Справа №11а- 313/ 2008 р.                                        Головуючий у І інстанції - Кузь В.Я.

Категорія -  ст.  186 ч.2 КК України                          Доповідач - Гаврилов В.М.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2008 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі

головуючого. Перетятька В.О. суддів: Гаврилова В.М. ,  Брух Б.І. з участю прокурора: Малиш Н.С. ,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцією   засудженого  ОСОБА_1.   на  вирок  Франківського  районного   суду м.  Львова від 08 лютого 2008 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,  уродженця та жителя м.  Львова,  українця,  громадянина України,  неодруженого,  тимчасово не працюючого,  з неповною загальною середньою освітою,  зареєстрованого та проживаючого за АДРЕСА_1 (особняк),  відповідно до  ст. 89 КК України раніше не судимого,  засуджено за ч.2  ст. 186 КК України до 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_1. встановлено рахувати з часу затримання,  тобто з 16 липня 2007 року.

Вирішено питання з речовими доказами.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2.,  відносно якого апеляції не подавались.

За вироком суду 15 липня 2007 року близько 13 год. ОСОБА_1 та ОСОБА_2.,  знаходячись на пл. Липневій у м.  Львові,  маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна,  домовились між собою про таке викрадення,  та для здійснення задуманого пішли на вул.  Кн. Ольги у м.  Львові,  попередньо розподіливши між собою дії кожного. Близько 14 год. 15 хв. цього ж дня,  рухаючись по тротуарі вказаної вулиці,  навпроти офісу фірми «Карпатбуд»,  побачили,  що по протилежній їм стороні вулиці іде незнайома їм раніше гром.  ОСОБА_3. Згідно обумовлених ролей ОСОБА_2. підійшов до потерпілої,  вступив з нею у розмову,  в ході якої,  побачив в неї на шиї злотий ланцюжок,  яким і вирішив заволодіти. ОСОБА_1. у цей час знаходився неподалік та спостерігав за обстановкою,  щоб не бути викритим.  Побачивши,  що ОСОБА_1. діє згідно раніших домовленостей та знаходиться неподалік,  переконавшись,  що поблизу немає сторонніх осіб,  ОСОБА_2. правою рукою зірвав із шиї потерпілоїОСОБА_3 золотий ланцюжок вагою 6, 7 гр.,  вартістю 700 грн.,  та разом із ОСОБА_1почали втікати в напрямку вул.  Котка у м.  Львові,  де ОСОБА_2. скрився в парковій зоні,  а ОСОБА_1. був затриманий працівниками міліції,  як особа,  на яку вказали,  що вона вчинила злочин.

В поданій апеляції засуджений ОСОБА_1.,  не оспорюючи своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину,  просить пом'якшити призначене йому місцевим судом покарання,  врахувавши те,  що він тяжко хворіє,  раніше перебував на лікуванні у туберкульозному диспансері,  умови його утримання перешкоджають одужанню,  по місцю

2

проживання і в СІЗО характеризується позитивно,  щиро розкаявся,  сприяв у розкритті злочину,  має батьків похилого віку.

Заслухавши доповідача,  засудженого ОСОБА_1.,  який підтримав подану ним апеляцію,  прокурора,  який її заперечив,  вивчивши матеріали кримінальної справи,  колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи,  зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами вина ОСОБА_1у вчиненні інкримінованих йому злочинів доведена повністю і засудженим не оспорюється. Його діям дана правильна кримінально-правова кваліфікація,  а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого діяння та особі засудженого.

Так,  як вбачається з вироку суду,  обираючи вид та міру покарання ОСОБА_1.,  суд повною мірою врахував обставини,  які характеризують його особу та зазначаються в апеляційній скарзі,  зокрема те,  що він хворіє туберкульозом,  керівництвом СІЗО характеризується позитивно,  щиро розкаявся,  сприяв органам досудового слідства у розслідуванні справи (а.с. 254). За таких обставин суд виконав вимоги  ст. 65 КК України,  правильно призначив ОСОБА_1. покарання,  передбачене в санкції ч.2  ст. 186 КК України,  та обрав його мінімальним з урахуванням того,  що воно є необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання засудженого,  а також запобігання вчинення ним нових злочинів.

Однак,  даючи вірну юридичну оцінку діям ОСОБА_1.,  суд помилково послався на таку кваліфікуючу обставину скоєного ним,  як вчинення злочину повторно.

Згідно наявних в матеріалах справи даних ОСОБА_1.,  будучи раніше неодноразово судимим,  останній раз вироком Шевченківського районного суду м.  Львова від 27.10.2003 року за ч.5  ст. 27 - ч.2  ст. 296,  75 КК України до одного року позбавлення волі з іспитовим строком один рік,  на час вчинення злочину,  за який його засуджено -15.07.2007 року,  згідно п.1 ч.1  ст. 89 КК України вважався таким,  що не має судимості,  про що й зазначено у самому вироку місцевого суду (а.с. 127,  159,  160).

Отже,  кваліфікуюча ознака ч.2  ст. 186 КК України - вчинення злочину повторно -підлягає виключенню з мотивувальної частини вироку щодо ОСОБА_1

Враховуючи викладене,  керуючись  ст.  ст. 362,  365,  366 КПК України,  колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляцію засудженого ОСОБА_1залишити без задоволення,  а вирок Франківського районного суду м.  Львова від 08 лютого 2008 року щодо нього - без змін.

В порядку  ст. 365 КПК України виключити з мотивувальної частини вироку посилання на вчинення ОСОБА_1. злочину повторно і вважати його засудженим за ч.2  ст. 186 КК України за грабіж,  вчинений за попередньою змовою групою осіб.

В решті вирок місцевого суду залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом шести місяців з моменту набрання нею законної сили.