ЛЬВІВСЬКИЙ  ОКРУЖНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

справа №2а- 2282 /09/1370

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

30 квітня 2009 року                                                        

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді                         Мартинюка В.Я.

при секретарі                         Колтун Ю.М.

з участю представників:     

від позивача - не з'явились,

від відповідача -ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність №558 від 07.04.2009 року),

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області до центру забезпечення продовольством і зберігання техніки та майна продовольчої служби про зобов'язання до вчинення дій , -

в с т а н о в и в :

Державна інспекція з контролю за цінами у Львівській області звернулася в суд з позовом до центру забезпечення продовольством і зберігання техніки та майна продовольчої служби про зобов'язання до вчинення дій .

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що відповідач без достатніх на те правових підстав не допускає позивача до проведення перевірки.

Справа розглядається у відповідності до вимог ч.2 ст.128 КАС України за відсутності представника позивача.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що він є режимним об'єктом, якому присвоєно режим секретності, діяльність його не пов'язана з порядком формування, встановлення і застосування цін і тарифів.

Представник відповідача в судовому засіданні дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представника відповідача , дослідивши наявні у справі докази та давши їм оцінку, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року №877-V, з наступними змінами та доповненнями, орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю); відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону; надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом.

Частиною 3 статті 13 спеціального Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 3 грудня 1990 року №507-XII, з наступними змінами та доповненнями, державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України "Про державну податкову службу в Україні", крім повноважень, передбачених пунктами 6 - 9 статті 11 вказаного Закону. 

Нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні»  4 грудня 1990 року № 509-XII, з наступними змінами та доповненнями,  (статті 10 та 11), передбачено функції та повноваження органів державної податкової служби, які кореспондуються із наведеною нормою Закону України «Про ціни і ціноутворення».

Окрім того, повноваження позивача передбачені п.5 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 року №1819. 

Як передбачено ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту норм п.8 ст.3 та п.5 ч.4 ст.50 цього ж Кодексу вбачається, що суб'єкт владних повноважень може звертатись до суду у передбачених законом випадках на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

З врахуванням положень Закону України «Про ціни і ціноутворення», Закону України  «Про державну податкову службу в Україні» та згаданого Положення позивач, не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом про зобов'язання відповідача допустити посадових осіб Державної інспекції цін до здійснення планової перевірки даного суб'єкта.

Таким чином, суд вважає, що оскільки спосіб реалізації повноважень Державної інспекції шляхом звернення до суду з позовом про зобов'язання допустити до здійснення планової перевірки не встановлено законом, у задоволенні позову слід відмовити.

За наведених обставин, суд вважає, що позов є безпідставний і необґрунтований, а тому в його задоволенні слід відмовити.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати зі сторін не належить стягувати.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 51, 71, 86, 94, 158, 160, 162, 163, 167, 258 КАС України, суд -  

п о с т а н о в и в:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

3. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                     В.Я.Мартинюк