ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
ПОСТАНОВА
Іменем України
21.07.06 № 27/346/06-АП
суддя Дроздова С.С.
За позовом: Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя
До: Приватного підприємства “Васк-М”, м. Запоріжжя
про стягнення 4 130 грн. 00 коп.
Суддя Дроздова С.С.
Секретар судового засідання Яковенко Д.В.
Представники сторін:
Від позивача: Воробйов Т.А., дов. № 05-22/1724 від 18.10.04р.
Від відповідача: Склярук А.С., дов. № 7/31 від 06.07.06 р.
Відповідно до статті 167 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 21.07.2006 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Суд повідомив сторонам час виготовлення постанови в повному обсязі –25.07.2006 року. На підставі статті 160 КАС України постанова складається у термін не більше ніж п’ять днів.
З 01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади.
Відповідно до п. 7 р. VII “Прикінцеві та перехідні положення“ КАС України, позовна заява розглядається в порядку, встановленому цим Кодексом.
Господарським судом розглядається адміністративний позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя про стягнення з Приватного підприємства “Васк-М” штрафних санкцій у сумі 4 130 грн. 00 коп. за незайняті інвалідами робочі місця, нарахованих за 2005р.
13.06.06р. ухвалою господарського суду відкрито провадження у адміністративній справі № 27/346/06-АП та призначено судове засідання на 06.07.2006р., витребувані у сторін документи та докази необхідні для розгляду справи.
06.07.06 р. оголошувалася перерва на підставі статті 150 КАС України, для надання сторонами додаткових доказів у справі.
21.07.06 р. судовий розгляд справи № 27/346/06-АП продовжено.
Судовий розгляд розуміється як інститут права адміністративного судочинства, тобто система норм права, що регулюють суспільні відносини між судом та іншими учасниками адміністративного судочинства при розгляді і розв’язанні по суті адміністративної справи.
Судовий розгляд є процесуальною стадією, що посідає провідне місце серед інших стадій адміністративного судочинства. На цій стадії адміністративна справа розглядається і вирішується по суті –досліджуються докази, встановлюються фактичні справи, з’ясовуються права і обов’язки сторін.
Перед початком судового засідання представником позивача та відповідача подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.
У судовому засіданні, судом оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду і секретарю судового засідання не заявлено.
Головуючий у судовому засіданні доповів про зміст позовних вимог, після чого з’ясував: чи підтримує позивач адміністративний позов, чи визнає його відповідач.
У судовому засіданні, позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, на суму 4 130 грн. 00 коп.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив у повному обсязі. 27.06.06 р. відповідач надіслав на адресу суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що підприємство приймало міри по створенню робочих місць для інвалідів, але будь-якої допомоги Фонду та центру зайнятості населення м. Запоріжжя у 2005 році. Підприємство самостійно працевлаштувало одного інваліда /Говорову Є.Н./ на посаду бухгалтера -касира, який працював і одержував заробітну плату щомісяця в сумі - 336,98грн. За період роботи на протязі 3-х місяців ( так як була прийнята на роботу наприкінці 2005р.), її ФОП разом з податками на з/плату склав 1396,71грн.
Однак відділення Фонду формально підійшло до пред'явлення нам позову, не врахувало проведеної нами роботи з виконання Закону №875, обвинувативши нас у його порушенні, не вказавши в позовному заяві в чому ці наші порушення чи складаються виражаються.
У своєму позові позивач вказує, що згідно форми 10-ПТ затвердженої наказом Міністерства праці України 29.12.04р. у нашому річному звіті за 2005р. при кількості працюючих 10 чол. У нас повинний бути один інвалід, а фактично -0.
Ми ж у своєму звіті вказали, що в 2005р. на нашому підприємстві працював один інвалід і пояснили, що він проробив 3 місяці тому що був працевлаштований наприкінці року.
На такій же позиції і судова практика по конкретних позовах Фонду соціальної зашиті інвалідів України до підприємств:
- Постановою Верховного суду України від 8.02.05р. №17/20 зазначено, що «... оскільки відповідачем прийняті всі міри, передбачені чинним законодавством по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів, що бажають працевлаштовуватися».
- У своїй Постанові Вищий господарський суд України від 12.04.05р. у справі №5/1/1 вказав, що вимоги Фонду про нарахуванні штрафних санкцій за період, коли інвалід працював неповний робочий рік, є помилковими, оскільки відповідальність підприємства настає тільки у випадку, якщо інвалід не зайняв робоче місце і не зв'язано з тривалістю його роботи на підприємстві. Підприємство виконало вимогу Закону, а, отже, відсутня необхідність застосування до йому штрафних санкцій.
Необґрунтованістю пред'явленого нам штрафу Відділенням фонду є також і сума позову. Інвалід / Говорова Е.Н./ працював у 2005р.на нашому підприємстві 3 місяці. За період роботи на протязі 3-х місяців / тому що була прийнята на роботу наприкінці 2005р./ його ФОП разом з податками на з/плату склав 1396,71грн. Про це свідчить довідка з бухгалтерії підприємства, а також наказ про прийом інваліда на посаду бухгалтера-касира, що додаються до нашого відзиву.
У своїй позовній заяві Відділення фонду інвалідів не врахувало це і вважає, що ми чомусь повинні платити двічі: один раз —інваліду у виді заробітної плати, інший раз - фонду у виді штрафних санкцій. Такі вимоги фонду ми вважаємо необґрунтованими.
У ст.20 Закону №875 від 21.03.1991 року встановлено, що якщо чисельність працюючих інвалідів менше встановленого нормативу передбаченого в ст. 19 цього Закону, підприємство щорічно платить Фонду інвалідів штрафні санкції в розмірі середньої річної заробітної плати. За незайняте місце для працевлаштування інваліда на підприємстві, де працюють від 8 до 15 чол, штрафні санкції стягується в половинному розмірі.
Отже, санкції до нас у даному випадку можуть бути застосовані, якщо створене робоче місце не було зайнято по вині підприємства. На нашому підприємстві це місце було створено і зайняте інвалідом до кінця 2005р. Тому і штрафні санкції до нашого підприємству не можуть бути застосовані.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суддя встановив:
- як свідчать статутні документи та довідка № 15/334 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України відповідача, підприємство є юридичною особою та відноситься до категорії суб’єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів;
Як вбачається з матеріалів справи, довідка підприємства, середньооблікова чисельність працюючих на ньому у 2005р. складала 10 осіб.
Відповідно до ст. 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві у 2005 р. повинен складати 1 інвалід;
-середньоспискова чисельність інвалідів, що працювали у відповідача у 2005р., склала 0 осіб-інвалідів, що підтверджується довідкою відповідача, наданою до органів Фонду України соціального захисту інвалідів;
-як свідчать матеріали справи, розмір середньої річної заробітної плати на підприємстві у 2005 складав 4 130 грн. 00 коп.
У розрахунок штрафних санкцій приймається не загальна кількість працевлаштованих інвалідів, а середньоспискова чисельність, яка визначається нормативом, встановленим нормами чинного законодавства.
П.2 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями) установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 передбачено –“Підприємства, на яких працює 8 і більш чоловіків, реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Фонд) за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом за поданням Фонду.
П.11 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 за № 1767 контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують норматив робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства.
Таким чином згідно вказаних нормативно-правових актів робоче місце інваліда вважається створеним якщо воно належним чином атестовано та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, що важливо відмітити ні на один чи декілька днів або місяців, а на термін який більш ніж шість місяців.
Вказана форма № 10-ПІ затвержена наказом Держкомстату України від 10.01.2002 р. № 49. У якої в рядку під кодом 02 передбачено надання даних щодо чисельності інвалідів (штатних працівників, яким за висновками медіко-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність) які розраховуються відповідно до п.п.3.3.1. –3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.1995 № 71 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 07.08.1995 р. за № 287/823.
Заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов’язку інформувати органи, визначені в статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, господарський суд не приймає до уваги, виходячи з наступного. Підприємства, на виконання статті 20 Закону України “Про зайнятість населення”, керуючись приписами п.1.4 Розділу 1 та Розділом 2 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН та № 4-ПН, зобов’язані, щомісячно –28 числа, подавати до місцевих центрів зайнятості звіт за формою № 3-ПН, заповнений згідно з вищевказаною Інструкцією. Крім того, вказане безпосередньо передбачене п.5 Положення про робоче місце інваліда –постанова КМУ від 03.05.1995р. № 314.
Згідно статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд констатує факт відсутності доказів, які б підтверджували вжиття відповідачем заходів із визначення місць виробництв де доцільно використовувати працю інвалідів, їх атестування, прийняття та затвердження посадової інструкції робочого місця інваліда тощо.
Таким чином, відповідач не довів, що він належним чином вжив всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому слід визнати законним застосування штрафних санкцій за невиконання нормативу.
Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що за звітний період підприємство мало прибуток, про що свідчать декларації з податку на прибуток підприємства за 2005 рік.
Згідно частини третьої ст. 20 Закону, сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Таким чином, підприємства повинні нести відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій. Відповідно до п. 4 Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2001р. № 1767 “Про затвердження порядку сплати підприємствами, (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно в доход державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства. А в п.6 цього Порядку зазначено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами відповідно до законодавства за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Крім того, статтею 16 Закону України “Про систему оподаткування від 25 червня 1991 року № 1251-ХП із змінами і доповненнями встановлено, що джерела сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються відповідними законами про податки та збори (обов’язкові платежі). При цьому, державні та інші цільові фонди, які не передбачені цим Законом, мають своїм джерелом виключно прибуток підприємств, який залишається після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів), передбачених статтями 14 і 15 цього Закону. Відрахування до цих фондів здійснюються на добровільних засадах.
Ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” № 875-ХП передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Суд вважає, що нормативно-правові акти щодо повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування дозволяє зробити висновок, про те, що суб’єкти зазначені в ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” лише сприяють у працевлаштуванні інвалідів, а безпосередньо працевлаштування інвалідів здійснюються суб’єктами господарювання. Результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником, в даному випадку інвалідом, та власником або уповноваженим ним органом (ст. 21 Кодексу законів про працю України), тому безпосереднє працевлаштування здійснює власник або уповноважений ним орган підприємства, організації незалежно від форм власності та господарювання.
Пункт 12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів встановлює, що державна служба зайнятості веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.
В свою чергу, підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
В 2005 році інваліди для працевлаштування до ПП “Васк-М” центром зайнятості не направлялися, оскільки впродовж 2005 року відповідач не надавав на адресу центру зайнятості інформацію щодо наявності вільних та вакантних посад, на яких використовується праця інвалідів.
Таким чином, обов’язок вищезазначених органів, щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку надання інформації про наявні робочі місця. Із матеріалів справи не вбачається, що відповідач у повному обсязі та належним чином повідомив службу зайнятості про готовність та наявність можливості працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві.
Крім того, відносини відповідача по даній справі та органів служби зайнятості та соціального захисту населення не є предметом розгляду по цій справі. При наявності правових підстав, відповідач був би не позбавлений можливості у судовому порядку стягнути з зазначених органів збитки ( у тому числі і сплачені ним штрафні санкції), заподіяні внаслідок їхньої протиправної бездіяльності.
Тому, з матеріалів справи вбачається що відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства.
Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою КМ України від 28.12.01р. № 1767, передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Доказів сплати штрафних санкцій відповідач не надав.
У цьому ж засіданні, на підставі статті 151 КАС України суд закінчив з’ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів –ст.152 КАС України.
Судові дебати –частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Позивач обґрунтовуючи свою правову позицію –посилався лише на обставини і докази, які були досліджені у судових засіданнях.
Відповідач під час судових дебатів, підтримав заперечення, які викладені у відзиві.
Після закінчення судових дебатів, суд надав дозвіл сторонам обмінятися репліками. Промовці від реплік відмовилися.
Після судових дебатів, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вступної та резолютивної частини постанови суду
На підставі статті 167 ч.4 КАС України –суд має право проголосити лише вступну та резолютивну частини постанови суду. Суд повідомив усіх учасників адміністративного процесу про час виготовлення постанови суду в повному обсязі –25 липня 2006року. Частина 4 ст. 167 КАС України має вагоме значення для обчислення початку перебігу строку апеляційного оскарження відповідно до ст.186 КАС України.
Процесуальні документи, якими у відповідності до приписів статті 158 КАС України вирішується спір по суті, приймаються іменем України та негайно після закінчення судового розгляду. Це повною мірою витікає з приписів ч.5 ст.124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, де зазначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.
У справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються стаття 94 КАС України.
Керуючись статтями 94, 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Приватного підприємства “Васк-М” (69065 м. Запоріжжя, вул. Електрозаводська, 3 ЗРУ КБ Приватбанк, р/р 26001203443002 МФО 313399 ЄДРПОУ 23852326) на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095 м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147, одержувач Держбюджет Ленінського району, 50070000 р/р31213230600006 код ЄДРПОУ 26014152 банк УДК у Запорізькій області МФО 813015 50070000 Платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2005р.) 4130 (чотири тисячі сто тридцять) грн. 00 коп. штрафних санкцій. Видати виконавчий лист.
Постанову підписано 25.07.2006 р.
Суддя С.С.Дроздова
Згідно з оригіналом:
Спеціаліст 1 категорії О.М. Камаєва