ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
ПОСТАНОВА
Іменем України
26.07.06 № 27/408/06-АП
суддя Дроздова С.С.
За позовом: Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя
До: Комунального підприємства “Вогник”, м. Степногірськ Василівського району Запорізької області
про стягнення 4 437 грн. 50 коп.
Суддя Дроздова С.С.
Секретар судового засідання Громова У.І.
Представники сторін:
Від позивача: Воробйов Т.А., дов. № 05-22/1724 від 18.10.04р.
Від відповідача: не з’явився
У судовому засіданні 26.07.2006 р. на підставі ст. 160 КАС України судом прийнято постанову про задоволення адміністративного позову. Суд виходячи до нарадчої кімнати повідомив позивачу орієнтовний час виготовлення постанови у повному обсязі.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, 26.07.06 р. о 12 - 45 годині суд оголосив позивачу постанову у повному обсязі.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.07.06 р. розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.
З 01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади.
Відповідно до п. 7 р. VII “Прикінцеві та перехідні положення“ КАС України, позовна заява розглядається в порядку, встановленому цим Кодексом.
Суспільні відносини, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства є специфічними і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суспільні відносини у сфері здіснення правосуддя у адміністративних справах виникають з метою розгляду адміністративних справ за позовом зацікавленої особи та з метою захисту прав, свобод та охоронюваних правом інтересів фізичних юридичних осіб та прав і інтересів юридичних осіб. Таким чином предметом адміністративного процесуального права у сфері здійснення адміністративного судочинства є правовідносини, що складаються у зв’язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю даних відносин є те, що вони пов’язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб’єктів у сфері публічно-правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Господарським судом розглядається позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя про стягнення з Комунального підприємства “Вогник” штрафних санкцій у сумі 4 437 грн. 50 коп. за незайняті інвалідами робочі місця, нарахованих за 2005р.
26.06.06р. ухвалою господарського суду відкрито провадження у адміністративній справі № 27/408/06-АП та призначено судове засідання на 10.07.2006р., витребувані у сторін документи та докази необхідні для розгляду справи.
10.07.06 р. відповідач у судове засідання не з’явився. Про час і день розгляду справи був належним чином повідомлений в порядку, передбаченому КАС України.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.07.06 р. розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою у судове засідання представника відповідача. Судове засідання призначено на 26.07.06 р.
26.07.06 р. судовий розгляд справи № 27/408/06-АП продовжено.
Перед початком судового засідання представником позивача подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.
У судовому засіданні, судом оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду і секретарю судового засідання не заявлено.
Головуючий у судовому засіданні доповів про зміст позовних вимог, після чого з’ясував: чи підтримує позивач адміністративний позов, чи визнає його відповідач.
У судовому засіданні, позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, на суму 4 437 грн. 50 коп.
Відповідач у судове засідання, відкрите 26.07.06 р. не з’явився. Документи, витребувані ухвалами господарського суду від 26.06.06 р. та 10.07.06 р. не надав. Про час і день розгляду справи був належним чином повідомлений в порядку, передбаченому КАС України. Письмового відзиву на адресу суду не надіслав.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суддя встановив:
- як свідчать статутні документи та довідка про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України відповідача, підприємство є юридичною особою та відноситься до категорії суб’єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів;
Як вбачається з матеріалів справи, довідка підприємства, середньооблікова чисельність працюючих на ньому у 2005р. складала 8 осіб.
Відповідно до ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” у редакції від 01.08.2001р. норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві у 2005 р. повинен складати 1 інвалід;
-середньоспискова чисельність інвалідів, що працювали у відповідача у 2005р., склала 0 осіб-інвалідів, що підтверджується довідкою відповідача, наданою до органів Фонду України соціального захисту інвалідів;
-як свідчать матеріали справи, розмір середньої річної заробітної плати на підприємстві у 2005 складав 4 437 грн. 50 коп.
Згідно частини третьої ст. 20 Закону, сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Таким чином, підприємства повинні нести відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій. Відповідно до п. 4 Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2001р. № 1767 “Про затвердження порядку сплати підприємствами, (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно в доход державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства. А в п.6 цього Порядку зазначено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами відповідно до законодавства за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Крім того, статтею 16 Закону України “Про систему оподаткування від 25 червня 1991 року № 1251-ХП із змінами і доповненнями встановлено, що джерела сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються відповідними законами про податки та збори (обов’язкові платежі). При цьому, державні та інші цільові фонди, які не передбачені цим Законом, мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, який залишається після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів), передбачених статтями 14 і 15 цього Закону. Відрахування до цих фондів здійснюються на добровільних засадах.
Щодо наявності чи відсутності прибутку, господарський суд повідомляє:
Статтею 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств та організацій” визначено, що прибуток, який є об’єктом оподаткування визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст. ст. 8 і 9 цього Закону.
З зазначених норм законів не вбачається, що законодавець ставить сплату відповідних штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності у підприємства прибутку.
Тобто, визначення, згідно з яким “сплату штрафних санкцій підприємства проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, означає, що кошти, сплачені як відповідні штрафні санкції, підприємство відносить у своєму бухгалтерському обліку не на витрати виробництва, а за рахунок свого прибутку. У разі відсутності прибутку суми сплачених штрафних санкцій відносяться до збитків підприємства.
Таким чином, посилання на відсутність прибутку не може бути підставою звільнення від сплати штрафних санкцій, нарахованих позивачем у відповідності до ст.20 Закону.
Крім того, статтею 20 Закону не передбачено, що якщо підприємство у 2005 році працювало збитково, воно звільняється від сплати штрафних санкцій.
Ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” № 875-ХП передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Суд вважає, що нормативно-правові акти щодо повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування дозволяє зробити висновок, про те, що суб’єкти зазначені в ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів, а безпосередньо працевлаштування інвалідів здійснюються суб’єктами господарювання. Результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником, в даному випадку інвалідом, та власником або уповноваженим ним органом ( ст.21 Кодексу законів про працю України), тому безпосереднє працевлаштування здійснює власник або уповноважений ним орган підприємства, організації незалежно від форм власності та господарювання.
Пункт 12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів встановлює, що державна служба зайнятості веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.
В свою чергу, підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
В матеріалах справи міститься довідка з Василівського районного центру зайнятості № 742 від 22.06.06 році, яка свідчить про те, що Комунальне підприємство “Вогник” не інформувало районний центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів і інваліди до підприємства не направлялися для працевлаштування.
Таким чином, обов’язок вищезазначених органів, щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку надання інформації про наявні робочі місця. Із матеріалів справи не вбачається, що відповідач у повному обсязі та належним чином повідомив службу зайнятості про готовність та наявність можливості працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві.
Крім того, відносини відповідача по даній справі та органів служби зайнятості та соціального захисту населення не є предметом розгляду по цій справі. При наявності правових підстав, відповідач був би не позбавлений можливості у судовому порядку стягнути з зазначених органів збитки ( у тому числі і сплачені ним штрафні санкції), заподіяні внаслідок їхньої протиправної бездіяльності.
Тому, з матеріалів справи вбачається що відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства.
Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою КМ України від 28.12.01р. № 1767, передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Доказів сплати штрафних санкцій відповідач не надав.
Дослідивши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення у справі, оголосивши орієнтовний час його проголошення.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку та оголосив у засіданні суду постанову про задоволення адміністративного позову.
У справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються стаття 94 КАС України.
Керуючись статтями 94, 158 - 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства “Вогник” (71611 Запорізька область Василівський район м. Степногірськ вул. Шкільна, 30, ЄДРПОУ 31533941, р/р 26009301275953 філія від. ПІБ м. Дніпрорудне, МФО 313054) на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, (69095 м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147, одержувач Державний бюджет Василівського району р/р 31219230600044, банк: УДК у Запорізькій області, МФО 813015, ЄДРПОУ 23787356, 50070000 платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2005р.) 4 437 (чотири тисячі чотириста тридцять сім) грн. 50 коп. штрафних санкцій.
Видати виконавчий лист.
Постанову підписано 26 липня 2006 року
Суддя С.С. Дроздова