ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 жовтня 2011 року           10:40           № 2а-14476/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б. В. при секретарі судового засідання Карпенко Я В. розглянувши у відкритому провадженні адміністративну справу

за позовомДержавне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця»»

доЧернігівський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України

проскасування постанови

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність №3425-НЮ від 05.09.2011 року)

від відповідачаОСОБА_2 (доручення №б/н від 09.09.2011року)

ВСТАНОВИВ:

13.10.2011 року до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просить скасувати постанову №2253/57 від 20.09.2011 р. про правопорушення, пов’язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень Чернігівського прикордонного загону про накладення на Державне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця»штрафу у розмірі 17 000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2011 р. було відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду на 25.10.2011 р..

В судове засідання з’явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, зокрема в зв’язку із порушенням відповідачем положень чинного законодавства, зокрема ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час міжнародних пасажирських»(надалі –Закон №2920). Представник позивача вказав, що здійснення перевірки наявності документів покладається саме на відповідача під час здійснення ним контролю у пунктах пропуску, а не на працівників позивача.

В судове засідання з’явився представник відповідача, який позов не визнає в повному обсязі, просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки зазначає що позивач не дотримався положень ст. 221 Закону України «Про залізничний транспорт»(надалі –Закон №273), ст.1 Закону №2920, які прямо зобов’язують перевізників здійснювати перевірку документів у пасажирів перед початком перевезення.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено 26.10.2011 р..

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивачів та представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. При цьому, п.6 ч.1 ст.19 вищевказаного Закону передбачено, що на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон.

01.09.2011 р. в пункті контролю через державний кордон «Горностаївка», працівниками Державної прикордонної служби, у потязі №53 сполученням «Київ - Санкт-Петербург»(вагон №10, на місцях 34 та 35) було виявлено гр. України ОСОБА_3, що слідувала з України до Російської Федерації з двома неповнолітніми особами –ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2), у яких були відсутні документи на право перетинання кордону в Республіку Білорусь (проїзні документи дитини).

Положеннями ч.1 ст.3 Закону №2920 зазначено, що посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка виконує функції із здійснення прикордонного контролю, про вчинення правопорушення складається протокол.

За фактом перетину неповнолітніми Чернігівським прикордонним загоном було складено Протокол №530034 від 01.09.2011 р. про правопорушення, пов’язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень.

Відповідно до п.5 ст.3 Закону №2920 протокол складається у двох примірниках. Перший примірник разом з іншими документами, що стосуються справи, надсилається протягом трьох робочих днів з дня вчинення правопорушення посадовій особі, уповноваженій накладати штраф.

Як вбачається із матеріалів справи, протокол №530034 про правопорушення, пов’язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень від 01.09.2011 року було направлено листом №29/646 від 05.09.2011 року начальнику Чернігівського прикордонного загону полковнику ОСОБА_6 Відповідно до штампу вхідної кореспонденції, даний лист надійшов до Чернігівського прикордонного загону 05.09.2011 р.. При цьому, судом встановлено, що протокол був складений в четвер (01.09.2011 р.), а направлений начальнику Чернігівського прикордонного загону полковнику ОСОБА_6 в понеділок (05.09.2011 р.), що свідчить про дотримання трьохденного робочого строку навалення протоколу.

В п.13 ч.1 ст.20 Закону №661 зафіксовано, що органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право у випадках та в порядку, передбачених законами України, розглядати справи про правопорушення, накладати стягнення або передавати матеріали про правопорушення на розгляд інших уповноважених органів виконавчої влади або судів.

Відповідно до ст.12 Закону №2920, посадова особа органу охорони державного кордону України, уповноважена накладати штрафи, приймає відповідне рішення протягом 15 днів після надходження протоколу про правопорушення та інших матеріалів справи. Рішення оформляється постановою відповідної особи.

20.09.2011 р., начальником Чернігівського прикордонного загону, після розгляду справи про правопорушення, що передбачене ч.1 ст.1 Закону №2920, було винесено Постанову №2253/57, якою на перевізника –Державне територіально-галузеве об’єднання «Південно-Західна залізниця»накладено штраф у розмірі 17000,00 грн., за вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст.1 Закону №2920, а саме не перевірено перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту.

Суд встановив, що відповідачем не було порушено строків накладення штрафів, оскільки в даному випадку останній 15 день з моменту надходження протоколу про правопорушення 05.09.2011 р. спливав 20.09.2011 р.

Відповідно до преамбули Закону №273, цей Закон визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.

Перевізник, відповідно до ст.221 Закону №273, при перевезенні пасажира у міжнародному сполученні зобов’язаний до початку перевезення перевірити наявність у пасажира документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред’явив необхідні документи. За невиконання обов’язку перевірити перед початком перевезення пасажира у міжнародному сполученні наявність у нього документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, перевізник несе відповідальність, передбачену законом.

Таким чином, положеннями Закону №273 спростовуються посилання представника позивача на відсутність у працівників потягу (при перевезенні пасажира у міжнародному сполученні) обов’язку перевіряти у пасажирів наявність документів, що необхідні для виїзду за кордон України та відсутність у працівників потягу (при перевезенні пасажира у міжнародному сполученні) права на відмову у перевезенні в разі ненадання документів, що необхідні для виїзду за кордон України.

Крім того, суд критично ставиться до посилання представника позивача не положення п.2.1 та п.2.2 Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для залізничного сполучення, затверджених спільним наказом Державної прикордонної служби України, Державної митної служби та Міністерства транспорту та зв’язку України №745/926/1032 від 06.10.2009 р., зареєстрованих у Міністерстві юстиції України №1036/17052 від 05.11.2009 р. (надалі –Технології №745), відповідно до яких начальник поїзду має право лише повідомити пасажирів про необхідність мати при собі паспортні документи, що посвідчують право перетинати кордон України.

Так, відповідно до п.1.1 Технологій №745, ця Технологія застосовується саме під час здійснення прикордонного та митного контролю пасажирських поїздів міжнародного сполучення у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для залізничного сполучення і спрямована на удосконалення рівня взаємодії органів охорони державного кордону та митних органів, структурних підрозділів залізничного транспорту України, дотримання графіку руху пасажирських поїздів, скорочення часу проведення прикордонного та митного контролю осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Таким чином, судом встановлено, що не спростовується представником позивача, що Технологія №745 врегульовує саме питання взаємодії працівників прикордонної служби та залізничного транспорту в пунктах перетину державного кордону України, та не виключає обов’язку у перевізника перевіряти документи у пасажирів в міжнародному сполученні, відповідно до положень ст.221 Закону №273.

Крім того, суд критично сприймане посилання представника позивача що національним законодавством передбачена можливість перетину державного кордону на підставі дійсних документів для виїзду за кордон батьків (законних представників), які їх супроводжують, з унесенням до цих документів відомостей про дітей, і тому на гр. ОСОБА_3 поширювалась дія ч.2 ст.1 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь про безвізові поїздки громадянам (надалі –Угода).

Як вбачається із наявних матеріалів справи, гр. ОСОБА_3, що слідувала з України до Російської Федерації з двома неповнолітніми особами –ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2) мала виключно власний національний паспорт.

Відповідно до ст.2 та ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.02.1995 р. перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка. Аналогічне за змістом положення зафіксоване в ч.1 ст.1 Угоди та додатку 1 до Угоди, в якому визначено виключений перелік документі для перетину кордону України.

Крім того, після аналізу Положення про паспорт громадянина України, Опису паспорту громадянина України, Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затверджених постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992 р. суд дійшов висновку, що особливі відмітки щодо дитини для подальшого її виїзду за кордон (без оформлення відповідного документа дитини), можливо здійснювати виключно в паспорті громадянина України для виїзду за кордон.

Натомість, судом не встановлено, а представником позивача не наведено жодного нормативно-правового акту, яким би передбачалась можливість перетину кордону України неповнолітньою особою разом із батьками (одним із батьків) за наявності у батьків (одного із батьків) виключно національного паспорту, та одночасній відсутності у неповнолітньої особи проїзного документа дитини та/або за відсутності у батьків (одного із батьків) паспорта громадянина України для виїзду за кордон із відповідною відміткою щодо дитини.

Позивач також посилався на ст.6 Єдиних правил до договору міжнародного залізничного перевезення пасажирів, при цьому вказував, що договір перевезення повинен бути підтверджений одним проїзним документом, що надається пасажиру. Проте, як вірно зазначив відповідач, ст.6 параграф 2 Єдиних правил визначає, що договір перевезення повинен бути підтверджений одним або кількома проїзними документами.

Крім того, суд критично приймає посилання представника позивача на положення Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), зокрема на параграф 1 ст.9, яким передбачено наявність лише одного проїзного документа, без паспорту. Суд звертає увагу, що ст.10 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) передбачено, що пасажир повинен виконувати формальності, яких вимагає митниця або інші адміністративні власті.

Частиною 1 ст.1 Закону №2920 передбачено, що підприємства (їх об’єднання), установи, організації, фізичні особи–підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення, за невиконання обов’язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення.

Відповідно до ч.4 ст.1 Закону №2920 перевізник звільняється від відповідальності, передбаченої цією статтею, якщо доведе, що документи, надані йому пасажиром перед початком міжнародного пасажирського перевезення, дали йому достатні підстави вважати, що пасажир мав документи, необхідні для в’їзду до держави прямування, транзиту.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В ч.2 ст.72 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наявні у матеріалах справи, отримані пояснення від учасників процесу свідчать про те, що перевізник не виконав своїх обов’язків, визначених нормами ст.221 Закону №273, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки постанова про правопорушення, пов’язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень №2253/57 від 20.09.2011 р.була винесена начальником Чернігівського прикордонного загону відповідно до положень чинного законодавства.

Судові витрати, які підлягають стягненню у відповідності зі ст. 94 КАСУ відсутні.

Керуючись положеннями ст. 2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-163, ст.167, ст.171, ст.254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          В задоволенні позовних вимог Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя                                                                                                               Б. В. Санін