ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
31 жовтня 2011 року 15:42 № 2а-13008/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Саніна Б. В., при секретарі судового засідання Карпенко Я. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доПенсійного фонду України Державної казначейської служби України
провизнання неправомірними дій Пенсійного України щодо відмови у поверненні помилково сплачених грошових коштів, а саме на обов’язкове державне пенсійне страхування при відчуженні автомобілів
за участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_1 (паспорт)
від відповідачівне з’явилися,
ВСТАНОВИВ:
14 вересня 2011 року до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, в якому просить:
1. Визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у поверненні позивачу помилково сплачених грошових коштів в сумі 2060 грн., а саме збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при відчуженні автомобіля, який позивач помилково сплатив 11.02.2008 р. під час реєстрації у відділі ДАІ м. Києва свого транспортного засобу.
2. Зобов’язати відповідача повернути позивачу помилково сплачені грошові кошти в сумі 2060 грн., а саме збір на обов’язкове державне пенсійне страхування при відчуженні автомобіля, який позивач помилково сплатив 11.02.2008 р. під час реєстрації у відділі ДАІ м. Києва свого транспортного засобу, шляхом перерахування коштів згідно банківським реквізитам, вказаним у заяві до Управління Пенсійного фонду України щодо повернення позивачу помилково сплачених грошових коштів від 02.08.2011 р.
3. Повернути позивачу сплачений судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2011 року було призначено справу до судового розгляду на 28.09.2011 року.
28.09.2011 року, за клопотанням відповідача та погодженням відповідача, протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було залучено співвідповідачем Державне казначейство України та відкладено розгляд справи на 17.10.2011 року.
В зв’язку із неявкою відповідачів в судове засідання та відсутністю повідомлення про вручення поштового відправлення Державному казначейству України розгляд справи було відкладено на 31.10.2011 року.
31.10.2011 року протокольною ухвалою, в порядку передбаченому положеннями ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), було допущено процесуальне правонаступництво Державного казначейства України на Державну казначейську службу України.
В судове засідання з’явився представник позивача, який позов підтримав в повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема в зв’язку із тим, що Порядком сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1740 від 03 листопада 1998 року (надалі –Порядок №1740), суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій відчуження легкових автомобілів сплачуються платниками цього збору лише при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі.
В судове засідання не з’явився представник Пенсійного фонду України, було подано клопотання про розгляд справи без їх участі, а також надано письмові заперечення в яких позов не визнає в повному обсязі, щодо позовних вимог заперечує, просить в позові відмовити та зазначає, що відповідач діяв виключно в межах чинного законодавства.
В судове засідання не з’явився представник Державної казначейської служби України, подав клопотання про розгляд справи за їх відсутності та просить в позові відмовити, в повному обсязі, оскільки вважає що Державна казначейська служба України діяла виключно в межах чинного законодавства.
В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини, повний текст постанови було виготовлено та підписано 01.11.2011 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
11.02.2008 року позивач придбав легковий автомобіль Хюндай Акцент, 1.4 (Hyundai Accent GL 1.4 А/Т) (державний номер НОМЕР_1) та зареєстрував право власності на нього в Державній автомобільній інспекції шляхом отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Для реєстрації транспортного засобу в органах ДАІ позивач 11.02.2008 року оплатив пенсійний збір на відповідний рахунок в Управлінні Пенсійного фонду України в Оболоньскому районі м. Києві у розмірі 2 060 грн., про що свідчить копія квитанції №89ПП9503.
Листом №ПФУ-0802 від 02.08.2011 року позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою щодо повернення помилково сплачених грошових коштів в якому просив управління Пенсійного фонду України м. Києва негайно повернути позивачу, шляхом перерахування, згідно банківським реквізитам, помилково сплачений ОСОБА_1 збір на обов’язкове державне пенсійне страхування при відчуженні автомобіля в сумі 2060 грн.
Листом №16577/А-11 від 01.09.2011 року Пенсійний фонд України відмовив ОСОБА_1 в поверненні сплачених коштів.
Позивач не погоджуючись із винесеним рішенням, позивач оскаржив його до суду з метою захисту його порушених прав та інтересів.
Відповідно до положень ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до преамбули Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»(в редакції чинні на момент оплати страхового внеску) (надалі –Закон №400) цей Закон визначає порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п.7 ст.1 Закону №400 якого зазначено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Згідно п. 6 ст. 2 Закону № 400 об`єктом оподаткування для платників збору, визначених п.7 ст.1 цього Закону, є вартість легкового автомобілю. Відповідно до ст. 4 Закону №400 для платників збору, визначених п.7 ст.1 цього Закону, на обов`язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставка збору у розмірі 3 відсотки від об`єкта оподаткування, визначеного п.6 ст.2 цього Закону.
Відповідно до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1740 від 03.11.1998 року «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій»(в редакції чинній на момент здійснення оплати страхового внеску) (надалі –Порядок №1740) цей порядок регулює питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно п.12 Порядку №1740 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом: купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством); міни; дарування (безоплатної передачі); успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом); з інших підстав, передбачених законодавством.
Відповідно до п.13 Порядку №1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій, визначених п.12 цього Порядку, сплачується у розмірі трьох відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій, договорів міни, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість.
Пунктом 14 Порядку №1740 зафіксовано, що органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору.
Водночас, п.15 Порядку №1740 зазначено, що суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачуються платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.
Суд критично сприймає посилання позивача, що в положеннях п.7 ст.1 Закону №400 обов’язок по сплаті збору на обов’язкове державне пенсійне страхування покладається саме на продавця легкового автомобіля.
Так, суд звертає увагу, що п.7 ст.1 Закону №400 фіксується виключно вид операції, під час якої має проводитись сплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. При цьому, під відчуженням майна у цивільному праві є передача майна у власність іншій особі. Розрізняють відчуження майна платне (купівля-продаж, міна) і безоплатне (дарування). Відчужене майно може здійснюватися на основі договору або в примусовому порядку (наприклад, реквізиція майна у власника). Відчужене майно пов'язане з припиненням права власності.
Згідно ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З урахуванням викладено вбачається, судом встановлено, що між позивачем та особою котра реалізувала легковий транспортний засіб, виникли правовідносини щодо відчуження майна, при яких право власності на автомобіль перейшло від продавця до покупця.
В положеннях п.7 ст.1 Закону №400 законодавець не визначав суб’єктний склад, та не зазначав, що при відчуженні майна має сплачувати пенсійний збір саме відчужував (продавець), а набувача (покупця) звільнено від такої сплати.
Таким чином суд доходить висновку, що позивач у відповідності до приписів п.7 ст.1 Закону №400 є належним платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а проведена оплата страхового внеску, відповідно до квитанції №89ПП9503 від 11.02.2008 року, здійснена в рамках чинного законодавства.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що відповідачі діяли у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України при розгляді справ (справи К-2386/06, К-6243/07, К-28509/06).
У відповідності до вимог ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Також згідно з п.1 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються: державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори.
Відповідно до п.39 ст.2 Бюджетного кодексу України (надалі –БК України) органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, - органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), інших надходжень бюджету.
Згідно зі ст.45 БК України Державне казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України №226 від 10.12.2002 року (надалі –Порядок №226), регулюється повернення помилково або надміру зарахованих до державного бюджету зборів при відчуженні легкових автомобілів.
Відповідно до вимог Порядку №226, для повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, яке платник надає до відповідного органу Державного казначейства України разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), що підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Отже, відповідно до вимог БК України органи державного казначейства не мають права самостійно приймати рішення щодо повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, оскільки Державне казначейство відповідно до вимог цього кодексу веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України, а повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету можливе лише за поданням органів, які контролюють справляння надходжень бюджету, тобто в даному випадку за поданням Пенсійного фонду України.
В судовому засіданні встановлено, що до ГУ ДКУ в м. Києві від відповідача не надходило ніяких документів щодо повернення позивачу помилково або надміру сплачених коштів, у зв’язку з чим органами державного казначейства не приймалося рішення з цього питання.
Таким чином, відповідачами не порушені права або охоронювані законом інтереси позивача, крім того, як встановлено у судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, позивачем було самостійно та у добровільному порядку сплачений збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій відчуження легкових автомобілів, який був визначений у розмірах передбачених Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»та Порядку №226.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Більше того, суд під час вирішення спору суд керується положеннями ст.8 КАС України, яка визначає один із ключових принципів ведення судочинства - верховенство права. Так, ч.4 ст.8 КАС України, зафіксовано заборону відмову в розгляді та вирішені адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Враховуючи що в меті ралах справи відсутні будь-які докази що суб’єкт владних повноважень поніс витрат, тому відшкодуванню вони не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 11, 70, 71, 76, 79, 86, 104, 158–163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.185-187 КАС України.
Суддя Б. В. Санін