ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
12.05.11 р. Справа № 15/69пд
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.
при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Димитров (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
до відповідача обласного комунального підприємства “Донецьктеплокомуненерго” (код ЄДРПОУ 26221744) в особі виробничої одиниці “Димитровтепломережа”
про визнання договору № 62 від 15.10.2003 р. нікчемним та недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 за довіреністю № 719 від 18.04.2011 р.
від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю № юр/4495 від 31.12.2010 р.
До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Димитров до обласного комунального підприємства “Донецьктеплокомуненерго” в особі виробничої одиниці “Димитровтепломережа” про визнання договору № 62 від 15.10.2003 р. нікчемним та недійсним.
Ухвалою суду від 31.03.2011 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/69пд, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.
Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -
ВСТАНОВИВ:
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що 15.03.2003 р. між ВО “Димитровтепломережа” ОКП “Донецьктеплокомуненерго” та приватним підприємством „Рак” в особі ОСОБА_4 був укладений договір поставки теплової енергії в гарячій воді № 62. ОСОБА_4 07.04.2006 р. змінила прізвище на ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб І–НО № 033723, завірена копія якого додана до справи. Після заміни прізвища була здійснена заміна свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. В позовній заяві позивач стверджує, що приватного підприємства „Рак” взагалі не існувало, у зв’язку з чим вважає даний договір недійсним на підставі ст. 207 ГК України. Крім того, позивач у позові зазначав про нікчемність спірного договору через відсутність суб’єкта правовідносин. На підставі викладеного позивач просив суд визнати договір поставки теплової енергії в гарячій воді № 62 від 15.10.2003 р. нікчемним та недійсним.
Позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог від 19.04.2011 р., в якій просив суд визнати договір № 62 від 15.10.2003 р. недійсним. Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав уточнені позовні вимоги.
Відповідач надав до суду відзив № 07/322 від 14.04.2011 р. на позовну заяву, яким проти позовних вимог заперечував на підставі того, що вважає спірний договір дійсним у зв’язку з його фактичним виконанням сторонами, що підтверджується актами на включення та відключення опалення, рахунками на оплату спожитої теплової енергії, завірені копії яких містяться в матеріалах справи.
Проаналізувавши чинне законодавство, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов наступного висновку:
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним в даній справі, суд повинен встановити наявність чи відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності особи, яка підписала спірний договір від імені позивача.
Ухвалою від 19.04.2011 р. суд зобов’язував позивача надати письмові пояснення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питання: фізична особа ОСОБА_4 (в подальшому ОСОБА_1В.) укладала договір № 62 від 15.10.2003 р. з усіма додатками та додаткові угоди до нього як представник юридичної особи приватного підприємства “Рак” (“Полєсовая”) або як фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (ОСОБА_1В.). До пояснень додати належні докази державної реєстрації приватного підприємства “Рак” (“Полєсовая”) та довіреність на ОСОБА_4 (ОСОБА_1В.) щодо права укладати договори від імені цього приватного підприємства.
На виконання вимог ухвали суду позивач надав до суду письмові пояснення вх. № 02–41/18563 від 12.05.2011 р., в яких вказує на те, що спірний договір поставки теплової енергії в гарячій воді ОСОБА_4 підписала як фізична особа-підприємець, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію серії В00 № 521114, завірена копія якого міститься в матеріалах справи. Також в письмових поясненнях позивач зазначив, що ОСОБА_4 ніколи не займала посаду директора приватного підприємства. В преамбулу спірного договору дані про найменування споживача теплової енергії вносилися теплопостачальником, тобто ВО “Димитровтепломережа” ОКП “Донецьктеплокомуненерго”.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Позивач не надав до суду будь–яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір був підписаний ОСОБА_4 як представником юридичної особи – приватного підприємства “Рак”. Сам позивач навпаки такі доводи в письмових поясненнях спростовує. За вказаних обставин суд дійшов висновку про допущення технічної помилки в преамбулі під час складання тексту договору. Із тексту спірного договору з усіма додатками вбачається, що всі ці документи містять підписи від імені споживача фізичної особи ОСОБА_4, яка є позивачем по даній справі, та була зареєстрована на момент укладання та виконання спірного договору як приватний підприємець.
Крім того, даний договір фактично виконувався сторонами, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти на включення та відключення опалення, рахунки на оплату спожитої теплової енергії із підписами позивача про прийняття даних рахунків.
У матеріалах справи є завірена копія рішення господарського суду Донецької області по справі № 2/324 від 07.12.2009 р., яким суд стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь комунального підприємства “Донецьктеплокомуненерго” в особі виробничої одиниці “Димитровтепломережа” суму боргу в розмірі 4779,83 грн., 3% річних в розмірі 107,28 грн., пеню в розмірі 556,30 грн., індекс інфляції в розмірі 417,74 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 101,49 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 234,82 грн. у зв’язку з невиконанням зобов’язань за договором № 62 від 15.10.2003 р., який є спірним у даній справі. Вказане рішення набрало законної сили, судом був виданий наказ від 04.01.2010 р., ВДВС Димитровського МУЮ була винесена постанова від 25.02.2010 р. про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належним чином обставини, які зазначені в позовній заяві, до того ж спірний договір фактично виконувався сторонами. Підстави для визнання правочину недійсним, встановлені нормою ст. 215 ЦК України та конкретно визначені ст. 203 ЦК України, відсутні. За сукупністю вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не обґрунтовані, тому задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати у зв’язку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 12.05.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 16.05.2011 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Богатир К.В.