У Х В А Л А   

І М Е Н Е М    У К Р А  Ї Н И

27 серпня 2009 року                                                                                                 місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

     суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.

                  з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,

                                    представника відповідача                          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1- ОСОБА_2 на рішення Кузнецовського міського суду від 8 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» про стягнення вихідної допомоги,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Кузнецовського міського суду від 8 травня 2009 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» про стягнення 8613 грн. вихідної допомоги.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на невірну оцінку судом доказів у справі, порушення норм матеріального і процесуального права, просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення по суті позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України (в редакції, що діяла на час звільнення позивача з роботи) право на отримання вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, мали працівники, які  припинили трудовий договір за власним бажанням унаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39).

Згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України такі працівники у зазначених вище випадках мали право (а працедавець - обов'язок)  розірвати трудовий договір за власним бажанням у визначений ними строк.

Відповідно до п. 2.25. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, "Звільнений за власним бажанням" у зв'язку з зарахування у вищий навчальний заклад, ст.38 КЗпП України".

Проте з матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з роботи за власним бажанням не з 15 жовтня 2007 року, як це він просив у своїй заяві (а. с. 16), тобто у визначений ним строк, та з підстав невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а лише після збігу двох тижнів - з 29 жовтня 2007 року, оскільки відповідач не погодився із зазначеними позивачем причинами його звільнення за власним бажанням та визнав його звільненим з роботи за власним бажанням без поважних причин.

Таке звільнення з роботи позивачем у встановленому законом порядку не оскаржено.

До суду з вимогою визнати його звільненим за власним бажанням за ст. 39 КЗпП України у зв'язку невиконання відповідачем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору ОСОБА_1 не звертався.

Запис у трудовій книжці позивача про те, що він був звільнений з роботи за власним бажанням унаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, як того вимагає п. 2.25. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відсутній.

Достовірних і переконливих доказів невиконання щодо нього власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору позивачем суду також не подано.

Тому за таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої  апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1- ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кузнецовського міського суду від 8 травня 2009 року залишити без зміни.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: