ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області (далі - УПФУ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про визнання бездіяльності незаконною та підвищення пенсії дитині війни,

в с т а н о в и л а:

У березні 2008 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання перерахувати доплату до пенсії. Позивач зазначив, що є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Посилаючись на відмову відповідача проводити нарахування та виплату вказаного підвищення до пенсії, просив зобов'язати останнього нараховувати і виплачувати вказану доплату до пенсії з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року, позов задоволено частково. Визнано бездіяльність УПФУ в м.Стаханові Луганської області незаконною та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Зазначає, що судами порушено норми матеріального права, зокрема, неправильно застосовано ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Звертає увагу на те, що чинним законодавством не визначено які органи повинні здійснювати нарахування та виплату вказаного підвищення, за рахунок яких коштів і джерел.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1., 1933 року народження, є дитиною війни та отримує пенсію за віком.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визнали право позивача на перерахунок пенсії з підвищенням на 30 % мінімальної пенсії за віком в період з 09 липня 2007 року по 31.12.2007 року, виходячи з вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України та рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007  від 09 липня 2007 року, яким  визнано такими, що не відповідають Конституції України п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо призупинення на 2007 рік дії ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо ненарахування вказаного підвищення до пенсії судами обґрунтовано визнана незаконною.

Посилання скаржника на те, що законом не визначено які органи повинні здійснювати нарахування та виплату вказаного підвищення, не приймаються колегією суддів, оскільки згідно з п. п. 7 п. 2.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах управління відповідно до покладених на нього завдань  призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.

Доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема, не визначення поняття «мінімальна пенсія за віком», правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не можуть бути підставою для відмови в позові.

Станом на 09 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14 прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Тому, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування».

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про                                   неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухваленого рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої ст. 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,  а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2008 року - без змін.   

Ухвала набирає законної сили  з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.