ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №2а-4245/09/1370
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2009 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
з участю представників
від позивача - ОСОБА_1 - менеджер (довіреність від 08.07.2009 року),
- ОСОБА_2 - менеджер (довіреність від 08.07.2009 року),
від відповідача державної податкової інспекції - ОСОБА_3- головний державний податковий інспектор (довіреність за №3928/66/10-017 від 12.02.2009 року),
від відповідача державної податкової адміністрації -ОСОБА_4- старший державний податковий інспектор (довіреність №5 від 11.02.2009 року),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства (надалі ПП) «Примула» до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Личаківському районі м.Львова, Державної податкової адміністрації (надалі ДПА) у Львівській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В :
ПП «Примула» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Личаківському районі м.Львова, ДПА у Львівській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за№0000302320/0/3887 від 11.02.2009 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що орган державної податкової служби при складанні акту перевірки не зазначив, на підставі яких первинних документів робились розрахунки при визначенні приросту/убутку. Також, позивач вважає, що в нього відсутні складські приміщення, а пальне зберігається в баках автомобілів. Безпідставно, вважає позивач, виключено з валових витрат витрати на придбання пального в першому та другому кварталах 2008 року. Також, позивач посилається на те, що ним не здійснювалась діяльність з торгівлі валютою, а тому ним не було допущено порушень передбачених підп.7.3.3, підп.7.3.5 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Також позивач вважає, що відповідачами порушено процедуру апеляційного оскарження.
В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги з тих самих міркувань, просить позов задоволити.
Відповідач вважає, що він діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, підп.7.3.3, підп.7.3.5 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 30183 грн. 00 коп.
Представник відповідача державної податкової інспекції дав аналогічні пояснення просить в задоволенні позову відмовити.
В свою чергу представник державної податкової адміністрації вважає, що останній при розгляді скарги платника податків діяв у відповідності до норм Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
За результатами планової виїзної перевірки ПП «Примула» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року ДПІ у Личаківському районі м.Львова складено акт за №48/23-2/ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.02.2009 року та прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.02.2009 року за №0000302320/0/3887, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 37466 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем - 30183 грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції - 7283 грн. 00 коп.
Дане податкове повідомлення рішення було оскаржено в порядку апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання до ДПІ у Личаківському районі та, в подальшому до ДПА у Львівській області, яка скаргу по суті не розглянула (дані обставини викладені в листі ДПА у Львівській області від 14.05.2009 року за №10076/10/25-005/425) .
В акті перевірки зазначено, що платником податків в порушення вимог підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, підп.7.3.3, підп.7.3.5 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 30183 грн. 00 коп.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
В акті перевірки зазначено, що позивач, враховуючи кількість придбаного та використаного в господарській діяльності пального, не визначив приросту балансової вартості, чим порушено п.5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
У відповідності до вимог п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, з наступними змінами та доповненнями, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.
При цьому, орган державної податкової служби при визначенні приросту/убутку врахував показники первинних бухгалтерських документів на придбання, а саме: договорів, накладних, актів прийому-передачі, які співпадають з показниками відображеними в бухгалтерському обліку Дт203 Кт631,631,372.
У відповідності до вимог підпункту 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №925/11205, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:
висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;
у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;
зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;
у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;
у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті..
Позивачем представлено докази в підтвердження наявності у його власності дев'яти автомобілів із вмістимістю баків по 400 л, які піддають сумніву висновки ревізорів про залишок пального 5418,48 л в ІІ кварталі 2008 року та 7726,79 л в ІІІ кварталі 2008 року.
У відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
ДПІ у Личаківському районі під час проведення перевірки та в судове засідання не представлено жодного первинного бухгалтерського документу, в підтвердження підставного та об'єктивного розрахунку приросту (убутку) проведеного під час перевірки.
При цьому, слід зазначити, що показники відображені в бухгалтерському обліку Дт203 Кт631,631,372, судом не можуть братись до уваги, оскільки метою проведення перевірки є виявлення фактичних показників у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях.
Таким чином, суд не може вважати обґрунтованими висновки викладені в акті перевірки, оскільки такі зроблені лише на підставі показників бухгалтерського обліку, які не співставлені з фактичними показниками на підставі первинних документів податкового (в акті перевірки щодо даного порушення відсутні будь-які посилання на індивідуалізовані первинні бухгалтерські документи, що не дає змогу суду їх витребувати).
Також, в акті перевірки зазначено, що згідно даних бухгалтерського обліку прибуток від операцйної курсової різниці становить 63576 грн. 00 коп., а тому орган державної податкової служби вважає наявними підп.7.3.3, підп.7.3.5 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
У відповідності до підп.7.3.3 п.7.3 ст.7 даного Закону, балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення). Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку. У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення). У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.
Для цілей цього підпункту під терміном "заборгованість" розуміються:
основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу);
сума процентів, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;
вартість (непогашена частина вартості) об'єкта фінансового лізингу;
платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;
балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.
Як передбачено підп.7.3.5 п.7.3 ст.7 цього ж Закону, у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.
Висновки органу державної податкової служби при визначенні валового доходу за ІІІ квартал 2008 року на суму 63576 грн. 00 коп. ґрунтуються на відомостях на рахунках Кт714 та Дт945 за 9 місяців 2008 року.
При цьому, як і при визначенні попереднього порушення, органом державної податкової служби не взято до уваги первинні бухгалтерські документи та не перевірено об'єктивність ведення податкового обліку.
Позивачем представлено розрахунок операційної курсової різниці та первинні бухгалтерські документи - виписки з банків по рахунку платника, з яких вбачається, що прибутку від операційної курсової різниці платник податків не отримував, а навпаки у нього наявні витрати.
Отже, і даний висновок ДПІ у Личаківському районі м.Львова не може вважатись судом обґрунтованим.
Щодо порушень платника податків при формуванні валових витрат.
В акті перевірки зазначено, що позивачем до перевірки представлені подорожні листи на списання пального, які складені з порушенням норм чинного законодавства, а тому такі не можуть підтверджувати правомірність формування валових витрат.
Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 даного Закону, передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
У відповідності до вимог ч.2 підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону, не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
В матеріалах справи наявні вантажно-митні декларації ІМ 40, інвойси та подорожні листи, які вказують на те, що діяльність позивача по транспортуванню автомобільних механізмів пов'язана з його господарською діяльністю.
Більше того, слід зазначити, що в подорожніх листах містяться дані спідометра, залишки пального в баку, нормативні витрати пального, кількість поїздок, вантажообіг у ткм.
Таким чином, висновки викладені в акті перевірки щодо даного порушення не ґрунтуються на первинних бухгалтерських документах, які наявні у платника податків, та спростовуються таким документами.
Що стосується порушення відповідачами вимог законодавства при здійсненні позивачем процедури адміністративного оскарження оспореного рішення, то суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог ч.3 ст.4 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Згідно підп.5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України „Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ, з наступними змінами та доповненнями, у разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього. Аналогічні положення містяться в підп.5.1 п.5 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 2 березня 2001 року № 82 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 року за № 238/5429.
Отже, як вбачається з викладених норм чинного законодавства контролюючим органом вищого рівня, якому підпорядковується районна у місті (крім міст Києва та Севастополя) державна податкова інспекція є відповідна державна податкова адміністрація області.
У відповідності до вимог п.9 згаданого Положення, державна податкова адміністрація (інспекція) при розгляді скарги (заяви) платника податків перевіряє законність і обґрунтованість рішення (податкового повідомлення), що оскаржується, і приймає одне з таких рішень:
1) залишає рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, без змін, а скаргу (заяву) без задоволення;
2) скасовує в певній частині рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, і не задовольняє скаргу (заяву) платника податків в певній частині;
3) скасовує рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, і задовольняє скаргу (заяву) платника податків;
4) про податковий компроміс.
Як вбачається з матеріалів справи, жодного із вищенаведених рішень ДПА у Львівській області не було прийнято, натомість позивачу був надісланий листи, зі змісту якого вбачається, що контролюючий орган вищого рівня не розглядав скаргу по суті, а лише повідомив платника податків, що дана скарга повинна подаватись до ДПІ у м.Львові.
З такими діями ДПА у Львівській області не можна погодитись, оскільки саме державна податкова адміністрація області є органом вищого рівня, якій підпорядковуються районні у містах податкові інспекції, а тому, скарга адресована ДПА у Львівській області повинна була бути розглянута по суті та по ній (скарзі) повинно було бути прийнято рішення у формі передбаченій згаданим Положенням.
Таким чином, державною податковою адміністрацією області було порушено гарантоване підп.5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України „Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” право позивача на апеляційне узгодження суми податкового зобов'язання визначеного податковим повідомленням-рішенням за№0000302320/0/3887 від 11.02.2009 року .
Окрім того, дії ДПА у Львівській області по надісланню листа від 14.05.2009 року за №10076/10/25-005/425, також пов'язуються із моментом задоволення скарги платника податків, а відтак і з скасуванням рішення про застосування штрафних (фінансових санкцій), що, в свою чергу, пов'язується з порушенням чи не порушенням прав товариства.
Зокрема, у відповідності до вимог підп.5.2.2 п.5.2 ст.5 згаданого Закону, якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.
Як вбачається з викладених обставин, ДПА у Львівській області не розглядала скарги по суті та не приймала рішення про результати розгляду скарги позивача (листом від 14.05.2009 року за №10076/10/25-005/425 відмовлено в розгляді скарги з мотивів порушення строків для подання останньої до органу державної податкової служби), хоча була повноважним органом на прийняття такого рішення, а тому, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків, а спірне рішення підлягає скасуванню.
Посилання відповідачів на п.16 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 року №29, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 1996 року за №723/1748, згідно якого, скарга подається (надсилається поштою з повідомленням про вручення на рішення державної податкової інспекції в районі міста з районним поділом, крім міст Києва та Севастополя, - до державної податкової інспекції у місті, не можуть судом братись до уваги, оскільки у відповідності до вимог ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. 1. Позов задовольнити.
2. 2. Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення за №0000302320/0/3887 від 11.02.2009 року.
3. 3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Примула», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (код ЗКПО ІНФОРМАЦІЯ_1) 3 грн. 40 коп. судового збору.
4. 4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
5. 5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.Я.Мартинюк