УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №280/1036/15-ц Головуючий у 1-й інст. Пасічний Т. З.

Категорія 55 Доповідач Заполовський В. Й.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Заполовського В.Й.,

суддів: Товянської О.В., Шевчук А.М.,

за участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виплату заробітної плати та проведення розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 24 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Зазначав, що з 17 червня 2011 року за трудовим договором працював у відповідача, який являвся фізичною особою підприємцем. У період з 18.03.2014 року по 12.03.2015 року перебував на військовій службі у зв’язку з мобілізацією. Після звільнення зі служби стало відомо про припинення відповідачем підприємницької діяльності, а тому 18.03.2015 року трудовий договір з відповідачем було розірвано.

При розірванні трудового договору відповідач не провів з ним розрахунок належних при звільненні виплат, зокрема заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічних відпусток.

З наведених обставин та після збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачений середньомісячний заробіток та компенсацію за невикористані щорічні відпустки у загальному розмірі 8515,05 грн.; середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні у сумі 22 023,54 грн.; компенсацію середньомісячного заробітку у зв’язку з порушенням термінів її виплати у сумі 69,58 грн.; індексацію грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 1 841,95 грн. у зв’язку з порушенням термінів її виплати, а також 200 грн. витрат, понесених за надані послуги нотаріуса.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 3005 грн. 18 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Вважає, що суд не врахував всіх обставин справи та наявних у справі доказів, норми закону, якими регулюються спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення позову.

Зокрема зазначає, що відповідач приховав від нього інформацію про припинення підприємницької діяльності та всупереч умов трудового договору і норм закону не провів з ним розрахунок належних виплат при звільненні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 303 ЦПК України колегія суддів визнає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно до ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористні дні щорічної відпустки.        

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як встановив суд та підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами, позивач з 17.06.2011 року перебував у трудових відносинах з фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 – відповідачем по справі.

17.03.2015 року трудовий договір було розірвано. На момент розірвання трудового договору відповідач перед позивачем мав заборгованість по виплаті заробітної плати, а також компенсації за невикористані щорічні відпустки у загальному розмірі 3005,18 грн.

При звільненні з роботи відповідач не провів виплату належних позивачу сум в день звільнення та в послідуючому.

Вказані обставини визнані відповідачем та підтверджені його довідкою, а також встановлені рішенням суду у даній справі, яке ним не оскаржується (а.с.116).

Встановивши, що відповідач не провів з позивачем розрахунок належних виплат у сумі 3005,18 грн. при звільненні з роботи, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов в цій частині.

Тому, з врахуванням вказаних обставин, наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи про те, що судом стягнута не вся сума заборгованості належних виплат при звільненні колегія суддів визнає безпідставними.

Водночас, рішення суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку, компенсації та індексації не можливо визнати обгрунтованим з огляду на наступне.

Так, суд встановив, що на день розірвання трудового договору (звільнення позивача з роботи) відповідач заборгував останньому 3005,18 грн. заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпусток.

Як свідчить зміст трудового договору, даний договір був розірваний 17.03.2015 року за участі позивача та відповідача, а тому виплата всіх сум, що належали позивачу, мала бути проведена відповідачем в день звільнення (ст.116 КЗпП) (а.с.11 на звор.).

Проте, при розірванні трудового договору (звільнення позивача з роботи) відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України не провів виплату належних позивачу сум в день звільнення та в послідуючому.

Згідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Результат аналізу наведених норм матеріального права та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України дає підстави для висновку, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію тощо обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Визначальними при цьому є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що позивач при звільненні з роботи відмовився отримувати належні при звільненні виплати.

Позивачем вказані обставини заперечуються, такі заперечення фактично узгоджуються з матеріалами справи, оскільки будь-яких доказів про відмову позивача в отриманні виплат при звільненні відповідачем суду не надано та такі в матеріалах справи відсутні. Не надано таких доказів відповідачем і в ході апеляційного розгляду справи.

Разом з тим, відповідачем не використана можливість виплати належних сум позивачеві шляхом поштового переказу тощо.

Тобто, матеріалами справи доведено, що з вини відповідача належні звільненому працівникові суми у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України виплачені не були. Тому відповідно до вимог ст.117 КЗпП України відповідач зобов’язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки. У даному випадку за період з 18.03.2015 року (з моменту звільнення) по 23.05.2016 року, як вимагає позивач у позові.

Розмір середньої заробітної плати та середньоденного заробітку позивача визначається відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, якою урегульовано зазначене питання.

Зокрема, середньоденний заробіток визначається наступним чином: заробітна плата за два місяці, які передують звільненню ділиться на кількість робочих днів у цих місяцях (1478,21 + 1430) : 40 = 74,94 грн. Відтак, середньоденний заробіток позивача становив 74,94 грн.

Звідси, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку (з 18.03.2015 року по 26.07.2016 року /день ухвалення судового рішення /- 341 робочих днів) та становить 25 554, 54 грн. (74,94 х 341).

Однак до стягнення підлягає сума 22 203,54 грн., тобто сума в межах заявлених позивачем вимог.

Крім того, відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

Враховуючи, що відповідач здійснив затримку у виплаті заробітної плати більш ніж на один місяць, останній зобов’язаний здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, що становить 09 грн.71 коп. (розмір заборгованості 640,70 грн. помножений на встановлені індекси інфляції), а також індексацію грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2012 – 2015 роки, що складає 1331 грн. 35 коп. (розмір заборгованості 2364,48 грн. помножений на встановлені індекси інфляції).

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність судового рішення в частині відмови у задоволенні позову колегія суддів визнає обгрунтованими, а рішення суду таким, що ухвалене за неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи та за невідповідності висновків суду обставинам справи, що відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції про відмову позивачу у стягненні витрат за надані послуги нотаріуса грунтується на вимогах закону, підстав для його скасування не встановлено, а тому залишається без змін.

Також, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, розмір якого становить 585,61 грн.

Керуючись ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 24 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації, індексації, стягнення судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 22023 грн. 54 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію середньомісячного заробітку у зв’язку з порушенням термінів її виплати у сумі 09 грн. 71 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 індексацію грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 1331 грн. 35 коп. у зв’язку з порушенням термінів її виплати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 585грн. 61 коп.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді