ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2009 р. Справа № 2-а-232/09/1606

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: М’ягкого Є.В. ,  Макаренко Я.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Диканському районі Полтавської області на постанову Диканський районний суд Полтавської області  від  31.03.2009р. по справі № 2-а-232/09/1606

за позовом   ОСОБА_1        

до  Управління Пенсійного фонду України в Диканському районі Полтавської області             

про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни",

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1  (далі за текстом –позивач) звернулась до Диканського районного суду Полтавської області з позовом, в якому просила суд відновити пропущений строк для звернення до суду, визнати дії відповідача неправомірними, стягнути з відповідача на її  користь недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу за період з січня 2006 року по червень 2008 року включно в сумі 3302,60 грн. та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Диканському районі Полтавської області ( далі за текстом –відповідач) нараховувати йому недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" надалі при нарахуванні пенсії.

Постановою Диканського районного суду Полтавської області  від 31.03.2009 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1   до  Управління   Пенсійного  фонду України в Диканському районі Полтавської області.

Визнано бездіяльність Управління   Пенсійного  фонду України в Диканському районі Полтавської області протиправною в частині не нарахування    позивачу підвищення    до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону  України “Про соціальний захист дітей війни”, в розмірі встановленому ст. 28 Закону України “Про  загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за  період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007  року, а також із 22 травня 2008 року.

Зобов'язано  Управління   Пенсійного  фонду України в Диканському районі Полтавської області  здійсни перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсій страхування”, та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за 2008 рік з 22 травня 2008 року і в подальшому нараховувати та проводити відповідні виплати в розмірі визначеному ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Не погодившись з постановою суду, Управління   Пенсійного  фонду України в Диканському районі Полтавської області подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття постанови з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що на законодавчому рівні не вирішено питання щодо визначення величини мінімального розміру пенсії за віком, яка повинна застосовуватися для обчислення підвищення пенсій згідно зі ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином,  на думку відповідача, на законодавчому рівні залишилося невизначеним питання щодо органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватись такі виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Також відповідач вказує на те, що  у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року  “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” позивачеві у 2008 році виплачується доплата до пенсії у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому  задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Диканському районі Полтавської області, та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус “дитина війни”. Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Управління   Пенсійного  фонду України в Диканському районі Полтавської області   не здійснює позивачу вказані виплати в зазначеному розмірі, посилаючись на відсутність у нього коштів на ці виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про нарахування  на користь позивача недоплаченої йому як дитині війни щомісячної доплати до пенсії за 2006 рік, суд першої інстанції виходив з того, що  у 2006 році  дана виплата була обмежена Законом України “Про державний бюджет на 2006 рік”.

Колегія суддів  погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року  № 2195-IV, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік було зупинено.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік від 19.01.2006 року до статті 110 Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”запроваджені не були.

Закони України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 20.12.2005 року та “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 19.01.2006 року її дію було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007, яким визнано неконституційним положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 року  № 2195-IV та рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008, яким визнано неконституційним положення п. 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до зазначених рішень Конституційного Суду України Управління   Пенсійного  фонду України в Диканському районі Полтавської області  з липня по грудень 2007 року та з травня 2008 року повинно було діяти у відповідності з нормою ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та здійснити позивачеві нарахування доплати до пенсії.

Колегія суддів   погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”  дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004  № 2195-IV, з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту З розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч .2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Як вбачається з матеріалів справи  у 2007 році відповідач не здійснював позивачу доплату до пенсії , передбачену  ст.6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни ". У 2008 році,   відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530, відповідач сплачував позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни в  розмірі 96,20 грн. ( в тому числі  у травні 48,10 грн. , червні 48, 10 грн. ;).

Таким чином, відповідач мав сплатити позивачу доплату до пенсії  з 09.07.2007 року по    31.12.2007 року у розмірі 742,65 грн. ( в тому числі липень 4,06+406 =410,06 х 30%=123,02 грн. ; серпень 4,06+406=410,06 х 30%=123,02 грн. ; вересень 4,06+406=410,06 х 30%=123,02 грн.;  жовтень 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.; листопад 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.;  грудень 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.)

З  22.05.2008 року по 30.06.2008 року відповідач мав сплатити доплату до пенсії у розмірі  288,60 грн. (в тому числі  травень   481х30%=144,3 грн. ;  червень   481х30%=144,3 грн.;). Між тим,  фактично було сплачено 96,20 грн. Таким чином,  за визначений період сплаті підлягає - 192,40 грн.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що Управління   Пенсійного  фонду України в Диканському районі Полтавської області , з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року  № 2195-IV, яка набула чинності із зазначених дат, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” та пункту 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення мін до деяких законодавчих актів України”, ці норми втратили чинність та не підлягали застосуванню.

Враховуючи викладене, відповідач з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року  повинен був здійснювати позивачеві доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції щодо покладення зобов"язання на Управління   Пенсійного  фонду України в Диканському районі Полтавської області  і в подальшому нараховувати та проводити відповідні виплати в розмірі, визначеному ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч. 1 ст. 28 Закону України " Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративний позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері  публічно-правових відносин. На момент звернення до суду позивач не мав підстав вважати, що відповідач порушуватиме в майбутньому  його законні права та інтереси.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку відсутнє порушення прав позивача, отже підстав для задоволення позову в  частині покладення на Управління   Пенсійного  фонду України в Диканському районі Полтавської області  зобов"язання і в подальшому нараховувати та проводити відповідні виплати в розмір визначеному ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" немає.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з наступних підстав.

Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-IV, колегія суддів вважає хибними з таких підстав.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч.3, 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року  № 2195-IV має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, колегія суддів, не погоджується з доводами відповідача про те, що, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 зазначеного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року  № 2195-IV.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на Управління Пенсійного фонду України в Диканському районі Полтавської області, за місцем проживання позивача.

Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України “Про соціальний захист дітей війни” реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус “дитини війни”, серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо:

-          призначення пенсії;

-          підготовки документів для її виплати;

-          забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку  на центральний орган виконавчої влади –Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, колегія суддів, вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань  перед позивачем.

Крім того, відповідачем в порушення ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства  України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача. 

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, , 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

 Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Диканському районі Полтавської області на постанову Диканського районного суду Полтавської області від 31.03.2009 року по справі № 2-а-232/09/1606 задовольнити частково.

Постанову Диканського районного суду Полтавської області від 31.03.2009 року по справі № 2-а-232/09/1606 скасувати в частині покладення на Управління Пенсійного фонду України в Диканському районі Полтавської області зобов"язання і в подальшому нараховувати та проводити відповідні виплати в розмірі визначеному ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, та прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в Диканському районі Полтавської області здійсни перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсій страхування”, та провести відповідні виплати  за 2008 рік, починаючи з 22 травня 2008 року по 30 червня 2008 року в сумі 192, 40 грн. (сто дев"яносто дві) грн. 40 копійок.

В іншій частині постанову Диканського районного суду Полтавської області від 31.03.2009 року по справі № 2-а-232/09/1606 залишити без змін.  

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя
(підпис)Шевцова Н.В.

Судді(підпис)

(підпис)
М’ягкий Є.В.

 Макаренко Я.М.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: М’ягкий Є.В.