У Х В А Л А

     І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 06 травня  2009 року у справі за позовом   ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3.” про захист трудових прав, -       

В С Т А Н О В И В :

 В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від  06 травня 2009 року, яким відмовлено в задоволенні її позову про визнання недійсним п.3 трудового договору між сторонами  від 09 червня 2007 року, зареєстрованого в Чернігівському міському центрі зайнятості, а саме  в частині: ”Фізична особа зобов”язується оплачувати працю працівника у розмірі Ѕ мінімальної заробітної плати”, стягненні з відповідача недоотриманої заробітної плати за період з червня 2007 року по жовтень 2008 року з врахуванням її роботи протягом повного робочого дня, а також допомоги по вагітності та пологах  з врахуванням заробітної плати за повний робочий день, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що вона з червня 2007 року по жовтень 2008 року працювала в магазині відповідача повний робочий день. Про те, що вона оформлена за  трудовим договором  від 09 червня 2007 року на пів-ставки дізналась лише під час отримання допомоги по вагітності та пологах в грудні 2008 року.

В трудовому договорі, наданому суду Чернігівським міським центром зайнятості, не зазначено, що вона працювала на пів-ставки і відсутній запис про її роботу протягом „20 годин на тиждень”.

Зазначає, що оскільки в договорі не зазначено про встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня, не визначено початок та закінчення робочого часу, то, відповідно, вона була прийнята на роботу на загальних умовах.

Тому вважає, що п.3 Трудового договору, в якому зазначено, що фізична особа зобов”язується оплачувати працю працівника в розмірі Ѕ мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, не відповідає вимогам ст.29, 56 КЗпП України, Закону України „Про оплату праці” і є недійсним.

Апелянт зазначає, що оскільки її позовні вимоги стосуються нарахування та виплати заробітної плати, та виплат, які  безпосередньо пов”язані з розміром заробітної плати, то строк звернення до суду не обмежений, і тому висновок суду щодо пропуску нею строку звернення до суду за вирішенням спору є невірним.

В порушення вимог ст.10 ЦПК України суд відмовив в задоволенні її клопотання про виклик в судове засідання свідківОСОБА_5. та ОСОБА_6., які б підтвердили, що вона працювала повний робочий день. Також суд не направив до навчального закладу запиту щодо її навчання та вільного відвідування занять в університеті, та відмовив в залученні до справи документів, які підтверджують  зазначений факт.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд знаходить, що апеляційна скарга підлягає відхиленню,  рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка при підписанні договору добровільно погодилась на оплату праці в розмірі Ѕ частини мінімальної заробітної плати, знала про такий розмір оплати праці, оскільки розписувалась у платіжних відомостях, не довела, що працювала більше  20 годин на тиждень. Не вбачав суд правових підстав для визнання недійсним п.3 трудового договору від 09 червня 2007 року, а також  вважав недоведеним заподіяння позивачці моральної шкоди.

Зазначений висновок суду ґрунтується на наявних матеріалах справи та узгоджується з вимогами законодавства, що регулює спірні правовідносини.

    Згідно трудового договору між працівником і фізичною особою від 09 червня 2007 року (а.с.26-27,56) позивачка прийнята на роботу експертом  з продаж,  її оплата праці визначена в розмірі Ѕ мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством.

    Договір підписаний позивачкою, проти чого вона не заперечувала.

Платіжні відомості (а.с.31-41) та  особовий рахунок (а.с.42) свідчать про розмір окладу, виплачувану суму заробітної плати відповідно до п.3 трудового договору, наявні підписи позивачки про  щомісячне отримання   заробітної плати.

Тобто, позивачці з червня 2007 року було достовірно відомий розмір її заробітної плати, проти якого вона не виказувала заперечень, суду таких доказів не надано.

Представлені позивачкою апеляційному суду  документи СПД  ОСОБА_3. по роботі з Інтертелекомом, пояснення в судовому засіданні апеляційного суду свідка ОСОБА_7. підтверджують факт роботи позивачки у відповідача, проте не  доводять,  що позивачка  у зазначений нею період роботи працювала  саме повний робочий день з 9 до 18 год.

Допущені позивачем порушення вимог КЗпП України, зокрема ст. ст.30,56 - не вівся облік робочого часу, не зазначено в трудовому договорі  час початку та закінчення роботи,  також не є доказом роботи позивачки протягом повного робочого дня.

Доводи апелянта щодо невиклику в судове засідання свідків, які б підтвердили  факт її роботи протягом повного робочого дня, апеляційний суд не вважає обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції у своїх висновках не посилався  як на підставу у відмові в задоволенні позову на факт навчання позивачки на денній формі навчання  в університеті, тому не вбачається необхідності та  доцільності  у допиті в якості свідка керівника навчального закладуОСОБА_5.

Щодо допиту свідка ОСОБА_6., то апеляційний суд враховує пояснення позивачки з цього приводу в тій частині, що даний свідок  не працює у відповідача за трудовою угодою і на його допиті апелянт не наполягала.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, судове рішення відповідає обставинам справи та постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.      

Проте апеляційний суд вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення посилання суду на пропуск ОСОБА_1. тримісячного строку звернення до суду щодо вимоги про визнання недійсним п.3 трудового договору від 09 червня 2007 року, оскільки фактично суд відмовив у задоволенні вимог позивачки за їх безпідставністю, тому посилання на  пропуск  строку звернення до суду є зайвим, враховуючи, що спір стосується оплати праці.

        Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України,  апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від  06 травня 2009 року - залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення суду зазначення про пропуск ОСОБА_1. тримісячного строку звернення до суду щодо вимоги про визнання недійсним п.3  трудового договору від 09 червня 2007 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.

           Головуючий:                                              Судді: