Іллінецький районний суд Вінницької області

м. Іллінці, вул. Європейська, 28, 22700, (04345) 2-15-68

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2014 року Іллінецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Дєдова М.С.

при секретарі Тетерук Т.В..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Іллінці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державний нотаріус Іллінецької державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій вказав, що 28 серпня 2010 року померла його мама - ОСОБА_3, про що в книзі реєстрації смертей відділу реєстрації актів цивільного стану Іллінецького районного управління юстиції Вінницької області зроблено актовий запис за № 103 та видано свідоцтво про смерть.

На день смерті мати була зареєстрована та проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1. За даною адресою було відкрито спадщину.

На день смерті матері залишилось спадкове майно, що складається з житлового будинку з господарськими спорудами, що розташовано в м. Іллінці, по вул. Радянська,24, Іллінецького району Вінницької області та грошових коштів, що знаходяться на рахунках в Іллінецькому відділені ВАТ Державний ощадний банк України, що підтверджується довідкою № 243 від 21 рудня 2010 року.

Він вже досить довгий час проживає в Російській Федерації і не має постійної змоги доглядати та піклуватися про свою матір, тому приїздив рідко. Вона, як людина похилого віку, в останні роки свого життя потребувала догляду. Саме тому, в неї була усна домовленість з відповідачкою, ОСОБА_2, що в разі догляду за матір’ю, вона має отримати у власність житловий будинок, належний його матері. Але при цьому не було укладено договору довічного утримання, а було зроблено заповіт на користь відповідача, посвідчений Державним нотаріусом Іллінецької державної нотаріальної контори ОСОБА_4К 03 вересня 2008 року.

Грошові кошти його мати зберігала для дітей і не мала жодного наміру передавати їх відповідачу, оскільки завжди вважала їх своєю особистою власністю, нікому про них не розповідала, лише працівникам банку неодноразово наголошувала, що гроші призначені дітям. Ці факти може підтвердити керуючий відділенням ВАТ Державний ощадний банкУкраїни, ОСОБА_5, до якого покійна особисто зверталася щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на рахунках. Також той факт, що покійна не мала наміру заповідати грошові кошти відповідачці, можуть підтвердити сусіди покійної ОСОБА_6, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Заповіт було складено на користь відповідача на все майно покійної. Однак, складаючи заповіт, будучи юридично необізнаною, крім того, досить похилого віку, покійна помилилася щодо предмету заповіту, адже його не було конкретизовано. Під всім своїм майном, яке вона має передати відповідачу вона розуміла лише житловий будинок, про який раніше була домовленість. Стосовно грошових вкладів виникла помилка, оскільки вони не були призначені відповідачу. Відповідно до ст.ст. 229, 230, 231 ЦК України заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтересованої особи. Недійсність правочину зумовлюють наявність дефектів його елементів, зокрема дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення, до яких належить правочини, укладені під впливом помилки (ст. 229 ЦК України). Іноді особи, укладаючи угоди, не мають справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправильних уявлень, тобто якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б таку угоду, бо вона є дефектною. Угода, укладена під впливом помилки, яка має істотне значення може бути визнана недійсною. Помилка стосовно предмета позову, на думку позивача, мала місце і є досить істотною, а тому, саме з цих підстав, він звертається до суду про визнання заповіту недійсним, як таким, що вчинений під впливом помилки і просить визнати заповіт ОСОБА_3 (серія ВКМ №900078) недійсним.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, надіславши суду телеграму про розгляд його позовної заяви за його відсутності.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_8 позов підтримала і просить заповіт ОСОБА_3 (серія ВКМ №900078) визнати частково недійсним в частині розпорядження грошовими вкладами.

ОСОБА_8 пояснила, що складаючи заповіт, будучи юридично необізнаною та досить похилого віку, ОСОБА_3 помилилася щодо предмету заповіту, адже його не було конкретизовано. Під всім своїм майном, яке вона має передати відповідачу, вона розуміла лише житловий будинок та майно, що знаходиться в ньому, а стосовно грошових вкладів виникла помилка, оскільки вони не були призначені відповідачу, покійна мала намір грошові вклади залишити своїй онучці ОСОБА_9.

Відповідачка ОСОБА_2 позову не визнала повністю і в його задоволенні просить відмовити. Вона пояснила, що заповіт покійної, то була її воля, якби у неї були інші думки, то вона би змінила заповіт. Всі ті, що ходили до ОСОБА_3 мали лише мету наживи.

Представник відповідачки ОСОБА_10 підтримує позицію відповідачки і вважає, що позов не обґрунтований та безпідставний. Він просить відмовити в його задоволенні. На його думку, волевиявлення покійної було свідомим і вільним. Ці обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і доведені матеріалами справи та показами свідків, які спростовують доводи позивача.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державний нотаріус Іллінецької державної нотаріальної контори ОСОБА_11 вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та надуманими. В письмових запереченнях на позов державний нотаріус ОСОБА_11 вказала, що позивач не навів жодних обставин та доказів в обгрунтування своїх позовних вимог, а суперечливо аргументує, зазначаючи в позовній заяві про те, що рідко приїжджав до матері, разом з тим повідомляє про наміри покійної щодо розпорядження майном та про розуміння нею значення предмету складеного заповіту, а саме того, що вона розуміла під «все своє майно» .

Відповідно до ч. 2 ст. 1236 ЦК України заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини (на все майно) або її частини. В даному випадку заповідач ОСОБА_3 склала заповіт на все майно на ім’я ОСОБА_2, що означає, що дійсним її наміром було розпорядитися на випадок своєї смерті всім належним на день її смерті майном. В даному випадку закон не вимагає конкретизовувати найменування належного її майна.

Ознайомившись з заповітом, 2 - й примірник якого зберігається у справах Іллінецької державної нотаріальної контори, можна зробити висновок, що він посвідчений з чітким дотриманням встановленої законодавством форми.

Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено,що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Позивач не навів жодних доказів в підтвердження своїх вимог щодо недійсності заповіту. ОСОБА_11 просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, пояснення відповідачки та її представника, пояснення та заперечення третьої особи, покази свідків, дослідивши представленні суду докази, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, зважаючи на слідуючі встановленні та підтвердженні обставини.

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує помилкою покійної матері щодо предмету заповіту, вказуючи, що під всім своїм майном вона розуміла, лише житловий будинок, а стосовно грошових вкладів виникла помилка, оскільки вони не були призначені відповідачці.

Посилаючись на ч. 1 ст. 229 ЦК України позивач просить визнати цей заповіт недійсним.

Однак, ці твердження позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а, навпаки спростовуються дослідженими доказами.

Так, заповіт серії ВКМ № 900078 (а.с.8) містить запис,виконаний власноруч ОСОБА_3, згідно якого заповіт нею прочитано особисто вголос, його зміст та умови відповідають її волі.

Заповіт складено третього вересня 2008 року, коли стан здоров’я ОСОБА_3 був задовільний.

Відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що покійна ОСОБА_3 була освіченою людиною, перед прийняттям будь – якого рішення вона завжди консультувалася.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що ОСОБА_3 зверталась до нотаріальної контори з 2000 року. За день, чи за два до складання заповіту ОСОБА_3 зверталась до неї за консультацією, тому що вона хоче заповісти все своє майно ОСОБА_2

Вона, ОСОБА_4, дала ОСОБА_3 кілька книжок і кілька зразків заповітів. ОСОБА_3 вибрала заповіт на все майно. На її запитання про наявність у неї майна, ОСОБА_3 повідомила їй, що є квартира та гроші з пенсії і гроші отримані нею як жертвою війни. ОСОБА_3 сказала, що вона одинока і нікого в неї немає, тому вона хоче щоб квартира і гроші були ОСОБА_2

ОСОБА_3 сама зробила запис в заповіті і сама читала.

Ніхто на неї тиску не чинив, її волевиявлення було вільним.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_12 – лікарі, які надавали медичну допомогу ОСОБА_3 дома, пояснили, що при відвідуванні ОСОБА_3 на дому неадекватності, чи розладу розумової діяльності в її діях вони не виявляли.

Свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 пояснили, що чули від ОСОБА_3, що вона квартиру і свої грошові заощадження заповіла ОСОБА_2, якій довіряла і була задоволена її роботою.

Покази цих свідків узгоджуються з показами свідка ОСОБА_4 та самим заповітом, тому беруться судом до уваги.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_3 мала намір свої заощадження віддати внучці, однак ці покази іншими доказами не підтверджені.

Покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6, суд сприймає критично, оскільки ОСОБА_7 доглядала ОСОБА_3 і посварилась з нею, а свідок ОСОБА_17 настоює на недостовірних показах, пояснюючи, що він бачив ОСОБА_3 після того як вона померла.

Згідно свідоцтва про смерть (а.с.7) ОСОБА_3 померла 28.08.2010 року, тобто, майже через два роки після складання заповіту, тому вона мала достатній термін для виправлення своєї помилки, якщо така була допущена та для зміни чи скасування складеного нею заповіту, але не зробила цього.

Ця обставина також свідчить про дійсність її намірів і вільне волевиявлення.

Таким чином, із досліджених доказів, оцінених в сукупності видно, що при житті ОСОБА_3 свідомо і вільно розпорядилась своїм майном, маючи на це право і повну цивільну дієздатність. Своє право на заповіт вона здійснила особисто, що відповідає вимогам ст. 1234 ЦК України.

Позивачем не доведено, що при складенні заповіту ОСОБА_3 помилилась щодо предмету заповіту, тому йому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 229, 1233 – 1236, 1257 ЦК України, ст.ст. 60, 208, 209, 212 – 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 про часткове визнання заповіту недійсним за недоведеністю позовних вимог.

На рішення суду може бути подана апеляція протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Іллінецький районний суд.

Головуючий: