Справа № 303/6821/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

17 лютого 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів падати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого: Дроботі В.В.

суддів: Власова СО., Бисаги Т.Ю.

при секретарі: Чучка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 грудня 2014 року та ухвалу судді цього ж суду від 20 листопада 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

ПАТ КБ «Приватбанк» пред'явило до ОСОБА_1 позов про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позивач зазначав, що відповідачка одержавши в нього у 2006 році кредит у розмірі 5000 доларів США неналежно виконувала свої обов'язки за кредитним договором, внаслідок чого за нею станом на 6 жовтня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 6 741,55 доларів США. Посилаючись на те, що кредитне зобов'язання забезпечується належною відповідачці квартирою, позивач просив в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на цю квартиру та виселити її з неї.

Ухвалою судді від 20 листопада 2014 року у зв'язку з невиконанням вимог попередньої ухвали позовна заява банку в частині виселення ОСОБА_1 та інших осіб визнана неподаною та повернута.

Заочним рішенням суду у вимогах банку про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.

В апеляційних скаргах ставиться питання про скасування судових рішень. Апелянт вказує на те, що рішення та ухвала постановлені з порушенням норм процесуального закону. Окрім того, суд при вирішенні спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки неправильне застосував матеріальний закон.

Колегія суддів вважає, що скарга на рішення суду задоволенню не підлягає, скарга на ухвалу підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлені слідуючі факти та обставини.

5 жовтня 2006 року позивач та відповідачка уклали кредитний договір, згідно якого остання одержала кредит у розмірі 5000 доларів США зі сплатою 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 5 жовтня 2010 року.

Тоді ж у забезпечення виконання зобов'язання за кредитна договором банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за умовами якого відповідачка передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 69,90 кв.м., в т.ч житловою площею 40,60 кв.м.

Відповідачка неналежно виконувала умови кредитного договору внаслідок чого за нею станом на 6 жовтня 2014 року утворилась заборгованість в сумі 6 741,55 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 2010,33 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 2 675,52 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом - 133,25 доларів США та пені - 1922,45 доларів СІЛА.

По справі є також доведеними слідуючі обставини.

Відповідачкою кредит було одержано в іноземній валюті на споживчі цілі.

Квартира, яка нею була передана банку в іпотеку для забезпеченні виконання грошового зобов'язання, є її постійним місцем проживання загальна площа квартири не перевищує 140 кв.м., іншого житлового майна у відповідачки немає.

Доказів того, що відповідачка є суб'єктом ЗУ «Про засади запобігання та протидії корупції» позивач суду не надав.

При доведеності даних обставин суд першої інстанції вірно застосував ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який передбачає заборону примусового стягнення на нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки при доведеності шести правових підстав, вказаних у цьому Законі.

Доводи скарги у вказаній частині до задоволення не підлягають.

Суд першої інстанції при застосуванні Закону №1304-УП від 3 червня 2014 року врахував судову практику В ССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловлену ним в ухвалі від 3 грудня 2014 року по справі за позовом ПАТ КБ «Надра» про звернення стягнення на предмет іпотеки та по інших аналогічних справах.

Ухвала судді про повернення заяви банку в частині виселення квартири інших, окрім ОСОБА_1. осіб відповідає вимогам ст. ст. 119-121 ЦГЖ України.

Як правильно констатував суддя, в уточненій позовній заяві були відсутні дані щодо осіб, яких ПАТ КБ «Приватбанк» просив виселити: прізвища, імена, по-батькові, їх місце проживання (перебування), поштовий індекс, номера засобів зв'язку, якщо такі заявнику були відомі.

Посилання у скарзі на те, що банк заявив клопотання про витребування судом цих даних до уваги прийняте бути не може, оскільки дане клопотання суперечить положенням ст. 131 ЦПК України.

Що стосується визнання неподаною заяви та її повернення в частині вимог про виселення ОСОБА_1, то ухвала судді не ґрунтується на вимогах ст. 119-121 ЦПК. Банк щодо цієї особи виконав усі вимоги процесуального закону, вимога про її виселення є самостійною, її розгляд не залежить від зазначення усіх реквізитів щодо інших осіб.

Враховуючи наведене, ухвала судді у цій частині підлягає скасуванню, а справа поверненню на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 311 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу на рішення суду відхилити.

Апеляційну скаргу на ухвалу судді задовольнити частково.

Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвалу судді цього ж суду від 20 листопада 2014 року в частині повернення заяви ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про виселення - скасувати, надіславши матеріали позову на новий розгляд.

В іншій частині ухвалу судді залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Закарпатської області /підпис/ В.В.Дроботя