Справа № 2- 279/2007

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї  Н И

 

 

06 березня 2007 року                       Індустріальний   районний суд м.

Дніпропетровська

 

у складі: головуючого судді: Мороз В.П.,

                при секретарі: Губаренко О.А.,

                за участю адвокатів:ОСОБА_1, ОСОБА_2,

 

        розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа державний нотаріус Шостої державної нотаріальної

контори ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, -

 

В С Т А Н О В И В:

 

        Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 04 квітня

2005 року на підставі договору дарування домоволодіння відчужила своїй донці

ОСОБА_4 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1.

         Однак, під час укладення вказаного договору позивач не розуміла ані

змісту угоди, ані передбачених законом наслідків, в зв'язку з чим була введена

в оману через юридичну неосвідченість та малограмотність.

 

        Просила суд  визнати недійсним договір дарування від 04.04.2005 року.

         У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги і просила їх

задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

           

        Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала, посилаючись на відсутність

правових підстав для визнання частково недійсного договору дарування, оскільки

позивачка добре розуміла характер укладеної угоди та була поінформована про її

наслідки. Вважає, що позивачка пропустила строк позовної давності для звернення

до суду з вимогою щодо недійсності договору дарування.

Третя особа - державний нотаріус Шостої державної нотаріальної контори м.

Дніпропетровська ОСОБА_5 в судове засідання з'явилася, проти задоволення

позовних вимог заперечувала, суду пояснила, що під час укладення 04 квітня 2005

р. ОСОБА_3 договору дарування 2/3 частин спірного домоволодіння на користь

ОСОБА_4 та від імені співвласника ОСОБА_6 за його дорученням

договору купівлі-продажу 1/3 частини спірного домоволодіння на користь ОСОБА_4, які були посвідчені державним нотаріусом ОСОБА_5, ОСОБА_3 було

роз'яснено умови та наслідки укладання відповідних договорів.

 

 Вислухавши пояснення позивачки,  відповідачки, третьої особи, адвокатів

сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню

за наступних підстав.

 

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 є матір'ю відповідачки

ОСОБА_4

ОСОБА_3  на підставі рішення народного суду Індустріального району м.

Дніпропетровська від 02.10.1874 р. належало 2/3 частини домоволодіння,

розташованого в АДРЕСА_1 на земельній

ділянці площею 600 кв. м. (згідно протоколу НОМЕР_1 Підгороднянської сільради

Новомосковського району).

Рішення суду було зареєстровано ОСОБА_3 05.07.1978 р. Дніпропетровським

МБТІ в реєстровій книзі НОМЕР_2.

ОСОБА_3  02.09.2004 р. оформила довіреність від імені ОСОБА_6, якому на підставі дублікату договору купівлі-продажу, виданого

31.08.2004 р. Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за р. НОМЕР_3, зареєстрованого 05.11.2004 р. Дніпропетровським МБТІ , в реєстровій

книзі НОМЕР_2 за реєстровим НОМЕР_4, на право розпоряджатися вказаною часткою

домоволодіння.

За договором купівлі-продажу частини домоволодіння від 04 квітня 2005 р.

ОСОБА_4 придбала 1/3 частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею  600

кв.м. (згідно протоколу НОМЕР_1 Підгороднянської сільради Новомосковського району)

у ОСОБА_6, інтереси якого представляла за довіреністю ОСОБА_3

Згідно договору дарування частини домоволодіння від 04 квітня 2005 р.  ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 належні їй 2/3 частини домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1.

 При заключенні цього договору ОСОБА_3 виявила своє вільне бажання зробити

відчуження належної їй частини домоволодіння на користь ОСОБА_4 саме

правочином дарування. Інших правовідносин між ними передбачено не було і

ОСОБА_3  не була введена в оману відносно характеру самого правочину та

його наслідків.

ОСОБА_3  була посвідчена в питанні, які правочини існують та які їх

наслідки.

Так 14 квітня 1995 р. ОСОБА_3  вже дарувала ОСОБА_4 належні їй 2/3

частини спірного домоволодіння. Цей договір був посвідчений державним

нотаріусом ОСОБА_5 шостої Дніпропетровської державної нотаріальної

контори по реєстру НОМЕР_5. Але згодом ОСОБА_3 почала пропонувати ОСОБА_4 розірвати цю угоду.

ОСОБА_4  погодилась вирішити це питання у добровільному порядку і 10 липня

1995 р. підписала угоду про розірвання договору дарування між ОСОБА_4 та

ОСОБА_3 Ця угода була посвідчена державним нотаріусом ОСОБА_5 шостої

Дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстром НОМЕР_6.

Цього ж дня ОСОБА_3 склала заповіт на користь ОСОБА_4, згідно якого

на випадок її смерті усе належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б

воно не складалось  заповідала своїй дочці ОСОБА_4

04 квітня 2005 р. ОСОБА_3 знову склала договір дарування 2/3 частин

спірного домоволодіння на користь ОСОБА_4 та від імені співвласника

ОСОБА_6 за його дорученням склала договір купівлі-продажу 1/3 частини

спірного домоволодіння на користь ОСОБА_4, які були посвідчені тим же

державним нотаріусом ОСОБА_5, яка роз'яснила ОСОБА_3 умови та

наслідки складання відповідних договорів.

 

Що стосується посилання ОСОБА_3 на те, що вона, укладаючи договір

дарування зі ОСОБА_4, сподівалась на те, що ОСОБА_4 повинна  буде

зобов'язана  утримувати її, забезпечувати усіма видами довольства до кінця її

життя  і таким чином бажання укласти саме договір довічного утримання -

безпідставні.

Так, згідно до ст. 202 СК України повнолітні діти зобов'язані утримувати

батьків, які являються непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.

Тобто, ОСОБА_4 за Законом повинна утримувати свою матір, якщо вона в цьому

має потребу. Згідно цивільного законодавства України, суттєві умови договору

дарування  не передбачають обов'язок обдарованого утримувати дарителя.

Керуючись вільним волевиявленням, не будучи в омані стосовно вказаної угоди,

ОСОБА_3 уклала договір дарування на користь ОСОБА_4

Про це також свідчить той факт, що ОСОБА_3 особисто зверталась до КП МБТІ

та особисто писала та підписувала заяву на отримання витягу з реєстру прав

власності саме для оформлення договору дарування. А коли такий витяг був

підготовлений, то вона особисто його отримала та надала в нотаріальній конторі.

 

До останнього часу батьки ОСОБА_4 проживали по АДРЕСА_2 та

ніякого спору з цього приводу між ними та донькою не було. Весь цей час мати

мала змогу приходити у спірне домоволодіння і користуватися ним.

 

Як пояснили в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3

при укладенні оспорюваного договору дійсно мала на меті - подарувати своїй

дочці ОСОБА_4 домоволодіння АДРЕСА_1,

однак пізніше у позивачки виникло бажання розірвати укладений в квітні 2005

року договір через різке погіршення особистих стосунків між нею та

відповідачкою.

 

Суд також приймає до уваги показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, з того приводу, що відповідачка не веде аморальний спосіб

життя, її ставлення до матері - позивачки по справі є  належним , окрім того

позивачка із власної волі не проживала у вказаному домоволодіння, і на

теперішній час ніхто не перешкоджає ОСОБА_3 у вільному доступі у

домоволодіння АДРЕСА_1. 

 

Згідно пункту 11  Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р.

«Про судову практику у справах про визнання угод недійсними»,  під помилкою 

слід розуміти  таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмету або

інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутністю

якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була би укладена.

 

 Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач добре розуміла

наслідки укладеної угоди - договору дарування, окрім того ОСОБА_3 була

добре інформована  про характер самої угоди. Її посилання на юридичну

недосвідченість та малограмотність безпідставні.

 

Окрім того, ОСОБА_3 пропустила строк звертання до суду з приводу

порушеного, як вона вважає, права. Згідно до вимог ст. 728 ЦК України, до вимог

про розірвання договору дарування застосовується позовна давність у один рік.

Договір дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений 04 квітня 2005

р. Відповідачка достовірно знала про наявність укладеного договору, оскільки

була присутня в нотаріальній конторі та особисто підписувала укладений договір.

 З позовом до суду ОСОБА_3 звернулась у листопаді 2006 р., тобто шість

місяців потому після закінчення строку позовної давності для цієї категорії

справ.

Заяви про поновлення строку позовної давності від позивачки не надходило.

        Таким чином, ОСОБА_3 пропустила передбачений строк позовної

давності.

 

        Оцінюючи всі докази по справі  суд вважає, що позовні вимоги  ОСОБА_3 не  знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і задоволенню не 

підлягають . 

 

На підставі викладеного та керуючись п.11 Пленуму Верховного Суду України від

28.04.1978 р. «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними», ст.

728 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 208-210, 212-215 ЦПК України, суд, -

 

В И Р І Ш И В:

 

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити в повному

обсязі.

     

 Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду

Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 -

денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і

подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до

апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

       

 

  Суддя                                                                         

                                 В.П. Мороз