Справа № 22 Ц- 545/ 2009 р. Суддя 1-ї інстанції: Гречана С.І.
Категорія-46 Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
2009 р ., березня місяця, 11 дня Судова колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Колосовського С.Ю.
Шолох З.Л.
при секретарі: Фірсовій Т.В.
за участю:
відповідача - ОСОБА_1
представника - ОСОБА_2.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.12.2008 р., у справі за
позовом
Осадчук Ірини Олександрівни до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частки житлового будинку,
встановила:
20.10.2008 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом доОСОБА_1. про визнання права власності на 1/2 частини житлового будинку.
Позивачка зазначала, що під час перебування у шлюбі з відповідачем за спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 м. Миколаєва, який зареєстровано на його ім'я.
Після розірвання шлюбу відповідач перешкоджає проживати в будинку та здійснювати право спільної сумісної власності на нього.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила про задоволення позовних вимог.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19.04.2005 р. постановлено про задоволення позову.
Апелянт ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що судом неналежним чином оцінені докази та невірно застосовано норми матеріального права.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що ним належним чином з'ясовано обставини, які є підставою для визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визначення в ньому рівних ідеальних часток сторін.
Але з таким висновком погодитись неможливо, оскільки до нього суд прийшов внаслідок неналежної оцінки наданих доказів та неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦК України, правовий статус майна щодо якого виник спір, визначається нормами матеріального права, яке діяло на час його придбання ( утворення).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачу у 1992 р., до укладення шлюбу з позивачкою, була виділена у постійне користування однокімнатна квартира АДРЕСА_2, яку він приватизував у 1994 р., вже підчас перебування в шлюбі з позивачкою, але без її участі.
Зазначена квартира, згідно з положеннями ст.ст. 7. 8, 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 р. ( з подальшими змінами) була приватною власністю відповідача.
В подальшому відповідач продав квартиру та придбав житловий спірний будинок за кошти, частину яких складає особистий внесок відповідача від продажу власної квартири.
Вирішуючи спір, суд цих обставин не врахував, внаслідок чого ухвалив рішення, висновки якого суперечать дійсним обставинам справи та вимогам закону.
Встановлене є підставою для зміни рішення, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Змінюючи рішення, судова колегія виходить з таких встановлених фактів та вимог закону.
Відповідно до правил ст.ст. 22, 24, 28 КпШС України, які мають застосовуватися до спірних правовідносин, майно нажите подружжям за час шлюбу є їх спільною сумісною власністю, а майно, яке належало кожному з них до одруження є їх приватною власністю.
В разі поділу спільного сумісного майна, частка того з подружжя, який зробив внесок у його створення за рахунок власного майна збільшується з урахуванням розміру цього внеску.
З договорів купівлі-продажу квартири від 17.07.2000 р. та спірного житлового будинку від 10.08.2000 р. вбачається, що квартира, яка мала інвентаризаційну вартість у розмірі 7749 грн. продана за 1700 грн., а будинок, який придбаний після цього, мав інвентаризаційну вартість 23742 грн. та придбаний за 2500 грн.
Встановлене свідчить про те, що спірний житловий будинок придбаний як за рахунок спільних коштів подружжя, так і за рахунок внеску відповідача від продажу квартири, яка була його дошлюбним приватним майном.
При цьому позивачка не довела, що кошти від реалізації квартири відповідач використав на інші потреби, не пов'язані з придбанням житлового будинку.
При визначенні розміру частки сторін, колегія суддів виходить з розміру особистого внеску відповідача, періоду користування спільним будинком, за час якого подружжя спільними зусиллями та коштами утримували його у стані придатному для проживання.
Крім того, виходячи з інтересів сторін, суд враховує також перебування на утриманні позивачки спільної дитини.
З врахуванням цих обставин, судова колегія вважає можливим визнати за позивачкою право власності на 1/3 частину будинку, а за відповідачем на 2/3 частини спірного будинку.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача стосовно недійсності угоди, укладеної на біржі, оскільки договори з продажу та придбання нерухомості виконані сторонами, набули відповідних правових наслідків, а рішень суду щодо їх недійсності не існує.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.12.2008 р. - змінити.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 м. Миколаєва, а за ОСОБА_1 на 2/3 частки цього ж будинку з господарчими та побутовими спорудами.
В іншій частині рішення місцевого суду залишити без зміни.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двох місяців може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий: О.І.Галущенко
Судді: З.Л. Шолох
С.Ю. Колосовський