Справа №22-428-06 Головуючий в 1-й інст.- Гладюк Г.Л.
Доповідач - Демянчук С.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2006року. М.Рівне
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого- судді Гордійчук С.О.
суддів: Демянчук С.В.,Буцяка З.І.
при секретарі - Колесовій Л.В.. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 09 листопада 2005 року по справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсними, скасування державної реєстрації права власності на будинковолодіння, поділ спадкового майна і визнання на нього права власності, в тому числі за набувальною давністю та зустрічними позовами: ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та виділ його в натурі; ОСОБА_4 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про поділ спадкового майна та припинення права на частку у спільному майні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши докази у справі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
встановила:
Рішенням Рівненського міського суду від 09 листопада 2005 року в позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсними скасування державної реєстрації права власності на будинковолодіння, визнання права власності на майно за набуватьною давністю - відмовлено.
Зустрічні позови ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та виділ його в натурі; ОСОБА_4 до ОСОБА_1-, ОСОБА_2 про поділ спадкового майна та припинення права на частку у спільному майні - задоволено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій покликаються на його незаконність та необґрунтованість, через неправильне застосування судом норм процесуатьного та матеріального права. Вважають, що судом неповно з"ясовано обставини, що
мають значення для справи.
Просили скасувати рішення Рівненського міського суду від 09 листопада 2005 року і ухвалити нове рішення, яким розділити будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 згідно висновку будівельно-технічної експертизи від 25.01.2005 року та припинити право власності ОСОБА_4 на його частку в вищевказаному будинковолодінні.
В апеляційному суді ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представник підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі.
Відповідачі апеляційну скаргу не визнали, вважають висновки суду першої інстанції правильними. Просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення залишити без змін.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові в позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсними, скасування державної реєстрації права власності на будинковолодіння; визнання права власності на майно за набувальною давністю , та, задовольняючи частково їх вимоги щодо поділу спадкового майна задовольнити частково, а токож, задовольняючи в повному обсязі вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_4, -виходив з доведеності встановлених обставин того, що, відповідно до свідоцтва про право власності на будинок, виданого згідно рішення виконкому Рівненської міської ради за НОМЕР_1 від 20.12.1977 року, власником житлового АДРЕСА_1, був ОСОБА_5.
За договором дарування від 17.12.1990 року, посвідченого Першою Рівненською державною нотаріальною конторою за реєстраційним НОМЕР_2, ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 48/100 частин будинковолодіння без зазначення конкретних приміщень. В довідці-характеристиці значилось, що на на користь ОСОБА_3 відчужувались: 1-3 жила, кухня, 1-5 жила, 1-6 жила, «а» веранда, «а1» вхідні сходи, «ПГ» погріб, ідеальна та реальна частка яких в будинковолодінні складала 48/100.
Після смерті ОСОБА_5, 52/100 частини будинковолодіння залишилось у власності його дружини ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про право власні та свідоцтва про право на спадщину, посвідчених Першою Рівненською державною нотаріальною конторою 14.07.1994 року, за реєстраційними НОМЕР_3 таНОМЕР_4.
Реального розподілу спірного будинковолодіння між співвласниками проведено не було. 24.10.1994 року між співвласниками ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір конкретного користування, за яким в користування ОСОБА_6 переходила частина будинку, що складалась з позначених на поповерховому плані приміщень: 2-3 -кімната, 1-5 жила
кімната, 2-2 коридор, 2-1 кухня, 2-4 сіни, «Б» гараж, «В» гараж, "Г" вбиральня, паркан № 1 і № 2; в користування ОСОБА_3 переходили приміщення: 1-4 та 1-6 жилі кімнати, 1-1 кухня, 1-2 підсобна, 1-3 коридор, 1-7 ванна, 1-8 котельня," Б1" літня кухня.
Згідно договору дарування від. ІНФОРМАЦІЯ_4, посвідченого Першою Рівненською державною нотаріальною конторою за реєстраційним НОМЕР_5, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7 і ОСОБА_4 із належної їй частини будинковолодіння - 42, 8\100 частини жилого будинку з надвірними будівлями. Ідеальні частки кожного із співвласників визначені не були. Проте в договорі зазначалось, що в постійне користування ОСОБА_7 відходить 1\2 частина кімнати 2-3, коридор 2-2, кухня 2-1, сіни 2-4, гараж «Б постійне користування ОСОБА_4 відходить 1\2 частина кімнати 2-3 та гараж "В". Було вказано, що для набувачів є обов'язковим договір конкретного користування посвідчений І Рівненською ДНК 24.10.1994 року за НОМЕР_6 та зареєстрований Рівненському ОБТІ за НОМЕР_7.
Зважаючи на умови вказаного договору, вказана частина спірного будинковолодіння:: : - 42,8/100 була подарована ОСОБА_7 і ОСОБА_4 у спільну сумісну власність, а тому, суд першої інстанції цілком правильно зазначив , що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними,законом або рішенням суду. Таким чином, частка кожного із обдарованих в цій частині будинковолодіння складала 21,4/100, а у власності ОСОБА_6 залишилось 9,2/100 будинковолодіння.
При таких обставинах, суд обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхнього представника про те, що розмір належних на праві власності обдарованим часток слід визначати виходячи із встановленого при даруванні порядку користування відчужуваною частиною будинковолодіння, як такі, що не грунтується на законі, оскільки встановлення певного порядку користування майном, що належить особам на праві спільної власності, не може тягнути за собою зміну розміру ідеальних часток у праві власності, що належать співвласникам у цьому майні.
Після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, спадщина відкрилась для його спадкоємців за заповітом - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та спадкоємців за законом для непрацездатних дружини ОСОБА_8 і матері ОСОБА_6 на обов'язкову частку, яку вони мали право успадкувати незалежно від змісту заповіту.
Виходячи із належної спадкодавцю ОСОБА_7 частки в спірному будинковолодінні, що складала 21,4/100, частка кожного спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у спадковому майні складала 4/12 ( 7.1/100),а обов'язкова частка спадкоємців за законом -ОСОБА_8 і ОСОБА_6 відповідно складали по (3,6/100). Таким чином, державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори при видачі свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом спадкоємцям померлого ОСОБА_7 їх частки були визначені правильно.
З врахуванням наведеного, частка ОСОБА_6 у спірному
будинковолодінню стала складати 12,8/100 (9,2/100 - частка, що залишилась у її власності після укладення договору дарування від ІНФОРМАЦІЯ_4 плюс 3,6/100 -частка успадкована після смерті ОСОБА_7
Після смерті ОСОБА_8 на належну їй частку в будинковолодінні -3,6/100, шина відкрилась для її дітей - ОСОБА_1 і ОСОБА_2. Відповідно частка кожної з них у будинковолодінні стала складати 8,9/100 .
Згідно заповіту, посвідченого Першою Рівненською державною нотаріальною конторою ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_6 все своє майно, яке на день смерті буде належати їй законом, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось заповіла ОСОБА_3 Таким чином, суд підставно визнав за ОСОБА_3 права власності на 12,8/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1, як на спадщину після смерті матері ОСОБА_6, що в сукупності її частка в цьому будинковолодінні складає 60,8\100 (12,8/100 + 48/100).
Правильним, колегія суддів вважає і висновок суду першої інстанції щодо поділу спірного будинковолодіння між співвласниками.Так, суд обгрунтовано врахував , що частки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в спірному будинковолодінню є незначними ,і тому ця частка не може бути виділена в натурі, оскільки останні будинковолодінні не проживають, забезпечені іншим житлом, спільне володіння і користування будинковолодінням між сторонами є неможливим, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про припинення права власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на належну їм будинковолодінні, та визнав право власності на цю частку, виділивши її в будинковолодінні у власність ОСОБА_4, який попередньо вніс її вартість в грошовому виразі на депозитний рахунок суду та стягнув з останнього на їх користь грошову компенсацію в сумі 12 372 грн. 25 коп. виходячи із встановленої дійсної вартості будинковолодіння за висновком судової будівельної експертизи від 25.03.2005 року, що складає 69 507 грн. , шляхом списання цієї суми з депозитного рахунку суду.
Вірно суд не враховує гараж «В», який побудований самовільно і згідно законодавства права власності не створює.
Крім того, суд встановивши, що до складу спадкового майна спадкодавця ОСОБА_7, входив також автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому ОСОБА_6 мала право на обов'язкову частку в розмірі 1\6, а спадкоємницею після смерті ОСОБА_6 за заповітом є ОСОБА_3, однак сім'я ОСОБА_1 розпорядилася вказаним автомобілем на свій розсуд, який проданий за довіреністю ОСОБА_7, дія якої в момент його смерті закінчилася, позбавивши ОСОБА_3 можливості отримати свою частку у власності на автомобіль, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3грошової компенсації за частку в автомобілі ІНФОРМАЦІЯ_1в сумі 949 грн. 50 коп.\ відповідно до висновку судового експертаНОМЕР_8 від 04.05.2000 року вартість автомобіля визначена в сумі 5 697 грн., а 1/6 частка складає 949 грн. 50 коп.А
Щодо даних висновків , суд першої інстанції навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується і апеляційна інстанція.
Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності; в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, будь-яких доказів, заслуговуючи на увагу і спростовуючих висновки суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суду не надали.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта про застосування набувальної давності до наявних правовідносин та пропуску строку позовної давності позивачами щодо оскаржуваних вимог. Судом обґрунтовано відхилено вказані доводи апелянтів щодо на набуття ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права власності на частину спірного будинковолодіння за набувальною давністю, оскільки набувальна давність застосовується лише з прийняттям закону про це поняття і на минулий час не розповсюджується. Відсутні обставини , які б вказували на пропуск строку позовної цавності ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Оскільки обставини на які посилається ОСОБА_1, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду обставнам справи, були предметом перевірки судом першої інстанції в повному обсязі відповідно з вимогами цивільно-процесуального законодавства і судом не встановлено обставин, які б спростовували висновки суду першої інстанції, тому вони не заслуговують до уваги.
Так як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права , та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст.303,307,308,313-314 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 09 листопада 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею чинності.