Справа №2-274/07
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2005 року Індустріальний районний суд м.
Дніпропетровська
в складі головуючого судді Мороз В.П.,
при секретарі - Губаренко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну
справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми за договором позики, та зустрічну позову заяву
ОСОБА_2 до ОСОБА_1, приватне
підприємство “Малті Голз” про визнання недійсним Договора позики, додатку № 1
до договору та розписки від 25.10.2000 року,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з
його боргу за договором позики в сумі 31120 грн., посилаючись на наступні
обставини:
24.10.2000 року ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням надати
позику у розмірі 20000 грн. У той же день між ним (ОСОБА_1) і ОСОБА_2 був укладений договір позики НОМЕР_1 і передані кошти в сумі 20000
грн. з терміном повернення позики до 24.11.2000 року. Крім того, 25.10.2000 р.
відповідно до договору позики НОМЕР_1 від 24.10.2000 року ним (ОСОБА_1)
за розпискою дав у борг ОСОБА_2 ще 11120 грн. з терміном повернення
до 24.11.2000 року. У зазначений термін відповідач борг у загальній сумі
31120 грн. не повернув, тому він звернувся з позовом до суду.
В ході судового розгляду, позивач неодноразово уточнював позовні вимоги,
відповідно до останніх наданих суду уточнень від 10 січня 2007 року, ОСОБА_1
просив суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу з урахуванням
інфляційних та трьох відсотків річних та сплачені судові витрати.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, пояснив, що він особисто
від ОСОБА_1 гроші не одержував, тільки підписав договір позики НОМЕР_1 і
додаток до нього на суму 20000 грн., а також написав розписку на нібито
отримані від ОСОБА_1 гроші в сумі 11120 грн.
ОСОБА_2 надав зустрічний позов до ОСОБА_1, в ході судового
розгляду ОСОБА_2 неодноразово уточнював зустрічний позов, відповідно до
останніх уточнень від 22.01.2007, просив визнати договір позики недійсним,
оскільки це була мнима угода, що прикриває незаконну скупку металобрухту в
населення, а також стягнути на його користь з ОСОБА_1 заподіяну йому
моральну шкоду і судові витрати пов'язані з розглядом його зустрічного позову.
Суд, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін,
показання свідка, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, а зустрічний
позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що 24.10.2000 року відповідач
ОСОБА_2 звернувся з письмовою заявою до ОСОБА_1 про надання йому
позики 20000 грн. (а.с.5).
У той же день (24.10.2000 року) між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був
укладений договір позики коштів НОМЕР_1 (а.с. 6).
З додатка №1 до договору позики НОМЕР_1 від 24.10.2000 року вбачається,
що сума надана за договором позики складає 20000 грн., що еквівалентно 3678,09
доларів США, з терміном повернення 24.11.2000 року. У нижній частині додатка
№1 зазначено, що позикодавцем є ОСОБА_1, а позичальником - ОСОБА_2
(а.с.7).
З наявної в матеріалах справи розписки від 25.10.2000 року (а.с. 8)
убачається, що ОСОБА_2 одержав у борг у ОСОБА_1 11120 грн., що
еквівалентно 2045,13 доларів США, за договором позики НОМЕР_1 від 24.10.2000
року, з терміном повернення 25.11.2000 року.
24.10.2002 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про стягнення з
ОСОБА_2 на його користь суми боргу 31120 грн. і сплаченої їм держмита в
розмірі 311 грн.20 коп. (а.с.3-4).
В той самий час відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив,
що договір позики НОМЕР_1 від 24.10.2000 року підписано ним особисто.
Зазначений договір відповідає вимогам ст.ст. 153, 375 ЦК України (Ред.
1963 р.), а саме: укладений у письмовій формі; сторонами досягнуто згоди по
всіх істотних умовах.
Відповідач ОСОБА_2 представив зустрічну позовну заяву про
визнання договору позики недійсним і стягненні морального збитку, однак
доказів у підтвердження своїх доводів не представив. Заява відповідача про те,
що він був введений в оману ОСОБА_3, у зв'язку з чим він підписав
договір, додаток №1 і написав розписку про одержання грошей нічим не
підтверджується, викликає обґрунтований сумнів, оскільки зазначені документи
ОСОБА_2 (як він і сам пояснює) підписав без усякого психічного та
фізичного впливу.
Як пояснив в судовому засіданні свідок ОСОБА_4, оспорювана угода укладались
між двома фізичними особами ОСОБА_1 і ОСОБА_2, жодним чином
фінансової діяльності підприємства не стосувалась, гроші, які ОСОБА_1
позичав ОСОБА_2 надавались останньому особисто позивачем, але не з каси
підприємства НП„Малти Голз”.
Відповідач ОСОБА_2 не надав жодного документа, що підтверджує "певну"
угоду - операції з металобрухтом (закупівлю і постачання тощо),при цьому
стверджує, що в даному випадку договір позики - удавана угода.
Згідно пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від
28.04.1978 р. «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними»,
під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта,
предмету або інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за
відсутністю якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була би
укладена.
Вимоги відповідача ОСОБА_2 за зустрічним позовом, у частині
відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягають, тому що відповідно до
п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову
практику в справах про відшкодування морального (немайнової) шкоди», спори про
відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової)
шкоди розглядаються, зокрема:
- коли право на його відшкодування безпосередньо передбачено нормами чи
Конституції випливає з її положень;
- у випадках передбачених нормами Цивільного Кодексу України й іншим
законодавством, що установлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди;
- при порушенні зобов'язань, що підпадають під чинності Закону «Про захист прав
споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають
відшкодування моральної немайнової шкоди.
Чинне законодавство не передбачає відшкодування моральної шкоди,заподіяної
фізичній особі в результаті невиконання договірних зобов'язань.
У зв'язку з викладеним, суд вважає доводи і заперечення відповідача за
позовом безпідставними і недоведеними.
Відповідно до п. 4 Заключних та перехідних положень Цивільного кодексу
України (ред. 2003г.), цивільний кодекс України застосовується до цивільних
відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто - після 01.01.2004г.
Відповідно до ст.374 ЦК України (Ред. 1963 р.) діючої на момент
здійснення угоди, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає
другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або
речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути
позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і
якості.
Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або
речей.
У відповідності до ст.376 ЦК України (Ред. 1963 р.) Позичальник
вправі заперечувати договір позики за його безгрошовістю, доводячи, що гроші
або речі в дійсності зовсім не одержані ним від позикодавця або одержані у
меншій кількості, ніж зазначено в договорі.
В тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений у письмовій
формі (стаття 375 Цивільного Кодексу (ред.1963)), заперечення його за
безгрошовістю шляхом свідоцьких показань не допускається, за винятком випадків
кримінально карних дій.
Належним доказом отримання грошей є розписка ОСОБА_2 на суму
11 120 гривень (а.с.8).
Зобов'язання відповідача ОСОБА_2 належним чином не виконано у
будь-якому розмірі до цього часу. Сторонами не надано доказів повернення
відповідачем грошових коштів позивачу.
Виходячи з принципів цивільного судочинства, а саме - ст. 10 ЦПК України -
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, враховуючи положення ст.ст.
58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів.
Позивачем в уточненій позовній заяві від 10 січня 2007 року було
надано арифметичний розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції, однак
його зроблено всупереч рекомендаціям листа Верховного Суду України від 03.04.97
р. N 62-97р. - відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді
судових справ, окрім того, позивачем не надано джерел визначення індексу
інфляції.
Нарахування 3% річних, надане позивачем в уточненій позовній заяві від
10 січня 2007 року за термін з 2002 по 2007 рік є недопустимим в зв'язку з
математичною необґрунтованістю розрахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги
позивача в частині стягнення суми основного боргу - 11 120 грн., в решті
позовних вимог - відмовити.
У відповідності до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача
належить стягнути судові витрати у вигляді держмита, сплаченого позивачем при
подачі позову в розмірі 111,20 грн. та витрат на інформаційно-технічне
забезпечення процесу в розмірі - 30 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд вважає за необхідне
відмовити.
На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду
України від 28.04.1978 р. «Про судову практику у справах про визнання угод
недійсними», листом Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97р., ст.
ст. 374, 376 ЦК України (Ред. 1963 р.), ст.ст. ст.ст.3, 11, 15 , 58, 59,60,
212-215 ЦПК України , суд -
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) суму боргу за
договором позики в розмірі 11 120 грн. та судові витрати у вигляді держмита,
сплаченого позивачем при подачі позову в розмірі 111,20 коп. та за інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу в розмірі 30 грн.
В решті позову - відмовити.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 -
відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської
області через суд першої інстанції шляхом подачі у 10-ти денний строк з дня
проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього
протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної
інстанції або шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10-ти днів з дня
проголошення рішення.
Суддя
В.П. Мороз