ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11:00год. 14 липня 2011 року м. Чернівці Справа № 2а/2470/1488/11.
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Ковтюк В.О.
секретаря судового засідання Колесник В.Ю.
за участю :
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної у м.Чернівці ради до Головного управління юстиції у Чернівецькій області про визнання неправомірною та скасування постанови, суд –
ВСТАНОВИВ:
Управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної у м.Чернівці ради (позивач) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління юстиції у Чернівецькій області (відповідач), в якому просить суд визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області ВП №20674757 від 17.06.2011 року про накладення штрафу.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив наступне, 17 червня 2011 року відповідач виніс оскаржувану постанову про накладення штрафу в сумі 850,00 грн. за повторне невиконання виконавчого листа Першотравневого районного суду м. Чернівці по справі № 2а-44, виданого 07 липня 2010 року про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної у місті Чернівці ради здійснити перерахунок та виплату гр. ОСОБА_2 щорічної допомоги за 2008-2009 роки на оздоровлення згідно вимог ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.91.
Дану постанову позивач вважає неправомірною та такою, що підлягає скасуванню з тих підстав, що державний виконавець зобов'язаний був з'ясувати чи є причини не виконання судового рішення поважними та чи є можливим виконання судового рішення лише боржником, однак таких дій вчинено не було.
Під час судового розгляду представник позивача позов підтримав у повному обсязі та наполягав на його задоволені.
Відповідач в судове засідання явку свого представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення, про причини не явки не повідомляв. Відповідно до вимог ч.4 ст.128 КАС України, розгляд справи не відкладається і справа вирішується на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17 червня 2011 року винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 850,00 грн. за повторне невиконання виконавчого листа у ВП № 20674757, відкритого на підставі виконавчого листа №2а-44 виданого 07 липня 2010 року про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Першотравневої районної у місті Чернівці ради здійснити перерахунок та виплату гр.ОСОБА_2 щорічної допомоги за 2008-2009 роки на оздоровлення згідно вимог ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.91р. (а.с.4).
Для вирішення питання щодо зазначених виплат, оскільки у позивача не передбачені кошти на погашення заборгованості та штрафів, позивач звернувся з листом від 16.08.2010р. до начальника Головного управління праці та соцзахисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації (а.с. 7, 10).
Позивачем надані листи Міністерства праці та соціальної політики України від 04.03.10р. №123/20/112-10; від 18.05.10 №1158/0/15-10/01, в яких зазначається, що виділення додаткових коштів на забезпечення виконання судових рішень можливе лише після збільшення бюджетних призначень на зазначені цілі, про що Мінпраці зверталося до Мінфіну з проханням передбачити видатки для погашення судових рішень за окремою бюджетною програмою при доопрацюванні проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2010рік» (а.с.12-13).
Позивачем, також подавалася інформація щодо стану судових справ, порушених за статтями Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.91р. №796-ХІІ (далі – Закон №796) станом на 15.11.10р.; 15.06.11р. (а. с. 8-9).
Відмовляючи в задоволенні позову суд виходить з таких норм Закону.
Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частинами 1 та 3 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України, а також що невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У відповідності до ч.2 ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно ч.1 ст. 89 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Частина 2 ст.89 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіттям з незалежних від них обставин, а також у старості та в, інших випадках, передбачених законом.
Аналізуючи вказані вище норми суд вважає, що позиція позивача про відсутність бюджетних коштів є необґрунтованою, оскільки фінансове становище суб'єкта владних повноважень не може ставити в залежність державну виконавчу службу щодо виконання рішення суду, яке згідно норм ст.124 Конституції України обов'язкове для виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
А тому, посилання позивача, щодо вжиття ним всіх можливих заходів з метою добровільного виконання рішення суду, що підтверджується листами-зверненнями до вищестоящих органів про перерахування коштів, суд розцінює, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки такі дії не є поважною причиною для виконання в добровільному порядку рішення суду.
Судом встановлено, що позивачем без поважних причин, всупереч п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, не були виконані вимоги з примусового виконання виконавчого листа №2а-44, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці 07.07.2010 року, а тому відповідачем правомірно, у відповідності до вимог ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України “Про виконавче провадження”, використовуючи ці повноваження з метою, з якою ці повноваження надано, було винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 850,00 грн., у зв’язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, згідно ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Згідно п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте позивачем не надано переконливих доказів у даній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. В зв’язку з відсутністю таких витрат, суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.
Враховуючи вищезазначене, повно, всебічно дослідивши докази по справі, об’єктивно оцінивши їх, суд приходить до висновку – у задоволені позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 76, 79, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанову в повному обсязі виготовлено 19 липня 2011 р.
Суддя В.О. Ковтюк