ВИРОК №   14

 Іменем України

10 жовтня 2007 року                                                                                 м.  Черкаси,

Військовий місцевий суд Черкаського гарнізону в складі головуючого -підполковника юстиції ФЕДОТОВА І.В.,  при секретарі БОБИЛЬОВІЙ Т.С. ,  з участю державного обвинувача - військового прокурора Кіровоградського гарнізону під­полковника юстиції ЧЕРНОВА О.В.,  захисника підсудного - адвоката ОСОБА_2,  у відкритому судовому засіданні,  в приміщенні суду,  розглянув кримінальну справу про обвинувачення колишнього військовослужбовця військової частини А-0680 старшого лейтенанта

ОСОБА_1,  який наро­дився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м.  Києві,  українця,  з вищою освітою,  неодруженого,  раніше не судимого,  на військовій службі в якості офіцера з 30 березня 2004 року,  мешкає за адресою: м.  Кіровоград, АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину передбаченого ч.3  ст. 424 КК України.

Військовий суд гарнізону,

ВСТАНОВИВ:

26 червня 2007 року біля 17 годин,  під час виконання господарських робіт на полігоні біля села Сасівка Кіровоградської області,  ОСОБА_1,  будучи військовою службовою особою,  невдоволений сперечанням з боку підлеглого со­лдата ОСОБА_3,  з метою безперечного виконання його розпоряджень,  наніс останньому,  два удари рукою в ліву частину живота. Вказаними діями ОСОБА_1 застосував до підлеглого нестатутні заходи впливу та насильство,  чим спричинив ОСОБА_3 з необережності закриту травму живота,  розрив селезінки та внутрішньочеревну кровотечу,  які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень,  які небезпечні для життя в момент їх спричинення,  тобто спричинило тяжкі нас­лідки.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 винним себе в застосуванні нестатутних заходів впливу та насильства щодо підлеглого які спричинили тяжке тілесне ушкодження потерпілому з необережності визнав по­вністю і да, в покази,  які відповідають викладеному вище. При цьому ОСОБА_1 пояснив,  що 26 червня 2007 року біля 17 годин при виконанні робо­чою командою господарських робіт на полігоні,  він дійсно вдарив рукою підлег­лого йому ОСОБА_3 в ліву частину живота,  оскільки останній з ним сперечався з приводу відпочинку і повільно виконував його розпорядження по перенесенню дров. Удар був більше схожий на поштовх і спрямований на примушення ОСОБА_3 до виконання роботи. Він був обурений поведінкою ОСОБА_3 і не виключає нане­сення потерпілому другого такого ж поштовху рукою в живіт. Він не мав мети спричинити ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження і не бажав щоб вони настали,  а бажав лише добитися безперечного виконання розпоряджень,  покарати за спе­речання і примусити працювати. В подальшому,  враховуючи скарги ОСОБА_3 на біль в животі,  він 29 червня відправив його з полігону до частини на медичне об­стеження.

Окрім визнання своєї вини,  вина підсудного ОСОБА_1 в скоєнні ним злочину,  повністю встановлена і доведена іншими,  дослідженими в судовому засіданні доказами.

Так потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні показав,  що 26 червня 2007 року біля 17 годин,  він,  в складі робочої команди,  виконував господарські роботи на полігоні. Він дійсно сперечався зі ОСОБА_1,  який був старшим,  з приводу самовільно влаштованого відпочинку. При цьому ОСОБА_1 дві­чі вдарив його рукою в ліву частину живота. Він відчув фізичну біль яку зміг сте­рпіти,  але того ж вечора він звернувся до чергового фельдшера зі скаргами на біль в животі і прийняв ліки. В подальшому біль відновлялася після прийому їжі. Для детального медичного обстеження в розташування військової частини його примусив їхати ОСОБА_1. Після обстеження,  наступного дня,  йому було зроблено операцію і видалено селезінку. Витрати пов'язані з лікуванням,  були сплачені ОСОБА_1.

Свідок ОСОБА_4,  призначений черговим фельдшером на полігон пока­зав,  що з 26 по 29 червня 2007 року,  він оказував ОСОБА_3 медичну допомогу з приводу болю в животі. При огляді на тілі ОСОБА_3 не було виявлено фізичних ушкоджень. Для більш детального медичного обстеження,  на вимогу ОСОБА_1,  ОСОБА_3 було направлено до військової частини 29 червня 2007 року.

2

Свідок ОСОБА_5 показав,  що 26 червня 2007 року біля 17 години,  під час виконання робіт на полігоні,  він чув,  як ОСОБА_3 сперечався зі ОСОБА_1 з приводу самовільно влаштованого відпочинку.

З оголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_6 встано­влено,  що 29 червня 2007 року зі слів ОСОБА_3 йому стало відомо,  що під час спе­речання зі ОСОБА_1 на полігоні,  останній вдарив його в живіт.

Протоколами відтворення обстановки та обставин події з участю ОСОБА_1 та ОСОБА_3,  встановлено механізм і локалізація застосування наси­льства підсудним потерпілому.

За висновком судово-медичної експертизи,  тілесні ушкодження виявлені у ОСОБА_3 у вигляді закритої травми живота,  розриву селезінки і внутрішньочерев­ної кровотечі,  утворилися від травматичної дії тупого предмету і за ступенем тяж­кості дані тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушко­джень,  які небезпечні для життя в момент їх спричинення.

Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності,  військо­вий суд находить їх достовірними і достатніми для обґрунтування винності підсу­дного ОСОБА_1 у скоєнні службового злочину.

Оскільки ОСОБА_1,  являючись військовою службовою особою,  застосував нестатутні заходи впливу та насильство щодо підлеглого ОСОБА_3,  чим спричинив тяжкі наслідки - заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень,  то ці його дії суд кваліфікує за ч.3  ст. 424 КК України.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 також обвинувачується за ч.1  ст. 121 КК України у заподіянні потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Разом з тим,  з вказаною кваліфікацією суд погодитись не може,  оскільки на протязі як досудового слідства так і в судовому засіданні підсудний послідов­но стверджував,  що мети заподіяти потерпілому тяжке тілесне ушкодження він не мав і не бажав щоб наступили такі наслідки. Про відсутність умислу на спри­чинення тяжких тілесних ушкоджень свідчить його поведінка до конфлікту,  під час нанесення ударів і його подальші дії. Не доведено зворотне і органами досу­дового слідства.

По справі також встановлено,  що до виниклого конфлікту взаємовідносини між підсудним та потерпілим були нормальними і ніяких причин для заподіяння тяжкого тілесного ушкодження останньому у ОСОБА_1 не було. Мір для приховування злочину підсудний не приймав,  а навпаки,  для встановлення реального стану здоров'я потерпілого,  примусив останнього їхати для досліджен­ня у військову частину.

Таким чином,  обставини,  при яких було скоєно злочин,  дають підстави ра­хувати,  що в даному випадку спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушко­дження не охоплювалися передбаченням підсудного і по відношенню до наслід­ків,  які настали у потерпілого,  вбачається його необережна вина.

При цьому суд враховує,  що кваліфікація дій винного при перевищенні службових повноважень за сукупністю злочинів,  можлива лише за заподіяння ним потерпілому тяжкого тілесного ушкодження з прямим умислом.

Крім того,  за аналізом загальної частини Кримінального кодексу України,  засудження особи за ч.3  ст. 424 КК України,  тягне більш серйозні правові наслід­ки,  чим засудження за ч.1  ст. 121 КК України.

Враховуючи вищевикладене,  суд виключає з обвинувачення ОСОБА_1 заподіяння ним потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження,  як зайво вміщену.

Військовим прокурором Кіровоградського гарнізону до підсудного ОСОБА_1 заявлені цивільні позови про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого в Кіровоградській міський лікарні швидкої медичної допо­моги - в сумі 788 грн. 81 коп.,  в 411 Центральному військовому клінічному госпі­талі - в сумі 1610 грн.

Потерпілим ОСОБА_3 до підсудного ОСОБА_1 заявлений циві­льний позов про відшкодування модальної шкоди у сумі 30 000 грн.

Підсудний ОСОБА_1 позовні вимоги прокурора визнав повністю,  а потерпілого - частково,  вважаючи його завищеним.

Оцінюючи позови військового прокурора,  з урахуванням визнання його самим підсудним,  суд,  відповідно до  ст.  93-1 КПК України та  ст.  1206 ЦК України,  приходить до висновку,  що вони підлягає задоволенню в повному обсязі,  оскіль­ки їх обґрунтованість підтверджена наведеними вище доказами,  а довідками ви­щезазначених медичних закладів встановлено,  що на лікування потерпілого Кі­ровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги витратила 788 грн. 81 коп.,  а 411 Центральний військовий клінічний госпіталь - 1610 грн.

Відповідно до  ст.  1167 ЦК України,  моральна шкода,  завдана фізичній осо­бі,  відшкодовується особою,  яка її завдала,  за наявності її вини.

Розглянув заявлений потерпілим ОСОБА_3 до підсудного цивільний позов про відшкодування моральної шкоди у сумі 30 000 грн.,  військовий суд вважає за необхідне задовольнити його частково у сумі 20 000 грн. за наступними підста­вами.

3

Розмір компенсації моральної шкоди визначається судом в залежності від характеру спричинених потерпілому фізичних та моральних страждань,  при цьо­му суд має виходити із засад розумності,  виваженості та справедливості. Суд враховує,  що в наслідок злочину ОСОБА_3 спричинено тяжке тілесне ушкодження,  можливість відновлення його попереднього стану неможлива,  у зв'язку з чим,  відчуваючи свої фізичні обмеження у зв'язку із втратою селезінки,  він буде ви­пробувати на протязі життя моральні страждання. Разом з тим,  суд приймає до уваги і часткове відшкодування підсудним заявлених вимог потерпілого.

При призначенні покарання підсудному,  суд враховує,  що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності притягуються вперше,  по службі характе­ризуються в цілому позитивно,  а його щире каяття в скоєному,  активне сприяння розкриттю злочину,  добровільне відшкодування збитків потерпілому в період йо­го лікування,  суд визнає обставинами,  що пом'якшують покарання.

При цьому суд виключає з обвинувачення підсудного обставини які обтя­жують покарання,  як тяжкі наслідки завдані злочином та вчинення злочину щодо особи,  яка перебуває в службовій залежності від винного,  оскільки тяжкі наслід­ки передбачені як ознака злочину в ч.3  ст. 424 КК України,  а ОСОБА_3 не перебував в залежному,  від підсудного,  становищі,  яке б позбавило його можливості уник­нути посягання.

Враховуючи вищевикладені обставини як такі,  що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину,  конкретні обставини справи,  при яких було вчинено злочин,  особу винного та в деякій мірі неправильну поведінку самого потерпілого,  який не настоював на суворому покаранні підсудного,  суд на підставі  ст.  69 КК України,  визнає за доцільне перейти до більш м'якого виду по­карання у вигляді обмеження волі.

На підставі викладеного та керуючись  ст.   ст.  323,  324,  328 КПК України,  військовий суд гарнізону,  -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчинені злочину,  передбаченого ч.3  ст. 424 КК України,  на підставі якої,  з застосуванням  ст. 69 КК України,  призначити йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 5 (п'ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту прибуття його в кримінально-виконавчу установу відкритого типу.

Запобіжний захід щодо засудженого - підписку про невиїзд - до набрання вироком законної сили,  залишити без зміни.

Цивільні позови військового прокурора Кіровоградського гарнізону до за­судженого ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування потерпі­лого задовольнити повністю і стягнути з засудженого:

·   на користь Кіровоградській міський лікарні швидкої медичної допомоги 788 (сімсот вісімдесят вісім) грн. 81 коп.;

·   на користь 411 Центрального військового клінічного госпіталю - 1610 (одна тисяча шістсот) грн.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди до засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково і стягнути з остан­нього на його користь 20 000 (двадцять тисяч) грн.

В задоволенні решти частини позову потерпілого на суму 10 000 (десять тисяч) грн. - відмовити.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку у військовий апе­ляційний суд Центрального регіону,  через військовий місцевий суд Черкаського гарнізону,  протягом 15 діб з моменту його проголошення.