Справа № 2а-3473/10/0770
рядок статзвіту – 6.6.6
код - 01
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2010 року 08 год. 30 хв. м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Андрійцьо В.Д.
при секретарі судового засідання -Повханич Г. П.
за участі:
представника позивача – ОСОБА_1 (дов. № 20 від 26.01.2010 р. );
представника відповідача ТОВ «Нідан +» –ОСОБА_2 ( дов. № 43 від 04.08.2010 р. );
представника відповідача ТОВ СП «Нідан –Екофрукт»- ОСОБА_3 (дов.від15.09.2010 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді адміністративну справу за позовною заявою Берегівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нідан +" Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство "Нидан -Екофрукт" про визнання недійсним ліцензійного договору. , -
ВСТАНОВИВ:
Позивач суб’єкт владних повноважень - Берегівська об’єднана державна податкова інспекція звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ «Нідан+», ТОВ СП«Нідан –Екофрукт» про визнання недійсним на території України з моменту укладення ліцензійного договору від 01.09.2003 року про надання невиключного права ТОВ «Нідан+»використовувати торговий знак «Моя Семья», мотивуючи тим, що укладаючи зазначений договір сторони не мали на меті використання торгового знаку, тобто такий не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а отже є недійсним.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві підтримав, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позов
Представник відповідача ТОВ «Нідан+» у судовому засіданні позов визнав та підтвердив те, що ліцензійний договір від 01.09.2003 р. укладався з ТОВ СП «Нідан-Екофрукт»без наміру його виконання та використання, оскільки ТОВ «Нідан+»не реалізовувало на території України сокову продукцію під торговою маркою «Моя Семья». Представник ТОВ «Нідан+»також пояснив, що ТОВ «Нідан+»являється правовласником свідоцтва на торгову марку «Моя Сім’я»в Грузіїї, Азербайджані, ОСОБА_4 в 32 класі за міжнародною класифікацією товарів та послуг і експортувало в ці країни сокову продукцію виключно на підставі майнових прав які йому належать на торгову марку «Моя Семья»саме в цих країнах.
Представник відповідача ТОВ СП «Нідан-Екофрукт»у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зокрема пояснивши, що ТОВ «Нідан+» використовувало торговельну марку «Моя Семья», про що свідчить відповідні листи ряду юридичних осіб отриманих в ході контролю якості продукції ТОВ СП «Нідан-Екофрукт», в торговельних мережах яких розповсюджувались соки «Моя Семья».
Окрім того зазначив, що згідно Акту перевірки Берегівської ОДПІ Закарпатської області № 97-23/010/309533330 від 27.08.2010 року, перевіркою встановлено віднесення ТОВ «Нідан+» у І кварталі 2009 року до валових витрат суму роялті за спірним договором, що свідчить про наявність та визнання останнім боргу перед ТОВ СП «Нідан -Екофрукт», що в свою чергу є правовим наслідком договору.
Крім цього, представник відповідача ТОВ СП «Нідан-Екофрукт»зазначив, що спірний договір не є удаваним, оскільки породив правові наслідки для сторін, пов’язані з платою ліцензією ( дозволом) на використання торговельної марки «Моя Семья».
Представник ТОВ СП «Нідан-Екофрукт»також вказав на те, що до спірних відносин повинно бути засноване законодавство Російської Федерації так як спірний договір підписаний в м. Москва ( Російська Федерація) і сторони передбачили в ньому, що всі питання, щодо цього Договору повинні вирішуватись згідно із застосуванням законодавства Російської Федерації. Просив відмовити в задоволенні позову як безпідставному.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України "Про державну податкову службу в Україні". Як випливає з статті 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством. Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.
З вищенаведених норм випливає, що податковий орган вправі звертатися до суд з позовними вимогами щодо визнання угод недійсними.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 01 вересня 2003 року між ООО Совместое предприятие «Нидан-Єкофрукт», (далі Ліцензіар) зареєстрованого згідно законодавства Росфйської Федерації за адресою: Росія, м. Новосибірськ, вул. Окружна, 36 в особі Директора ОСОБА_5 з одної сторони та ТОВ «Нідан+»(далі Ліцензіат), яке зареєстроване згідно законодавства України за адресою м. Берегово, вул. Б. Хмельницького, 163 в особі Директора ОСОБА_6 уклали договір (далі, - Договір) на не виняткове використання товарного знаку тільки на території України. Згідно свідоцтва № 756176А товарний знак «Моя Семья»зареєстрований за ООО Совместое предприятие «Нидан-Єкофрукт»по процедуру Мадридської системи міжнародної реєстрації товарних знаків у відношенні товарів 32 класу міжнародної класифікації товарів та послуг (МКТУ) на території України.
Згідно п.3.1 в якості відшкодування за надане право по цьому Договору Ліцензіат сплачує Ліцензіару винагороду в виді одноразового платежу в розмірі 500 Долларів США (далі Ліцензійний платіж) за весь період використання Торгового знаку.
Згідно п. 3.2. Ліцензіат зобов’язаний провести ліцензійний платіж на протязі 10 робочих днів з дати закінчення дії ліцензійного договору на розрахунковий рахунок Ліцензіата. Розрахунковий рахунок Ліцензіата має бути обумовлений додатковим договором до цього договору, який має бути укладено сторонами не пізніше дня закінчення Договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що ТОВ «Нідан+»укладаючи ліцензійний Договір від 01.09.2003 р. з ТОВ СП «Нідан-Екофрукт»не мало на меті використання Торгового знаку та такий укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались ним у відповідності до статей 202, 234, 236 ЦК України та статті 207 ГК України, тобто вважає даний правочин фіктивним
Матеріали справи свідчать, що Берегівською об’єднаною державною податковою інспекцією проведено позапланову виїздну перевірку з питань взаєморозрахунків з ТОВ СП «Нідан-Екофрукт»(Російська федерація) у період з 20.08.2010р. по 26.08.2010 р. за результатами якого складено Акту № 97-23/30953330 від 27.08.2010 року. З змісту цього Акту слідує, що ТОВ «Нідан+»у першому кварталі 2009 року включило до складу валових витрат 3815 грн. (500 Долларів США) без підтверджуючих документів (Рахунку, акту виконаних робіт), також на підставі представлених до перевірки документів (банківські документи) не встановлено факту перерахування даної суми.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України, суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень.
Частиною 2 статті 234 ЦК України встановлено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків. А отже, звертаючись до суду з позовом про визнання договорів фіктивними, позивач має довести відсутність таких намірів в усіх сторін спірних договорів.
Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 1109 ЦК України, у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання права інтелектуальної власності, розмір, порядок строки виплати плати за використання об’єкта права інтелектальної власності, а також інші умови які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Відповідно до ч. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл ( видати ліцензію ) на використання знака на підставі ліцензійного договору, але ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів та послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
Так, згідно ст. 638 Цивільного Кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або неохідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи наведене, розмір, порядок, строки виплати, а також котроль з боку власника свідоцтва за використання о’бєкта права інтелектуальної власності, є істотними умовами та загальними вимогами яких необхідно дотримуватися при укладенні ліцензійних договорів.
За наведеного суд погоджується з твердженнями позивача що спірний Договір був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені в вказаному Договорі, а з метою приховування фактичного доходу товариства, оскільки за використання торгового знаку «Моя Семья»товариство «Нідан+»згідно п.3.2 Договору має самому собі виставити рахунок за використання знаку та оплатити його.
Також згідно п. 3.2 Договору з метою проведення ліцензійного платежу за використання торгового знаку Ліцензіат повинен укласти додатковий Договір з Ліцензіаром про порядок проведення оплати не пізніше дня закінчення дії основного договору, тобто до 31.12.2008 року. Згідно акту № 97-23/30953330 від 27.08.2010 року встановлено відсутність такого додаткового Договору, а тому Лицензіар не зацікавлений в отриманні ліцензійного платежу за використання власної торгової марки, що в свою чергу вказує на укладення Договору від 01.09.2008 р. без намірів створення правових наслідків.
Таким чином, з врахуванням обставин встановлених у ході судового розгляду суд приходить до переконання, що спірний договір є фіктивним.
У відповідності до п. 2 ст. 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно до п. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
А отже, суд приходить до висновку, що даний позо є підставним та підлягає задоволенню.
Судові витрати по справі згідно ч.4 ст.94 КАС України з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги Берегівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області - задовольнити.
2. Ліцензійний Договір від 01.09.2003 року про надання невиключного права ТОВ «Нідан+» використовувати торговий знак «Моя Семья»на території України визнати недійсним з моменту укладення.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Андрійцьо В.Д.