ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
ПОСТАНОВА
Іменем України
25.07.06 № 27/280/06-АП
суддя Дроздова С.С.
За позовом: Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя
До: Комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автошляхів”, м. Запоріжжя
про стягнення 26 052 грн. 15 коп.
Суддя Дроздова С.С.
Секретар судового засідання Громова У.І.
Представники сторін:
Від позивача: Чудакова Н.Є., юрисконсульт, дов. № 05-15/1329 від 27.08.04 р.
Від відповідача: Колодій А.О., юрисконсульт, дов. № 449 від 14.06.06 р.
З 01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади.
Відповідно до п. 7 р. VII “Прикінцеві та перехідні положення“ КАС України, позовна заява розглядається в порядку, встановленому цим Кодексом.
У судовому засіданні 25.07.2006 р. на підставі ст. 160 КАС України судом прийнято постанову про часткове задоволення адміністративного позову. Суд виходячи до нарадчої кімнати повідомив позивачу та відповідачу орієнтовний час виготовлення постанови у повному обсязі.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, 25.07.06 р. о 15 - 30 годині суд оголосив позивачу та відповідачу постанову у повному обсязі.
Ухвалою суду від 05.07.06 р. розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.
21.07.06 р. оголошувалася перерва на підставі статті 150 КАС України для надання сторонами додаткових доказів у справі.
Суспільні відносини, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства є специфічними і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суспільні відносини у сфері здіснення правосуддя у адміністративних справах виникають з метою розгляду адміністративних справ за позовом зацікавленої особи та з метою захисту прав, свобод та охоронюваних правом інтересів фізичних юридичних осіб та прав і інтересів юридичних осіб. Таким чином предметом адміністративного процесуального права у сфері здійснення адміністративного судочинства є правовідносини, що складаються у зв’язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю даних відносин є те, що вони пов’язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб’єктів у сфері публічно-правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовною заявою до Комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автошляхів” про стягнення 26 052 грн. 15 коп. штрафних санкцій за нестворені у 2005 році місця для працевлаштування інвалідів.
30.05.06р. ухвалою господарського суду відкрито провадження у адміністративній справі № 27/280/06-АП та призначено судове засідання на 05.07.2006р., витребувані у сторін документи та докази необхідні для розгляду справи.
05.07.06 р. відповідач у судове засідання не з’явився.
Ухвалою суду від 05.07.06 р. розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою у судове засідання представника відповідача. Судове засідання призначено на 21.07.06 р.
21.07.06 р. відповідач надав письмовий відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що з позовними вимогами Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не згоден у повному обсязі з наступних підстав.
КП “ЕЛУАШ” є підприємством, що здійснює перевезення автомобільним транспортом, про що свідчить Ліцензія про надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування серія АА № 842782 від 03.02.2004р.. Крім того, п. 2.2.2. Статуту підприємства передбачено надання транспортних послуг фізичним та юридичним особам.
КП «ЕЛУАШ»виконало вимоги Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні». Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
А інше передбачено Законом України «Про автомобільний транспорт». Згідно ст. 19 вказаного закону, створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв.
Чисельність робітників в КП «ЕЛУАШ»в еквіваленті повної зайнятості у 2005р. 476 чол.
Кількість водіїв в еквіваленті повної зайнятості 176 чол.
Розрахунок кількості робочих місць для інвалідів в КП «ЕЛУАШ»згідно ст.19 Закону України «Про автомобільний транспорт»наступний:
476 –176 = 300
300 х 4% = 12
Кількість інвалідів, працюючих в КП «ЕЛУАШ», в 2005р. становить 17 чол. Таким чином, нормативну кількість робочих місць для інвалідів на підприємстві КП «ЕЛУАШ»в 2005 р. повністю виконано.
Закон України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні»і Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 чітко розмежовують обов’язки підприємства і обов’язки інших органів по працевлаштуванню інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні»і п. 10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, працевлаштуванням інвалідів займаються: державні служби зайнятості, органи Мінсоцзахисту, місцеві Ради народних депутатів, громадські організації інвалідів, органи Міністерства труда, з врахуванням їх побажань, стану здоров`я інвалідів, їх здібностей і професіональних навичок, відповідно до висновків МСЕК.
Згідно пункту 11 Положення, місцеві органи соціального захисту населення:
- виявляють інвалідів, які бажають працювати і здібні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації;
- щомісячно направляють державній службі зайнятості списки інваліді, які виявили бажання працювати, з вказівкою професій, спеціальностей;
- ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Відповідно до п. 12 Положення, Державна служба зайнятості:
- веде облік інвалідів. Які звернулись за допомогою в працевлаштуванні;
- веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;
- сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулись з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та ін.
Частина 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані працевлаштовувати для них умови роботи з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені діючим законодавством.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що обліком та виявленням інвалідів, які бажають працювати, їх працевлаштуванням, направленням на роботу, займаються органи, що зазначені у ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні»та п. 10-12 10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, а підприємства лише приймають на роботу інвалідів, які направляються вказаними органами, і створюють необхідні умови праці.
Таким чином, підприємства не займаються розшуком інвалідів, це не входить в їх обов’язки.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні»встановлює, що сплата штрафних санкцій підприємств (об’єднань), установ і організацій провадиться відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Як вбачається зі Звіту про фінансові результати за 2005 р. та Декларації з податку на прибуток підприємства за 2005 р., КП «ЕЛУАШ»за результатами року прибутку не отримало. Більш того, підприємство мало збитки у розмірі 4161,5 тис. грн.
З розрахунком Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не можна погодитись навіть з наступних причин.
При розрахунку штрафних санкцій з підприємства, установи, організації не застосовується середньоспискова чисельність інвалідів, оскільки такий порядок не передбачений ні ст. 20 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», ні Порядком сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженому Постановою КМУ від 28.12.2001 р. № 1767 і тому правові підстави застосування середньоспискової чисельності інвалідів відсутні.
Таким чином, навіть якщо припустити, що КП «ЕЛУАШ»має сплатити штрафні санкції, розрахунок має бути таким:
10079,43 грн. х (20-17)= 30238,29 грн., де 17 –кількість інвалідів, які працювали в КП «ЕЛУАШ»і для який забезпечене працевлаштування.
30238,29 грн. –24345,00 грн. (сплачені підприємством) = 5893,29 грн.
Позивач ознайомився з доводами, викладеними у відзиві відповідача.
21.07.06 р. оголошувалася перерва для надання сторонами додаткових доказів у справі.
25.07.06 р. судовий розгляд справи № 27/280/06-АП продовжено.
Перед початком судового засідання представником позивача та відповідача подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.
У судовому засіданні, судом оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду і секретарю судового засідання не заявлено.
Головуючий у судовому засіданні доповів про зміст позовних вимог, після чого з’ясував: чи підтримує позивач адміністративний позов, чи визнає його відповідач.
Позивач підтримав позовні вимоги, з підстав зазначених у адміністративному позові.
Відповідач у судовому засіданні, відкритому 25.07.06 р. позовні вимоги визнав частково.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суддя встановив:
- як свідчать статутні документи та довідка про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України відповідача, підприємство є юридичною особою та відноситься до категорії суб’єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів;
Як вбачається з матеріалів справи, довідка підприємства, середньооблікова чисельність працюючих на ньому у 2005р. складала 491 особа.
Відповідно до ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” у редакції від 01.08.2001р. норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві у 2005 р. повинен складати 20 інвалідів;
-середньоспискова чисельність інвалідів, що працювали у відповідача у 2005р., склала 15 осіб-інвалідів, що підтверджується довідкою відповідача, наданою до органів Фонду України соціального захисту інвалідів; хоча фактично працювало 17 осіб-інвалідів.
-як свідчать матеріали справи, розмір середньої річної заробітної плати на підприємстві у 2005 складав 10 079 грн. 43 коп.
16.05.06 р. відповідачем у справі було сплачено 24 345 грн. 00 коп. в рахунок погашення штрафних санкцій, тому позивачем пред’явлено до стягнення 26 052 грн. 15 коп.
Представник відповідача пояснив, що за звітний період підприємство працювало збитково, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2005 рік.
Згідно частини третьої ст. 20 Закону, сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Таким чином, підприємства повинні нести відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій. Відповідно до п. 4 Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2001р. № 1767 “Про затвердження порядку сплати підприємствами, (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно в доход державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства. А в п.6 цього Порядку зазначено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами відповідно до законодавства за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Крім того, статтею 16 Закону України “Про систему оподаткування від 25 червня 1991 року № 1251-ХП із змінами і доповненнями встановлено, що джерела сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються відповідними законами про податки та збори (обов’язкові платежі). При цьому, державні та інші цільові фонди, які не передбачені цим Законом, мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, який залишається після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів), передбачених статтями 14 і 15 цього Закону. Відрахування до цих фондів здійснюються на добровільних засадах.
Посилання відповідача на те, що він не повинен сплачувати штрафні санкції у зв’язку з відсутністю прибутку в 2005 році, господарський суд вважає безпідставним, виходячи з наступного:
Статтею 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств та організацій” визначено, що прибуток, який є об’єктом оподаткування визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст. ст. 8 і 9 цього Закону.
З зазначених норм законів не вбачається, що законодавець ставить сплату відповідних штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності у підприємства прибутку.
Тобто, визначення, згідно з яким “сплату штрафних санкцій підприємства проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, означає, що кошти, сплачені як відповідні штрафні санкції, підприємство відносить у своєму бухгалтерському обліку не на витрати виробництва, а за рахунок свого прибутку. У разі відсутності прибутку суми сплачених штрафних санкцій відносяться до збитків підприємства.
Таким чином, посилання відповідача на відсутність прибутку не може бути підставою звільнення від сплати штрафних санкцій, нарахованих позивачем у відповідності до ст.20 Закону.
Крім того, статтею 20 Закону не передбачено, що якщо підприємство у 2005 році працювало збитково, воно звільняється від сплати штрафних санкцій.
Міркування позивача щодо того, що кількість працюючих інвалідів, зазначену у ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” слід обчислювати в особливому порядку, зазначеному у п.п.3.3.1 –3.3.3 Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного:
- ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачає майнову відповідальність для підприємств, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч.1 ст.19 цього Закону.
Посилання на середньоспискову чисельність інвалідів, як на підставу застосування фінансових санкцій у ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відсутня.
Той факт, що державна статистична звітність у р.1 ф. № 10-ПІ передбачає необхідність подання відомостей про середньооблікову чисельність інвалідів, працевлаштованих на підприємстві; а також не може бути підставою для застосування фінансових санкцій, оскільки у тій же формі звітності № 10-ПІ передбачено наявність розділу ІІ “Список працюючих інвалідів –штатних працівників, які були зайняті на підприємстві у 2005 році”, куди заносяться працевлаштовані інваліди, і яка відповідає ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Слід також зазначити, що відповідно до п.14 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. № 314 робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Як свідчать документи, надані відповідачем на підприємстві відповідача було створено 17 робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” № 875-ХП передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Суд вважає, що нормативно-правові акти щодо повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування дозволяє зробити висновок, про те, що суб’єкти зазначені в ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів, а безпосередньо працевлаштування інвалідів здійснюються суб’єктами господарювання. Результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником, в даному випадку інвалідом, та власником або уповноваженим ним органом ( ст.21 Кодексу законів про працю України), тому безпосереднє працевлаштування здійснює власник або уповноважений ним орган підприємства, організації незалежно від форм власності та господарювання.
Пункт 12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів встановлює, що державна служба зайнятості веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.
В свою чергу, підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У 2005 році інваліди для працевлаштування до Комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автошляхів” центром зайнятості не направлялися, оскільки впродовж 2005 року відповідач не надавав на адресу ЦЗ інформацію щодо наявності вільних та вакантних посад, на яких використовується праця інвалідів (звіти ф-3ПН).
Таким чином, обов’язок вищезазначених органів, щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку надання інформації про наявні робочі місця. Із матеріалів справи не вбачається, що відповідач у повному обсязі та належним чином повідомив службу зайнятості про готовність та наявність можливості працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві.
Крім того, відносини відповідача по даній справі та органів служби зайнятості та соціального захисту населення не є предметом розгляду по цій справі. При наявності правових підстав, відповідач був би не позбавлений можливості у судовому порядку стягнути з зазначених органів збитки ( у тому числі і сплачені ним штрафні санкції), заподіяні внаслідок їхньої протиправної бездіяльності.
Тому, з матеріалів справи вбачається що відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства.
Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою КМ України від 28.12.01р. № 1767, передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Доказів сплати штрафних санкцій відповідач не надав.
Посилання відповідача на те, що підприємство підпадає під дію Закону України “Про автомобільний автотранспорт” спростовується наступним.
Під час обрахування нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів застосовується така величина, як середньооблікова чисельність штатних працівників облікового періоду за рік, підприємства діяльність яких пов’язана з Законом України “Про автомобільний транспорт” повинні заповнювати зменшений норматив, з урахуванням вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, починаючи з 2007 року (за період з 01.01.06 р. по 31.12.06 р.).
У цьому ж засіданні, на підставі статті 151 КАС України, суд закінчив з’ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів –ст.152 КАС України.
Судові дебати –частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Позивач обґрунтовуючи свою правову позицію –посилався лише на обставини і докази, які були досліджені у судових засіданнях.
Відповідач під час судових дебатів, визнав адміністративний позов частково на суму 5 893 грн. 29 коп.
Після закінчення судових дебатів, суд надав дозвіл сторонам обмінятися репліками. Промовці від реплік відмовились.
Після судових дебатів, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення у справі, оголосивши орієнтовний час його проголошення.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку та оголосив у засіданні суду постанову про часткове задоволення адміністративного позову.
Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи те, що у даній справі відповідно до ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 94, 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автошляхів” (69035 м. Запоріжжя вул. Волгоградська, 23, ЄДРПОУ 03345018, р/р 2600348630001 АКБ “Індустріалбанк”, МФО 313849) на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095 м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147, одержувач Державний бюджет Орджонікідзевського району р/р 31212230600007, банк: УДК у Запорізькій області, МФО 813015, ЄДРПОУ 26014130, 50070000 платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2005р.) 5 893 (п’ять тисяч вісімсот дев’яносто три) грн.. 29 коп.
Видати виконавчий лист.
Постанову підписано 25 липня 2006 року
Суддя С.С. Дроздова
Згідно з оригіналом:
Спеціаліст 1 категорії