Судове рішення #5731055
Справа № 11 - 1016, 2007 рік

Справа № 11 - 1016,   2007 рік                                   

Категорія: ч. 2 ст. 185 КК України    

 

 Головуючий у 1 - й інстанції: Литвин М. М.

 Доповідач:  Мілаш С. П.

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

 

2007 року жовтня місяця 05 дня Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді Мілаша С. П.,   суддів: Гавриша В. М.,   Давиденка Е. В.,   за участю: прокурора Рибачук А. А.,   засудженого ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 червня 2007 року.

Цим вироком

ОСОБА_1,   ІНФОРМАЦІЯ_1,   уродженця с. Комишня Миргородського району,   Полтавської області,   проживаючого без реєстрації в АДРЕСА_1,   українця,   громадянина України,   з середньою освітою,   не одруженого,   не працюючого,   раніше судимого

·        20 квітня 2001 року Миргородським міським судом Полтавської області за ст.ст. 81 ч. 3,   17 ч. 2,   44,   89 ч. 1,   42,   44 КК України ( 1960 року ) на 3 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку строком на 1 рік 6 місяців;

·        10 жовтня 2001 року цим же судом за ст.ст. 15 ч. 1,   185 ч. 3; 15 ч. 1,   185 ч. 2,   42,   43 КК України на 4 роки позбавлення волі. 24 листопада 2004 року згідно постанови Ленінського районного суду м. Полтави від 17. 11. 2004 р. звільненого умовно - достроково з місць позбавлення волі на не відбутий строк - 8 місяців 14 днів;

- 24 липня 2006 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області за ч. 1 ст. 188 КК України на 2

роки. На підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі.  

Відповідно до ст. 71 КК України,   за сукупністю вироків,   шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання за вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 липня 2006 року ОСОБА_1 призначено остаточне покарання - 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 3 585 грн.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому,   що він 15 березня 2007 року,   близько 21 години,   з метою крадіжки чужого майна,   зайшов на територію домогосподарства потерпілого ОСОБА_3 по АДРЕСА_2,   звідки,   повторно,   таємно,   викрав металеву трубу діаметром 102 мм,   довжиною 10 м. загальною вартістю 600 грн.,   два відрізки металевого кутики розміром 40 х 40 м,   довжиною по 5 м кожний загальною вартістю 90 грн.,   металеву бочку об'ємом 200 л вартістю 135 грн.,   боковий борт від причепа для трактора вартістю 110 грн.,   а всього майна на загальну суму   935 грн.

Окрім того,   він же,   03 квітня 2007 року,   близько 15 години,   перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в будинку своєї фактичної дружини - ОСОБА_2,   мешканки АДРЕСА_3,   де з її сумки викрав належні останній гроші в сумі 3 000 грн.,   золотий ланцюжок вагою 2,5 г вартістю 325 грн.,   хрестик вагою 2 г вартістю 260 грн.,   а всього майна на загальну суму 3 585 грн.

В апеляції засуджений ОСОБА_1 ставить питання про зміну вироку та пом'якшення покарання з врахуванням таких обставин як щире каяття та наявність на його утриманні одинокої матері,   яка потребує допомоги,   а також трьох неповнолітніх дітей фактичної дружини.

Колегія суддів,   заслухавши доповідача,   пояснення засудженого ОСОБА_1 про підтримання поданої апеляції і пом'якшення покарання,   думку прокурора щодо законності і обґрунтованості вироку та відсутності підстав для задоволення апеляції засудженого,   перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи,   наведені в апеляції,   вважає,   що вона не підлягає задоволенню,   виходячи з наступного.

В апеляції засудженого не оспорюються висновки суду про винність його у вчиненні злочину та правильність кваліфікації його дій.

За змістом ч. 1 ст. 365 КПК України висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи,   які не оспорювалися і стосовно яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і ст. 301- 1 КПК України докази не досліджувалися,   апеляційним судом не перевіряються. Тому,   колегія суддів виходить з того,   що було встановлено вироком районного суду.

Винуватість ОСОБА_1 у таємному викраденні майна,   вчиненого повторно за викладених у вироку обставин,   підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів,   визнав її і сам засуджений,   дії якого за ч. 2 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно.

При обранні покарання винному суд першої інстанції,   виходячи із загальних засад призначення покарання,   врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину,   його особу,   який за місцем проживання характеризується позитивно,   обставини,   що пом'якшують покарання,   зокрема з'явлення із зізнанням,   щире каяття,   активне сприяння розкриттю злочину,   а також обставини,   що обтяжують покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння. Зважаючи на наведене,   суд призначив ОСОБА_1 покарання,   наближене до мінімального,   передбачене санкцією ч. 2 ст. 185 КК України.

Разом з тим,   з матеріалів справи вбачається,   що ОСОБА_1 після постановления вироку за попередній злочин,   який пов'язаний з викраденням,   шляхом демонтажу,   електричних мереж,   але до повного відбування покарання вчинив новий злочин,   тому у відповідності з вимогами ст. 71 КК України йому призначено покарання і за сукупністю вироків,   яке за законом повинно бути не меншим не відбутого покарання за попереднім вироком.

Твердження апелянта щодо наявності на його утриманні трьох неповнолітніх дітей фактичної дружини - ОСОБА_2,   яка являється потерпілою по справі,   а також одинокої матері не заслуговують на увагу,   оскільки наведені факти не знайшли свого документального підтвердження. Більше того,   як вбачається з матеріалів справи засуджений має рідного брата - ОСОБА_4,   а тому його матір не позбавлена піклування та допомоги.

За таких обставин,   обране покарання ОСОБА_1 є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Таким чином,   вирок суду є законним і обгрунтованим та підстави для його зміни чи скасування відсутні.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 365,   366 КПК України колегія суддів апеляційного суду,   -  Просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_4.

Відповідач ОСОБА_5 позову не визнала і суду пояснила,  що після смерті дідуся ОСОБА_6 вона з сім'єю,  на прохання бабусі,  позивача ОСОБА_7,  перейшла проживати в АДРЕСА_4. Житловий будинок було оформлено на дідуся і протягом шести місяців оформляли документи. Домовилися,  що цілий будинок по спадщині оформити на ОСОБА_7,  а потім переписати на неї. ОСОБА_7 зі всім була згідна і коли,  29.05.2004 року,  прийшли до нотаріуса,  то пояснили,  що потрібно укласти договір дарування. Нотаріус,  ОСОБА_8,  роз'яснила всі умови договору дарування та його наслідки і ОСОБА_7 зі всім погодилася. Нотаріус оформила договір,  який було прочитано сторонами і нотаріусом вголос. Покликали її чоловіка ОСОБА_9,  який дав згоду на прийняття мною в дар житлового будинку. ОСОБА_7 підписала договір,  а потім вона. ОСОБА_7 в присутності  нотаріуса  передала  їй ключі  від житлового  будинку.

Третя особа,  приватний нотаріус ОСОБА_8,  суду пояснила,  що 29 травня 2004 року до неї звернулися ОСОБА_7,  ОСОБА_5 і ОСОБА_10 щоб укласти договір дарування. ОСОБА_7 пояснила,  що хоче подарувати зареєстрований за нею житловий будинок ОСОБА_5,  своїй внучці. Роз'яснила їм наслідки договору дарування і позивач наполягала на його укладенні. Підготовила договір і ОСОБА_7,  взявши окуляри,  сама прочитала зміст договору,  потім вголос прочитала вона і сторони,  погодившись зі всім,  підписали його і ОСОБА_7 передала ОСОБА_5 ключі від житлового  будинку.

Заслухавши пояснення сторін,  дослідивши письмові докази по справі суд вважає,  що позов до задоволення не підлягає виходячи з наступного.

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.04.2004 року ОСОБА_7 стала власником домоволодіння в АДРЕСА_4,  успадкувавши його після смерті  чоловіка ОСОБА_6

29 травня 2004 року приватним нотаріусом Борщівського районного територіального округу ОСОБА_8 посвідчено договір дарування НОМЕР_1 за яким ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_5 цілий житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_4 на суму 18191 грн. Договір підписано дарувальником,  ОСОБА_7 і обдаровуваною  ОСОБА_5

З змісту договору слідує,  що сторони уклали цей договір діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті,  розуміючи значення своїх дій,  попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства,  що регулюють укладений ними правочин ( зокрема,  з вимогами щодо недійсності правочину).

Згідно    п.п.6, 6.1 Договору сторони  домовились,   що  під  передачею

житлового        будинку   слід   вважати   символічну   передачу   речі.

Прийняття        обдаровуваною від   дарувальника   ключів   від   будинку

свідчить            про  те,   що  передача  речі  відбулася. У  присутності

нотаріуса           Дарувальник  передала  обдаровуваній  ключі  від  будинку.

Сторони усвідомлюють,  що цим актом підтверджено передачу ключів обдаровуваній.

В п. 7 Договору зазначено,  що сторони,  підтвердили,  що цей договір відповідає їх дійсним намірам,  здійснений у повному усвідомленні своїх дій,  не є помилковим,  не є укладеним внаслідок обману,  насильства,  погрози або збігу тяжких обставин,  не носить характер мнимої,  удаваної або навмисної угоди.

ОСОБА_7  просить  визнати договір    дарування    недійсним,

вказуючи,   що  її  обманула    ОСОБА_10,    так  як  з  нею була

домовленість  про  складання заповіту,  однак  недійсним  просить

визнати  договір на  підставі   ст. 229  ЦК  України,   вказуючи,   що

вона помилилася,  вважаючи,  що     підписує заповіт підписала договір

дарування і помилка її в тому,  що не прочитала зміст того,

що підписувала.

Відповідно до ст. 229 ЦК України,  якщо особа,  яка вчинила право чин,  помилася щодо обставин,  які мають істотне значення такий право чин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину,  прав та обов'язків сторін,  таких властивостей і якостей речі,  які значно занижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочинне має істотного значення,  крім випадків встановлених законом.

Згідно ст. 230 ЦК України (в ред. 2003 року) якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин,  які мають істотне значення ( частина перша статті 229 цього Кодексу),  такий право чин визнається судом недійсним. Обман ; має місце,  якщо сторона заперечує наявність обставин,  які можуть перешкодити вчиненню правочину,  або якщо замовчує їх існування.

Пленум Верховного Суду України у п.п.11,  12 постанови від 2 8 квітня 1978 року №3      (з наступними змінами і доповненнями) « Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз'яснив,  що під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта,  предмета чи інших істотних умов угоди,  що вплинуло на її волевиявлення,  при відсутності якого за обставинами справи можна вважати,  що угода не була б укладена,  а обманом умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей,  що не відповідають дійсності,  або замовчування обставин,  що мають істотне значення для угоди,   що укладається.

У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх  вимог  і  заперечень.

Позивач  не  надала суду жодних  доказів,   крім власних  пояснень,  які б  підтверджували ті  обставини  на  які  вона  посилається. Крім того  в  своїх  поясненнях  вона  вказала,   що  ОСОБА_5  її  не обманювала.

Пояснення ОСОБА_7 в частині помилки при підписанні договору,  спростовуються поясненнями приватного нотаріуса ОСОБА_8,  яка вказала,  що сторонам було роз'яснено права та обов'язки сторін по договору дарування. Позивач наполягала саме на укладенні такого договору відчуження житлового будинку,  самостійно прочитала договір,  нотаріус вголос прочитала і після цього договір був підписаний сторонами.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила,  що її батько,  ОСОБА_6,  за життя сказав матері,  ОСОБА_7 житловий будинок залишити їй. Після смерті батька вирішили зареєструвати цілий будинок на маму,  а потім вона мала подарувати. Домовилися з мамою,  ОСОБА_7,  що договір дарування вона оформить зразу на внучку,  ОСОБА_5 ОСОБА_7 сама ходила в Борщівське інвентар бюро,  оплачувала послуги і були підготовлені необхідні документи. 29.05.2004 року пішли до приватного нотаріуса. На запитання нотаріуса ОСОБА_7 відповіла,  що вона хоче укласти договір дарування. Нотаріус підготовила договір і ОСОБА_7 та ОСОБА_5 прочитали його,  а потім нотаріус вголос і тільки після цього сторони його підписали. За заповіт розмови взагалі не було,  так як домовилися про перереєстрацію будинку на внучку і ОСОБА_7 сама цього хотіла.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив,  що 29 травня 2004 року дружина покликала його до нотаріуса,  де була ще ОСОБА_7 і ОСОБА_10 Перед всіма нотаріус запитала чи дає він згоду на прийняття в дар дружиною ОСОБА_5 житлового будинку від ОСОБА_7 Він підписав заяву про свою згоду.

Всі ці докази спростовують пояснення ОСОБА_7,  що вона в силу похилого віку не розуміла істинної природи підписаного документу,  а сам факт похилого віку не може вважатися підставою для визнання угоди недійсною,  оскільки в судовому засіданні позивач давала логічні і послідовні пояснення,  пам'ятаючи всі моменти збирання документів,  оплати за інвентарну справу і реєстрації договору. Крім того приватний нотаріус пояснила,  що ОСОБА_7 приходила до неї ще задовго до підписання договору і цікавилася саме оформленням договору дарування і ставила такі питання,  що справила враження компетентної людини саме в питанні  відчуження будинку.

Позивач стверджує,  що сім'я відповідача зобов'язувалася їй допомагати і  доглядати,   однак не виконує своїх обіцянок.

Відповідач  не  заперечила,  що  протягом  певного часу  вони  їй

допомагали,    але  це   вони  робили  з  почуття     обов'язку,    як

близькі   родичі,  а   домовленості   про   заповіт і    за це догляд і

допомога не  було.

Отже,  суд вважає,  що ОСОБА_7 повністю розуміла і усвідомлювала свої дії та бажала подарувати житловий будинок своїй внучці ОСОБА_5 В судовому засіданні не підтвердилися доводи позивача що її обманули,  а також що вона помилилася щодо природи правочину,   прав  та обов'язків сторін.

За  таких  обставин суд  вважає,    що  в  позові  ОСОБА_7      до     ОСОБА_5   про визнання

недійсним  договору   дарування       житлового  будинку  з  надвірними

будівлями  і  спорудами АДРЕСА_4

слід відмовити.

На підставі ст. 203 ч.3,  229,  230,  717 ЦК України,  ст.ст. 10,  10, 11, 60, 212 ЦПК України суд,

      

ВИРІШИВ:

 

В позові ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_4 від 29 травня 2004  року  відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження може бути подано потягом десяти

днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської

області через Борщівський районний суд та апеляційну скаргу

протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження

в такому ж порядку.    

 

 

 

 

 

 

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація