Справа № 2-а-267/2010

Провадження № 2-а-267/2010

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2010 м.Енергодар

Суддя Енергодарського міського суду Запорізької області Федоренко О.І., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області, про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та оскарження бездіяльності відповідача і зобов'язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної суми допомоги "Дітям війни", -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області (надалі - відповідач), в якому просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за 2009 рік, визнати відмову відповідача щодо виплати щорічної соціальної допомоги протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та невиплати надбавки до пенсії згідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” (надалі - Закон), зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити надбавку до пенсії, згідно з вищезазначеним Законом за той самий період, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Вимоги мотивовані тим, що позивачка має статус «Дитини війни» та згідно з положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни», органами Пенсійного фонду України зазначені виплати у відповідному розмірі не здійснювалися у 2009 році, в наслідок чого вона звернулася до суду за захистом порушеного права. Позивачка в обгрунтування вказаних вище позовних вимог зазначила, що вона у січні 2010 року зверталася до відповідача стосовно здійснення перерахунку та виплати несплаченої їй, як „дитині війни”, щомісячної надбавки до пенсії за 2009 рік. Однак, отримала відмову і тому звернулася до суду з цим позовом.

Позивачка в судове засідання не з’явилася, в позові зазначила про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася та надіслала заяву в якій просила розглянути справу у її відсутність та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У обґрунтування своїх вимог надіслала письмові заперечення (а.с.13-15), в яких зазначила, що відповідно на ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, де визначено джерело фінансування соціальних виплат, а саме - за рахунок коштів державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду України. Вважала, що пункт 9 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою КМУ від 24.10.2007 р. № 1261, передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, які використовуються винятково за призначенням і вилученню не підлягають. Крім того, на її думку законодавством України до 01.01.2008 р. не був визначений механізм розрахунку підвищення пенсій, передбачених ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, тобто вважала про відсутність законних підстав щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії. З 01.10.2008 р„ та у продовж 2009 р. відповідно до діючого законодавства підвищення до пенсії позивачу виплачувалося у розмірі 49,80 грн.

Дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка народилася 04.04.1940 року, що підтверджується її паспортом (а.с.4), має пенсійне посвідчення з відповідною відміткою в ньому, у зв’язку з чим відноситься до категорії громадян, які мали право на отримання підвищення пенсії, яке передбачено Законом України «Про соціальний захист дітей війни» (а.с. 5-6).

У ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла у 2006-2009 роках, було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цім Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»),

12.01.2010 р. позивачка зверталася до відповідача стосовно нарахування недосплаченої щомісячної надбавки до пенсії, у зв’язку тим, що має статус „дитини війни”. Однак отримала письмову відповідь від 26.01.2010 р., де їй було відмовлено в перерахуванні та виплаті зазначених сум (а.с. 8-9).

Відповідно до ч.І ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.І ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст. 111 та п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення щодо обмежень соціальних виплат законом України « Про державний бюджет України на 2008 рік».

У відповідності до ст.152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» встановлений у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до соновних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Згідно ч 1 ст. 1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» встановлений прожитковий мінімум, в тому числі для осіб, які втратили працездатність: з 1 листопада 2009 р. - 573 грн, з 1 січня 2010 року - 695 грн. В подальшому Законом України № 1715 від 06.11.2009 р. внесени зміни до ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» і встановлені вищезазначені розміри прожиткового мінімуму.

Враховуючи, що будь-яких обмежень дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не приймалося, вимоги позивача за 2009 рік підлягають задоволенню.

Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть бути прийняті до уваги. Суд вважає необхідним зазначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно- правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Статтею 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивачка подала позов до суду 28.01.2010 року, тобто в межах встановленого ст. 99 КАС України річного строку.

Враховуючи наведене, суд вважає вимоги позивачки обгрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 19, 124, 152 Конституції України, ст. 1,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 61, 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішеннями Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп2008р., ст.ст. 9, 11, 60, 69-70, 86, 99, 122, 158, 160, 163, 186, 254 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області щодо не здійснення перерахунку та не виплати ОСОБА_1 надбавки до пенсії згідно ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за 2009 рік.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до її пенсії згідно ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за 2009 рік.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом 10 днів із дня її складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги.

Суддя О. І. Федоренко