлено виконавче провадження  за виконавчим листом  про стягнення з ОСОБА_5  на користь ОСОБА_3 38047 - 18 грн.

        Відповідно до акту опису майна і арешту майна від 18 червня 2009 року державним виконавцем накладено арешт на майно боржника:  плуг дев”яти корпусний, сівалку зернову „СЗС- 36”, культиватор, трактор „Білорус”, 1979 року випуску, бочку для рідини, ємкістю 3 куба, бочку для рідини, ємкістю 3 куба, свині 5 голів, поросята 7 голів.

         В акті опису та арешту майна від 18 червня 2009 року не зазначено, що описане державним виконавцем майно є  спільною частковою власністю СФГ „Альматея”

         Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що  відповідно до  договору купівлі - продажу від 16 травня 2009 року  з ОСОБА_5 , як покупець набув  право власності на плуг дев”яти корпусний, сівалку зернову „СЗС- 36”,  культиватор, трактор „Білорус”, 1979 року випуску, бочку для рідини, ємкістю 3 куба, бочку для рідини, ємкістю 3 куба.

         Частиною 1 ст. 59 Закону України „Про  виконавче провадження” встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з під арешту.

         Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу за зверненням фізичної особи в межах заявлених вимог на   підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

        Державним виконавцем за постановою про  арешт боржника  та оголошення заборони на його відчуження накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчим документом і відповідно до ч.2 ст. 55 Закону України „Про виконавче провадження”  постанову, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження надіслано органу  нотаріату для здійснення реєстрації майна  і внесення у реєстр заборони на його відчуження.

          Під час проведення опису і арешту  майна державним виконавцем  боржнику оголошено  про заборону  відчуження майна  і передано йому це майно на зберігання  відповідно до ч.4 ст. 55 Закону України  „Про виконавче провадження”.

        Під час розгляду справи встановлено, що  за актом опису і арешту майна від 18 червня 2009 року державним виконавцем накладено арешт на майно боржника:  плуг дев”яти корпусний, сівалку зернову „СЗС- 36”, культиватор, трактор „Білорус”, 1979 року випуску, бочку для рідини, ємкістю 3 куба, бочку для рідини, ємкістю 3 куба, арешт застосовано відповідно до п.1 ч.6 ст. 55 Закону України „Про виконавче провадження” для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає  реалізації і позовні вимоги задоволенню не підлягають, так як  позивачем в порядку ч.1 ст. 59 цього Закону  не подано доказів  про визнання права  на описане та арештоване майно..

    Судові витрати по справі за заявою позивача не відшкодовуються.

    Керуючись   ст. ст.  213, 215 ЦПК України, суд, -

 В И Р І Ш И В  :

          В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення майна з під арешту  -  відмовити.

    Судові витрати по справі за заявою позивача не відшкодовуються.

    На рішення може бути подано заяву про апеляційне оскарження до апеляційного суду Кіровоградської області через Устинівський районний суд на протязі десяти днів. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

.

    Суддя: підпис.     

    Копія  вірна.

     Суддя  Устинівського

    районного суду                                                                           І. А. Годованець.