ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              24.07.06                                                                             №   27/35/06-АП

суддя     Дроздова С.С.

За позовом: Комунального підприємства “Житлосервіс-9”, м. Бердянськ

до Управління Пенсійного Фонду України в м. Бердянську Запорізької області, м. Бердянськ  

про скасування вимоги про сплату боргу від 15.12.05 р. № Ю-385 та рішення № 461 від 16.12.05

                                                                                              Суддя     Дроздова С.С.

                                                                                                    Секретар судового засідання  Бєляєва О.М.

Представники сторін:

від позивача: Стребіж С.О.,  юрисконсульт, дов. № 25-Ю від 10.02.06 р.

від відповідача: Тиховод Н.Я., начальник юридичного відділу, дов. № 95/07 від 10.01.06

           Відповідно до статті  167 ч. 4  Кодексу  адміністративного судочинства України  у судовому засіданні 24.07.2006 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Суд повідомив сторонам час виготовлення постанови в повному обсязі –28 липня 2006 року. На підставі статті 160 КАС України постанова складається у термін не більше ніж п’ять днів.

У попередньому судовому засіданні, відкритому 13.02.06 р. розгляд справи відкладався з метою надання сторонами додаткових доказів у справі.

 Ухвалою господарського суду від 15.03.06 р. провадження у справі зупинено до 30.05.06 р. для примирення сторін на підставі статті  156 ч.1 п.4 КАС України.

У зв’язку зі збігом строку, до якого провадження у справі було зупинено та для розгляду спору у справі № 27/35-АП по суті, провадження у справі поновлено та призначено судове засідання на 29.06.06 р.

29.06.06 р. оголошувалася перерва для надання сторонами додаткових доказів у справі.

              З 01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,  прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади.

           Відповідно до п. 7 р. VII “Прикінцеві та  перехідні  положення“ КАС України,  позовна заява розглядається в порядку,  встановленому цим Кодексом.

          Суспільні відносини, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства є специфічними і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суспільні відносини у сфері здіснення правосуддя у  адміністративних справах виникають з метою розгляду  адміністративних справ за позовом зацікавленої особи та з метою захисту прав, свобод та охоронюваних правом інтересів фізичних  юридичних осіб та прав і інтересів юридичних осіб. Таким чином предметом адміністративного процесуального права у сфері здійснення адміністративного судочинства є правовідносини, що складаються у зв’язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю даних відносин є те, що вони пов’язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб’єктів у сфері публічно-правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

27.01.06 р. до господарського  суду звернулося Комунальне підприємство “Житлосервіс-9”, м. Бердянськ  до Управління Пенсійного Фонду України в м. Бердянську Запорізької області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним акт перевірки правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування  № 34 від 15.12.05 р.; визнати недійсним та таким, що суперечить чинному законодавству України, скасувати рішення № 461 від 16.12.05 р. про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного Фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків.  

30.01.2006р. відкрито провадження у адміністративній справі № 27/35-АП та з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового  розгляду справи, забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку, судом було призначене попереднє судове засідання на 13.02.2006р., витребувані у сторін документи та докази необхідні для розгляду справи.

Відповідно до статті 111 КАС України попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи для забезпечення всебічного та об’єктивного вирішення справи протягом розумного строку.

Представник позивача, 13.02.06 р. надав письмову заяву про уточнення позовних вимог. Просить суд скасувати вимогу про сплату боргу від 15.12.05 р. № Ю-385 та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків від 16.12.05 р. № 461.

Заява позивача про уточнення позовних вимог прийнята судом, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

13.02.06 р. відповідач надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що проти позовних вимог заперечує у повному обсязі.   

          

          

        

Позивач 13.02.06 р. ознайомився з доводами, викладеними у відзиві відповідача.

Сторони у попередньому судовому засіданні 13.02.06 р. надали письмову заяву, згідно якої погодилися про закінчення підготовчого провадження у справі № 27/35-АП  і призначення  справи до судового розгляду справи.

На підставі ч. 3 ст. 121 КАС України розпочато судовий розгляд справи № 27/35-АП.

13.02.06 р. розгляд справи відкладався з метою надання сторонами додаткових доказів у справі.

15.03.06 р. судовий розгляд справи продовжено.

15.03.06 р. відповідач надав письмовий відзив на заяву позивача про уточнення позовних вимог, в якому просить відмовити Комунальному підприємству “Житлосервіс-9” у задоволенні адміністративного позову.

15.03.2006 року позивач та відповідач, у судовому засіданні, звернулися до суду з письмовим клопотанням щодо надання сторонам  у справі часу для примирення.

Клопотання сторін задоволено судом.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.03.2006р. провадження у адміністративній справі № 27/35-АП зупинено для примирення сторін, до 30.05.06 р.

          У зв’язку зі збігом строку, до якого провадження у справі було зупинено та для розгляду спору у справі № 27/35-АП по суті, провадження у справі поновлено та призначено судове засідання на 29.06.06 р.

29.06.06 р. оголошувалася перерва на підставі ст. 150 КАС України для надання сторонами додаткових доказів у справі. Судове засідання призначено на 24.07.06 р.

24.07.06 р. судовий розгляд справи № 27/35-АП продовжено.

До початку розгляду справи представники сторін заявили письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Судом оголошено про відкриття судового засідання. Також, оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які  прибули в судове засідання, їхні права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Після доповіді судді у справі суд заслухав пояснення представника позивача та пояснення представника  відповідача.

Судом було з’ясовано у засіданні суду та підтверджено позивачем, що він  наполягає на позовних вимогах, викладених у позові.

Відповідач проти адміністративного позову заперечив, про що свідчить письмовий відзив. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

          Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд встановив:

07 грудня 2005р. Управлінням Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області  в Комунальному підприємстві “ Житлосервіс-9” була проведена камеральна перевірка правильності заповнення розрахунку суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Про що  складений акт № 1 від 07.12.2005р., згідно з цим актом було рекомендовано скоригувати звіти за квітень - жовтень 2005р., визначити ФОП на який нараховуються страхові внески в розмірі 32,3%, нарахувати страхові внески до Пенсійного фонду в розмірі 32,3%.

З даним актом КП “Житлосервіс –9” не погодилось, тому надіслало свої заперечення листом № 782 від 16.12.2005р.

Провести звірку взаємних розрахунків Управління ПФУ в м. Бердянську відмовилося.

          15 грудня 2005р.  Управлінням Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області був складений акт № 34 перевірки правильності нарахування , своєчасності і повноти перерахування внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування. В результаті перевірки  встановлено:

-          заниження сум фактичних витрат на оплату праці, з яких обчислюються внески (збір) на обов’язкове державне пенсійне страхування  за період квітень –жовтень 2005 р. в сумі 124823,29 грн.

-          відхилень загального оподаткування доходу, з якого утримуються внески 1-2% за період квітень –жовтень 2005р. не виявлено;

-          в результаті перевірки сум нарахованих страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування  за квітень –жовтень 2005р. донарахована сума 39699,98 грн.;

-          при перевірці утриманих внесків за період квітень –жовтень 2005р. відхилень не встановлено;

-          загальна сума боргу по внескам КП “ Житлосервіс-9” станом на 08.12.2005р. становить 17539,57 грн.

          На підставі акту № 34 від 15.12.2005р. Управління Пенсійного фонду в м. Бердянську Запорізької області винесло Рішення № 461 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків від 16.12.2005р. Згідно з цим Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області на підставі п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” застосувало до КП “ Житлосервіс-9” фінансові санкції у розмірі 9655,08 грн., які протягом десяти робочих днів з дня отримання Рішення підлягають перерахуванню до Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську.

Адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

16.12.05р. рішенням Управління Пенсійного фонду  України № 461 в м. Бердянську на підставі п.4 ч.9 статті 106  Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 10580ІУ до позивача застосована фінансова санкція у розмірі 9 655, 08грн.

15.12.05р. управлінням ПФУ в м. Бердянську надіслано  КП “Житлосервіс-9” вимогу №  Ю-385 про сплату  суми недоїмки  17539,57грн. в 10-денний термін з дня одержання.

Відповідачем у справі, була проведена перевірка комунального підприємства “Житлосервіс-9” щодо правильності обчислення та сплати за період з 01.04.2005 р. по 31.10.2005 р. страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, в тому числі за найманих працівників. У наслідок перевірки було встановлено заниження сум фактичних витрат на оплату праці, з яких обчислюються страхові внески  на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за тарифом 32,3 %  за період квітень –жовтень 2005 року  в сумі 124823,29 грн.; донараховано страхових внесків за тарифом 32,3 % за найманих працівників за період, що перевіряється, в сумі 39699,98 грн. На підставі акту перевірки № 34 від 15.12.2005 р.  управлінням було сформовано та надіслано позивачу вимогу № Ю-385 від 15.12.2005 р.  про сплату боргу на суму 17539,57 грн. та прийнято рішення № 461 від 16.12.2005 р. про застосування до позивача фінансових санкцій за донарахування органом ПФУ сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків, яким на КП “Житлосервіс-9” було покладено обов’язок сплатити 9655,08 грн. фінансових санкцій.

        Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, сума частини ставки єдиного податку, сплаченого позивачем, яка надійшла до управління станом на 08.02.2005 р. в розмірі 7289,94 грн. обліковується як “авансові платежі” і не може бути зарахована в рахунок сплати страхових внесків за відповідні періоди, оскільки позивач не проводить нарахувань за найманих працівників.

       Відповідно до п. 17 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування”, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування належить до загальнодержавних податків та зборів, ставки та механізм справляння яких не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

          Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлюються Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”.

          Ст. 1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до п. п. 1, 3 ст. 1 вказаного Закону, платниками цього збору є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхні об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи—суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу.

          Відповідно до  ст. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” встановлено пільги, зокрема, звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Отже, за правилами цієї статті, позивач не є платником ставок збору, встановлених для нього з доходів, одержуваних ним від здійснення підприємницької діяльності, які обкладаються єдиним податком, згідно зі ст. 1 Закону України “ “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є суб’єкти господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування. Обов’язок сплати зазначеного збору не пов’язується зі статусом платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності, який обрав спрощену систему оподаткування.

          З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р., в ст. 15 якого зазначено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону, зокрема, роботодавці, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок). За статтею 1 зазначеного Закону страхові внески –це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

          Тому, є безпідставними доводи позивача про те, що Указ Президента України має пріоритетне значення стосовно Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки він суперечить конституційному принципу верховенства права.                   

          Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.03.2005 р. № 58 - р “ Про деякі питання спрощеної системи оподаткування ” і спільний лист Пенсійного фонду України та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.02.2005 № 1526/04 та 933/02/02 –05 “Про сплату внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування суб’єктами особливого режиму оподаткування у 2004 році”   діють до остаточного врегулювання питань функціонування спрощеної системи оподаткування. Починаючи з 1 квітня 2005 року органи Пенсійного фонду здійснюють перевірки тільки тих суб’єктів підприємницької діяльності, які порушують вказаний порядок нарахування і сплати страхових внесків за найманих працівників. Перевірці підлягає період з 1 квітня 2005 року.                       

          Роз’яснення посадових осіб, надані у листах Держкомпідприємництва 26.12.2003 р. № 7577 та 19.08.2005 № 7069  мають досліджуватися поряд з іншими матеріалами у справі і не можуть собою підміняти закон, бо не є нормативними актами, а тому не можуть впливати на прийняття рішення.         

      З набранням чинності з 1 січня 2004 року Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, який визначає платників страхових внесків, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснено перехід від системи пенсійного забезпечення до страхової пенсійної системи і встановлення прямої залежності розмірів пенсій від страхового стажу та заробітку, з якого фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду.

         Зокрема, п. 1 ч. 1  ст. 8 цього Закону визначає, що право на отримання пенсійних виплат мають громадяни України, які досягли пенсійного віку та застраховані згідно з зазначеним Законом. Тобто,  з 01.01.2004 р. для призначення пенсій у солідарній системі враховується тільки страховий стаж –період, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. Таким чином, якщо страхувальники не сплачують внески до Пенсійного фонду України і мають недоїмку зі сплати страхових внесків за вказаний період, то їх працівники втрачають право на зарахування цього періоду до страхового стажу для обчислення пенсії після досягнення пенсійного віку. Такими діями страхувальники порушують права і законні інтереси громадян, які працюють на підприємстві та позбавляють їх права на отримання пенсійних виплат.           

        Представник відповідача –зазначив, що згідно із ч. 1 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Заява ж  позивача про поновлення пропущеного строку ґрунтується посиланням на отримання ухвали господарського суду  про відмову у прийнятті позовної заяви 19.01.2006 р. Крім того, позивач фактично перебрав на себе функції суду, коли з посиланням на ч. 2, 3 ст. 99 КАС України стверджує, що строк на звернення до адміністративного суду з позовною заявою треба поновити, причину пропущення строку звернення до суду вважати поважною.

  Обставини, викладені у заяві, не можуть слугувати належним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку подання позовної заяви, оскільки мають суб’єктивний характер, бо певні хиби в оформленні матеріалів позовної заяви спричинила елементарна некомпетентність.

   Відповідно до статті 100 КАС України – пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову, проте умовою такого рішення суду є відповідна заява іншої сторони(відповідач у справі), яка повинна бути зроблена на ім’я суду і з якої суд може дійти висновку, що сторона наполягає на такій підставі відмови у задоволенні позову.

   КАС України надає право стороні, яка пропустила строк на звернення до суду відновити пропущений строк  у разі, якщо причини, які його спричинили були поважними. Але позивач, відповідної заяви суду не надавав.

   При вирішенні спору слід, по-перше, виходити з того, що акт державного чи іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні  правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не  мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт –це прийнятий уповноваженим  державним чи іншим  органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що стосується актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони  породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкта (чи визначеного ними певного кола суб’єктів), якому вони адресовані.

Отже, рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську, яке в певній частині оспорюється позивачем, є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом).

При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального характеру)  державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений.

       Ця норма, в першу чергу, закріплена Конституцією України, у статті 19 якої зазначено, що “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

У судовому засіданні, 24 липня 2006 року на підставі статті 152 КАС України проходили судові дебати.

Судові дебати –частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Позивач обґрунтовуючи  свою правову позицію –посилався лише на обставини і докази, які викладені у позовній заяві та були досліджені у судових засіданнях.

Відповідач під час судових дебатів, підтримав свої заперечення, які викладені у письмовому відзиву та додаткових поясненнях.

Після закінчення судових дебатів, суд надав дозвіл сторонам обмінятися репліками. Промовці від реплік  відмовились.

Після судових дебатів, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вступної та резолютивної частини постанови суду

На підставі статті 167 ч. 4 КАС України –суд має право проголосити лише вступну та резолютивну частини постанови суду. Суд повідомив усіх учасників адміністративного процесу про час виготовлення постанови суду в повному обсязі –28 липня 2006 року. Частина 4 ст.167 КАС України має вагоме значення для обчислення початку перебігу строку апеляційного оскарження відповідно до ст.186 КАС України.

Процесуальні документи, якими у відповідності до приписів статті 158 КАС України вирішується спір по суті, приймаються іменем України та негайно після закінчення судового розгляду. Це повною мірою витікає з приписів ч.5 ст.124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, де зазначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що вимога про сплату боргу від 15.12.05 р. № Ю-385 та рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків від 16.12.05 р. № 461 відповідають чинному законодавству України та прийняті в межах його компетенції.

          На підставі викладеного вище, у задоволенні адміністративного позову слід  відмовити. Судові витрати покласти на позивача (стаття 94 КАС України).

          Керуючись ст. 4, п.1ст. 17, ст. 94, 156,158- 167 ч.4 КАС України, суд

                                                      ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

         Постанову підписано 28 липня 2006р.

               Суддя                                                               С.С. Дроздова

Згідно з оригіналом: