ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
09 листопада 2011 року 14:50 № 2а-6602/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді суддях –Добрівська Н. А., Скочок Т. О. при секретарі судового засідання Карпенко Я В. розглянувши у відкритому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 Хаміда Ебрахіма
доДержавного комітету України у справах національностей та релігій
провизнання неправомірним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень та зобов’язання вчинити дії
за участю представників:
від позивача ОСОБА_2 (довіреність)
від відповідачане з’явився,
ВСТАНОВИВ:
13.05.2011 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 Хаміда Ебрахіма до Державного комітету України у справах національностей та релігій, в якому просить:
1. Визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача № 244-11 від 16.03.2011 р.
2. Зобов’язати відповідача розглянути заяву позивача про надання статусу біженця відповідно до процедури, передбаченої законом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.06.2011 р. було відкрито провадження по справі та призначено до попереднього судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2011 року, відповідно до положень ст.156 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), провадження по справі було зупинено до визначення правонаступництва Державного комітету України у справах національностей та релігій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.09.2011 р. було поновлено провадження у справі № 2а-6602/11/2670 та призначено попередній розгляд справи на 16.09.2011 р. В судове засідання було викликано представника Державної міграційної служби України, для вставлення їх статусу правонаступника.
В попередньому судовому засіданні представником Державної міграційної служби України було повідомлено, що станом на 10.10.2011 р. Державний комітет України у справах національностей та релігій функціонує, матеріали та справи Держаній міграційній службі України не передали, в судових засіданнях по іншим справам приймають участь.
Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва попередній розгляд відкладався, в зв’язку із неявками відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.10.2011 р. було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання з’явився представник позивача, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити з підстав викладених в позовній заяві, зокрема позивач вважає, що відповідач не дотримався під час винесення спірного рішення положень Закону України «Про біженців»(надалі –Закон №3818).
В судове засідання не з’явився представник відповідача, про час та місце судового засідання був належним чином повідомлений, причини не можливості з’явитись до судового засідання надано не було, клопотання про перенесення дати судового засідання не надано.
В той же час, судом встановлено, що указом Президента №1085/2010 від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»було ліквідовано Державний комітет України у справах національностей та релігій.
Однак, відповідно до п.7 ст.5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України. Аналогічна позиція зафіксована в п.7 указу Президента №1085/2010 від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», відповідно до якого, Кабінету Міністрів України надано доручення до завершення реформування системи центральних органів виконавчої влади забезпечувати належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, реорганізуються.
Станом на дату слухання справи, жодного акту Кабінету Міністрів України про припинення виконання покладених функцій на Державний комітет України у справах національностей та релігій не видавалось.
Більше того, відповідно до Спеціального витягу з ЄДРПОУ (станом на дату судового засідання) Державний комітет України у справах національностей та релігій не ліквідовано. Водночас, судом приймається до уваги, що відповідно до п.5 ст.111 Цивільного кодексу України, юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Крім того, суд приймає до уваги, що повістки про виклик до суду належним чином отримували уповноважені особи, про що свідчать Повідомлення про вручення поштових відправлень.
Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Ухвалами суду від відповідача неодноразово витребовувалось матеріали особової справи позивача та спірного рішення із матеріалами, що стали підставою для винесення рішення, однак вимоги ухвали суду виконані не були.
Частиною 6 ст.71 КАС України зафіксовано, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. При цьому, ч.2 ст.71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевказане, суд керуючись положеннями ст.71, ст.128 КАС України, розгляд справи продовжено за відсутності відповідача та за наявними матеріалами справи.
В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивні частини постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано 10.11.2011 р.
Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивачів та представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
ОСОБА_1 Ебрахім, громадяни ОСОБА_3, 2006 р. легально прибув на Україну та отримав посвідку на тимчасове проживання. В Україні працює на підсобних роботах.
В Україні змінив віросповідування із мусульманства на християнство, почав відвідувати баптистку протестантську церкву, а тому побоюючись стати жертвою через релігійні переконання в Ірані позивач в 2011 р. звернувся із заявою для отримання статусу біженця.
Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій №244-11 від 24.01.2011 р. позивачу було в третє відмовлено позивачу у наданні статусу біженця.
13.04.2011 р. позивачу було надано Управлінням міграційної служби в м. Києві повідомлення №64 про відмову в наданні статусу біженця, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абз.2 ст.1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст.14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців»(в редакції чинні на момент винесення спірного рішення) (надалі - Закон №2557) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ст. 10 Закону №2557 статус біженця не надається особі:
ь яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
ь яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
ь яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
ь стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим ст.1 цього Закону, відсутні;
ь яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
ь яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Статтею 14 Закону №2557 встановлений порядок прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, так цією статтею встановлено, що рішення за заявою про надання статусу біженця приймається відповідачем протягом місяця. У разі потреби, Відповідач може вимагати додаткової інформації у органу міграційної служби та з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи. На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, Відповідач приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця. Якщо відповідач прийняв рішення про відмову у наданні статусу біженця, орган міграційної служби протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято це рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Представник позивача вказав в судовому засіданні, що весною 2010 р. у позивача викрали паспорт, і позивач звернувся до іранського посольства в Україні для отримання нового документа. Під час співбесіди позивач повідомив що змінив релігію та став християнином. Почувши вказану інформацію, працівники посольства відмовились видати йому паспорт, та запропонували повернутись до Ірану, пояснивши що вони не мають право видавати паспорти. Однак, представник позивача вказав, що в Ірані існують радикально налаштовані організації та групи людей, зокрема служба безпека Ірану, які вбивають громадян ОСОБА_3, що змінили віросповідування із мусульманства на християнство.
Суд звертає увагу на те, що побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання - є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом якої особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Термін «побоювання» означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
Побоювання бути переслідуваним може бути цілком обґрунтованим незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування –державні органи, чи ні. Підпункт 2 п.1 ст.1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що дії повинні бути державними або здійсненими державною владою. Так, п.65 Керівництва УВКБ ООН пояснює, що часто на практиці переслідування є результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.
У цілому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
Що стосується підтверджуючих доказів, то їх наявність підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов'язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 р. «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов’язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні»визначено, що законодавство не вимагає від заявника обґрунтованості його заяви, тому під час вирішення таких справ рішення щодо відмови у наданні статусу біженця з підстав необґрунтованості заяви не допускається.
У відповідності до ст.13 Закону №2557 у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Приймаючи до уваги, що згідно положень Закону №2257 не має значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з вищенаведених умов чи за декількома, суд приходить до висновку, що належність позивача до певного віросповідання (православний християнин), може бути обґрунтованою умовою побоювання стати жертвою переслідування за релігійними переконаннями.
З огляду на викладене, суд знаходить, що заява Позивача є обґрунтованою, а ситуація, яка склалась на Батьківщині позивача, є несприятливою і частково обґрунтовує доводи і пояснення, викладені в позовній заяві.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається», яка використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
ь заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
ь усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
ь твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
ь заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;
ь встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Таким чином, рішення про відмову у наданні позивачу статусу біженця спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції не відповідає міжнародним принципам з питань міграції, оскільки позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні; повідомлені позивачем факти, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача; позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо неї не виявлено компрометуючої інформації.
В судовому засіданні не виявлено обставин, зазначених у ст.10 Закону №2557, відповідно до яких статус біженця не надається, однак відповідач, всупереч вищезазначеному прийняв спірне рішення, яким відмовив позивачу у наданні статусу біженця.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідачем, всупереч ч.3, ч.5 ст. 14 Закону №2557, не були всебічного вивченні та оцінені всі докази наявності умов для набуття позивачем статусу біженця, а саме відповідач не звертався з запитами до відповідних органів, зокрема Міністерства закордонних справ України для встановлення справжніх фактів стосовно особи та ситуації в країні перебування, відповідач не вимагав від Управління міграційної служби в м. Києві додаткову інформацію про позивача, при цьому зазначивши у висновку про відсутність підстав для надання статусу біженця позивачу.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись положеннями ст. 2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-163, ст.167, ст.171, ст.254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 Хаміда Ебрахіма до Державного комітету України у справах національностей та релігій задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати неправомірними та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №244-11 від 16.03.2011 р.
3. Зобов’язати Державний комітет України у справах національностей та релігій повторно розглянути заяву ОСОБА_1 Хаміда Ебрахіма про надання статусу біженця.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 Хаміда Ебрахіма судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп. з Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.
Головуючий суддя Б. В. Санін
Судді Т. О. Скочок
ОСОБА_4