Справа № 2-320/11

У х в а л а

"20" травня 2011 р. суддя Сквирського районного суду Київської області Клочко В.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ :

19.05.2011 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 звернулися до суду в порядку цивільного судочинства з позовною заявою до Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Конституції України держава взяла на себе обов’язок гарантувати забезпечення прав і свобод людини, а у ст. 124 Конституції встановила, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Незалежно від того, що Конституцією України особі гарантовано право на захист, це не позбавляє особу обов’язку дотримуватись порядку звернення до суду, встановленого законом тобто Цивільного процесуального кодексу України виходячи із принципу єдиної процесуальної форми.

Відповідно до ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити : зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав звільнення від доказування. Також, позовна заява повинна відповідати іншим вимогам встановлених законом. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи.

Як, вбачається із позовної заяви та доданих до неї документів позивачі, пропустили визначений законодавством строк для подання заяви про прийняття спадщини, у зв’язку з чим нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Згідно зі статтею 124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Статтею 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням передбачених Цивільним кодексом заходів захисту. Відповідно до ст. 386 цього Кодексу власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такого порушення.

У зв’язку із цим позивачу необхідно зазначити, які дії (бездіяльність) відповідача порушують їх цивільні права, оскільки відповідно до частини третьої статті 16 ЦК Українисуд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, згідно з частиною третьоюякої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до вимог ч.3 ст. 1270 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини., це також найшло і своє відображення в постанові пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають. Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.

Повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. У резолютивній частині рішення суд повинен вказати відповідно певний період часу з моменту набрання судовим рішенням законної сили, протягом якого спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини, а не конкретну календарну дату, до якої спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини. Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК для прийняття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину в наданий судом додатковий строк, має право звернутися до суду з вимогами про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не дають згоду на внесення нотаріусом за місцем відкриття спадщини цих змін. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Також позивачем не в повній мірі викладені обставини, якими він підтверджує кожну обставину. Згідно з нормами матеріального права позивач повинен визначити правові підстави позову ( обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права і мають буди доведені суду) та на підтвердження цих підстав позову навести фактичні обставини справи Виходячи з ч.3 ст. 10 ЦПК України, де закріплено принцип змагальності, за яким кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, на підтвердження підстав позову позивач повинен подати докази, які підтверджують кожну обставину, яка входитиме до предмета доказування. Відбір таких доказів повинен здійснюватись з урахуванням положень ст.ст. 58,59 ЦПК України щодо належності і допустимості доказів. Таким чином позивачу необхідно зазначити обставини та надати докази поважності причини пропуску строку для прийняття спадщини.зокрема такими доказами можуть бути перебування на військовій службі, тривале відрядження, хвороба ьощо.

Позивачам необхідно зазначити та надати докази про те, що спадкова не перебуває під заставою, арештом та що відсутні спадкоємці які мають право на обов’язкову частку у спадковому майні.

Відповідно до вимог ст.121 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, постановляє ухвалу , в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Керуючись ст. ст. 119, 120, 121 ЦПК України, -

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування - залишити без руху.

Для усунення вказаних недоліків надати позивачеві строк до двох днів з дня отримання ним ухвали.

Суддя: ОСОБА_4