справа № 2-249/2008

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

„ 04 „ листопада 2008 року                         смт.Новгородка

        Новгородківський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді         Пасічника Д.І.,

при секретарі             Кобилянській З.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Новгородка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Агрофірми «Митрофанівська» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

    Позивач звернувся до суду з вимогами про поновлення на роботі, стягнення з відповідача оплати за час вимушеного прогулу, оплати за час затримки видачі розрахунку та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що 24 жовтня 2007 року він був звільнений згідно наказу № 130-К від 24.10.2007р. за п.4 ст.40 КЗпП України. Вважаючи, що його звільнення проведено незаконно, просив суд поновити його на роботі, стягнути з відповідача оплату за час вимушеного прогулу, за час затримки розрахунку та відшкодувати завдану моральну шкоду.

    В судовому засіданні позивач та його представник свій позов підтримали повністю, вважаючи, що звільнення позивача проведено незаконно, оскільки він 22.10.2007р. погодив свою відсутність на роботі 23.10.2007р. з безпосереднім керівником ОСОБА_2 Відсутність на робочому місці була пов’язана з тим, що в його доньки від першого шлюбу саме ІНФОРМАЦІЯ_1 був день народження і вона в цей час перебувала на стаціонарному лікуванні, а він хотів її провідати в лікарні. Просив суд визнати його звільнення незаконним, поновити його на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, за час затримки розрахунку та відшкодувати моральну шкоду, розмір якої визначив в сумі 2000,00 грн.

    Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали повністю. Свою позицію мотивували тим, що звільнення позивача проведено відповідно до діючого законодавства, що підтверджується матеріалами справи, зокрема тим, що позивач не погоджував з керівництвом свою відсутність на робочому місці і фактично був відсутній на роботі ІНФОРМАЦІЯ_1 2007р. З цих підстав, відповідно до ст.40 КЗпП України, було видано наказ про звільнення позивача. Наполягали на законності звільнення і відповідно відсутності підстав для поновлення позивача та стягнення на його користь коштів.

    Судом встановлено, що між сторонами виникли трудові правовідносини, які регулюються нормами КЗпП України, що регулюють звільнення працівників.

    В судовому засіданні встановлено і сторонами це не оспорюється, що з 01.06.2006. позивач працював в ПП «Агрофірма «Митрофанівська» на посаді агронома-хіміка. Наказом від 24.10.2007р. № 130-К позивача звільнено по п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

    Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до пояснень позивача він має доньку, яка на час звільнення перебувала на стаціонарному лікуванні і в якої ІНФОРМАЦІЯ_1 день народження. Позивач 22.10.2007р. усно повідомив безпосереднього керівника ОСОБА_2 про його відсутність на роботі 23.10.2007р., на вимогу ОСОБА_2 він написав письмову заяву про надання одноденної відпустки без збереження заробітку на 23.10.207р. Вважаючи, що він дотримав всі необхідні формальності 23.10.2007р. був відсутній на робочому місці.

    Відповідно до пояснень представників відповідача позивач до будь-кого з керівництва підприємства з приводу необхідності його відсутності не звертався і 23.10.2007р. ОСОБА_2 не міг знайти позивача, не міг пояснити причин його відсутності і не повідомляв про те, що позивач подавав відповідну заяву.

    Суд вважає, що відповідно до трудового договору позивач при прийнятті на роботу взяв на себе певні зобов’язання про виконання роботи, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а відповідач виплачувати заробітну плату і забезпечувати необхідні умови праці (ст.21 КЗпП України).

    В даному випадку позивачем взяті на себе зобов’язання не дотримано. Наявність доньки, з якою позивач не проживає, перебування її на стаціонарному лікуванні, день народження цієї доньки окремо і разом взяті не звільняють позивача від обов’язку ходити на роботу та виконувати покладені на нього обов’язки.

    На думку суду позивач для того, щоб були підстави визнати причини його відсутності поважними мав не тільки подати заяву про надання йому одноденної відпустки без збереження заробітної плати, а ще й отримати погодження керівництва підприємства на його відсутність тому, що керівництво підприємства вправі як погодити відсутність позивача на роботі так і вимагати від нього виконання обов’язків, передбачених трудовим договором.

    Згідно з п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992р. № 9 При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

    Згідно пояснень свідка ОСОБА_2, даних ним під час попереднього розгляду справи (а.с. – 97) і оголошених в судовому засіданні без виклику свідка за клопотанням представника відповідача, позивач до нього не звертався, заяву не подавав. З’ясувати причини неявки позивача на роботу та отримати від нього пояснення з цього приводу свідку не вдалося. Позивач в судовому засіданні не заперечував проти оголошення свідчень ОСОБА_2 без виклику свідка, погодився з тим, що він лише підтвердить дані раніше свідчення, доказів на спростування цих свідчень не наводив взагалі.

    Таким чином, суд вважає, що в даному випадку роботодавцем були дотримані вимоги ст.ст.148,149 КЗпП України.

    Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем не надано суду достатніх, об’єктивних, та безспірних доказів, що підтверджують факт поважності причин відсутності його на роботі, незаконності його звільнення, а тому позов задоволенню, а позивач поновленню на роботі не підлягають.

    Вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди випливають з позову про поновлення на роботі, а тому задоволенню також на підлягають.

    На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 40, 116, 117, 232, 235 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 60, 131, 209, 212-215, 218 ЦПК України суд, –

В И Р І Ш И В:

    Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного підприємства «Агрофірми «Митрофанівська» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі розрахунку та відшкодування моральної шкоди – залишити без задоволення.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

    Головуючий суддя                         Д.І. Пасічник