ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                 

10.06.09                                                                                           Справа  № 7/25-38

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                    Бойко С.М.,

суддів:                                          Марко Р.І.,

                                                     Бонк Т.Б.,

при секретарі Чаплик І.Д.,

з участю представників:

від скаржника (відповідача) –    з”явився,

позивача –    з”явився,

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Завод  будівельних конструкцій», м.Луцьк

на рішення господарського суду Волинської області від 12.03.2009 року, суддя  Шум М.С.,  у справі    №7/25-38

за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестжитлобуд», м.Рівне

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Завод  будівельних конструкцій», м.Луцьк

про стягнення 243608,57 грн. заборгованості,

                                                         ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського  суду Волинської області від 12.03.2009 року задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестжитлобуд»до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод  будівельних конструкцій»про стягнення 243608,57 грн. заборгованості, що складає суму перерахованого на виконання договору  №144/1 про пайову участь у будівництві житла від  18.12.2002 року авансу, вартість переданих товарно-матеріальних цінностей та інфляційні втрати.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач свої зобов»язання щодо будівництва та передачі житла  у визначені договором строки не виконав, договір№144/1 про пайову участь у будівництві житла від  18.12.2002 року розірвано в судовому порядку, а тому відповідач зобов»язаний повернути отримані на виконання цього договору кошти, вартість товарно-матеріальних цінностей та сплатити інфляційні втрати.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення  суду першої інстанції скасувати та в позові відмовити в зв”язку з неповним з»ясуванням  місцевим судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено підстав для повернення позивачу авансу та вартості товарно-матеріальних цінностей, оскільки реституція за договором застосовується у разі визнання його недійсним, що в спірному випадку відсутнє.

Скаржник покликається на ч.4 ст.653 ЦК України, згідно якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов»язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. В спірному випадку договір №144/1 про пайову участь у будівництві житла від  18.12.2002 року розірвано в судовому порядку з підстав неналежного виконання саме позивачем його умов, а тому у нього не має правових підстав для звернення до відповідача з вимогою на повернення сплачених коштів. Скаржник зазначає, що вимога про відшкодування шкоди в такому випадку належить іншій стороні за договором згідно вимог ч.5 ст.653 ЦК України. З цих підстав скаржник вважає безпідставним і стягнення місцевим судом інфляційних втрат.

Апелянт зазначає про порушення місцевим судом норм процесуального права в частині розгляду справи без участі представника відповідача, чим позбавлено його права на захист своїх інтересів  у встановленому діючим законодавством порядку та позбавлено можливості представити відповідні докази в підтвердження своєї правової позиції, а надано перевагу доказам позивача в порушення принципу  здійснення правосуддя на засадах  рівності.

У запереченнях  на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що факт сплати відповідачу коштів на суму 180000 грн. та передачі товарно-матеріальних цінностей на суму 19542,96 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому, зважаючи, що договір №144/1 про пайову участь у будівництві житла від  18.12.2002 року, на виконання якого позивач вчиняв ці дії, розірвано в судовому порядку, у нього існують всі правові підстави для повернення цих коштів.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.12.2002 року між ТзОВ «Завод будівельних конструкцій»(виконавець) та ТОВ компанія «Інвестжитлобуд»(замовник)  укладено договір №144/1 про пайову участь у будівництві житла, за умовами п.п.1.1 якого предметом договору є будівництво житлового будинку по вул.Заводській,1 в м.Ковель Волинської області на взаємовигідних умовах.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відносини між сторонами виникли у 2002 р. на підставі договору №144/1 про пайову участь у будівництві житла, проте до набрання чинності ЦК України та ГК України (01.01.2004 р.) не завершилися, а продовжили існування, оскільки зобов'язання за ними виконані не були.

Відповідно до ст.509 ЦК України  зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, а згідно ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов»язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання   нею   зобов'язання,   враховуючи   інтереси   другої сторони та забезпечення  загальногосподарського   інтересу.   Порушення зобов'язань є підставою   для   застосування   господарських   санкцій,   передбаченихцим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.202 ГК України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, та у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

У відповідності до вимог ст.653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку зобов»язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду законної сили.

Рішенням господарського суду Волинської області від 17.04.2006 року у справі №1/154-64, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду  від 14.06.2006 року та постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2006 року, договір№144/1 про пайову участь у будівництві житла від  18.12.2002 року розірвано, що свідчить про те, що господарське зобов»язання між сторонами припинено.

Судом встановлено факт перерахування позивачем на рахунок відповідача коштів  в розмірі 180000 грн. згідно платіжного доручення №60 від 16.01.2003 року та передачу товарно-матеріальних цінностей по накладній №ІЖБ-000029 від 31.03.2003 року на суму 13509 гр., по накладній №ІЖБ-000049 від 31.03.2003 року на суму 5943,96 грн., а всього на суму 19542,96 грн. Оскільки позивач перерахував відповідачу вище перелічені кошти та передав будівельні матеріали,  зобов»язання між сторонами припинено шляхом розірвання в судовому порядку, а судом не встановлено, що відповідачем до моменту розірвання договору було виконане зобов»язання, то останній зобов»язаний був повернути все позивачу одержане після розірвання договору.

З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог  товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестжитлобуд»до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод  будівельних конструкцій»про стягнення 243608,57 грн. заборгованості, оскільки така включає  суму перерахованого на виконання договору  №144/1 про пайову участь у будівництві житла від  18.12.2002 року авансу, вартість переданих товарно-матеріальних цінностей та інфляційні втрати.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами  діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

                                                          

                                                   постановив:

рішення господарського суду Волинської області від 12.03.2009 року в справі за номером  7/25-38 - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Завод  будівельних конструкцій» –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя:                                   С.М.Бойко

Судді:                                                            Р.І.Марко

       

                                                                       Т.Б.Бонк