Справа № 2-263/2009

№ 2-1337/2008

№ 2-12006/2007

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2009р.                                         м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Яремчука В.І., при секретарі Новаковій Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – ОСОБА_3, Харківська міська державна нотаріальна контора № 3, комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», про визнання заповіту і свідоцтв про право власності на спадщину недійсними, анулювання реєстрації прав власності, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

20.12.2007 року позивач ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_2, третя особа – Харківська міська державна нотаріальна контора № 3, про встановлення факту його родинних стосунків з ОСОБА_4, яка проживала у м. Харкові по Салтівському шосе, 79, у квартирі № 10 і померла 10.02.2005 р.,   про визнання заповіту ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_2 недійсним, свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на ім’я ОСОБА_2 недійсним, про визнання за ним права власності на 1/3 частину квартири № 10 по Салтівському шосе, 79, у м. Харкові в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4  

При судовому розгляді справи позивач уточнив свої вимоги та склад учасників розгляду справи і просить суд визнати заповіт ОСОБА_4, посвідчений 29.03.1994р. третьою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-1412 на користь ОСОБА_2, недійсним; визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 11.10.2005р. тією ж нотаріальною конторою за реєстровим № 2-888 на ім’я ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири № 10 у будинку № 79 по Салтівському шосе у м. Харкові, недійсним; анулювати реєстрацію права власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане 11.10.2005р. третьою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-888 на ім’я ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири № 10 у будинку № 79 по Салтівському шосе у м. Харкові; визнати за позивачем право власності у порядку спадкування за законом на 1/3 частину квартири № 10 у будинку № 79 по Салтівському шосе у м. Харкові; визнати додаткове свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 10.03.2006р. тією ж нотаріальною конторою за реєстровим № 2-124 на ім’я ОСОБА_2 на грошові внески з відсотками, компенсацією та індексацією, що знаходяться в ТВБВ Ощадбанку № 10020/0269 м. Харкова на рахунках № НОМЕР_1 і № 07500320, недійсним; визнати за позивачем право власності у порядку спадкування за законом на грошові внески з відсотками, компенсацією та індексацією, що знаходяться в ТВБВ Ощадбанку № 10020/0269 м. Харкова на рахунках № НОМЕР_1 і № 07500320 (а.с.54-55,90).

11.02.2008 року суд роз’єднав позовні вимоги позивача, виділив у самостійне провадження вимогу про встановлення факту родинних стосунків зі спадкодавцем ОСОБА_4, та постановив рішення про встановлення факту родинних стосунків (а.с.13,17-18).

На вимогу позивача суд 30.06.2009 року виділив із справи у окреме провадження вимогу позивача про визначення для нього додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4.  

У суді позивач та його представник адвокат ОСОБА_5, діючи спільно, позов підтримали та просили його задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 пояснив у суді, що спадкодавець ОСОБА_4 приходиться йому тіткою, вона була рідною сестрою його покійного батька. У 1067 року він приїхав у місто Харків, кілька місяців жив на квартирі у тітки, а потім у 1967 року отримав власне житло. Він провідував тітку, яка проживала у однокімнатній квартирі з відповідачкою ОСОБА_2 та сім’єю останньої. У 1988 році його дочка виходила заміж, він попросив у ОСОБА_4 50 рублів. Але та йому відмовила.  Після цього він на машині приїздив до дітки, викликав її по телефону до машини і таким чином спілкувався з нею, не навідуючись до квартири, давав тітці гроші, знав, що у тітки накопичилась сума до 45 тисяч рублів. Тітка була дієздатною, могла самостійно вчиняти побутові угоди як то піти до магазину і зробити покупку. За тіткою доглядала ОСОБА_2 яка поселилась у тітки як наймач житла, а у 1994 році прийняла участь у приватизації квартири зі своїм сином. Тітка страждала на втрату пам’яті, легко піддавалась сторонньому впливу, помічав малопомітні відхилення у її поведінці. На диспансерному обліку тітка не перебувала. Вважає, що ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій при складанні заповіту, при приватизації квартири  у 1994 році.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала і пояснила у суді, що у 1978 році вона приїхала у м. Харків на навчання, поселилась у ОСОБА_4, яка була одинокою та проживала у однокімнатній квартирі. У 1983 року вона одружилась, 1984 року народила сина. Жила її сім’я із ОСОБА_4 у однокімнатній квартирі як одна сім’я. У 1986 році прийшов до ОСОБА_4 ОСОБА_1, попросив грошей, та йому відмовила і більше він не приходив. У 1994 році з ініціативи ОСОБА_4 спірна квартира була приватизована на трьох – ОСОБА_4, її та її сина. Раніше ОСОБА_4 у нотаріальній конторі склала заповіт на її ім’я на своє майно, а після приватизації квартири, склала новий заповіт. Заповіт був складений у державній нотаріальній конторі. До своєї смерті ОСОБА_4, яка померла у 2005 році, не виявляла бажання про скасування заповіту, розладів психічного стану у неї не було, на обліку чи лікування з приводу психічного здоров’я не перебувала.

Представник відповідачки ОСОБА_6, діючи наряду з відповідачкою, позов не визнав.

Третя особа на стороні відповідачки, її син ОСОБА_3, у суді пояснив, що підтримує пояснення, які дала його мати, відповідачка по справі.

Представники третіх осіб: КП «БТІ» до суду не з’явився, а Третя ХДНК заявила про розгляд справи за їх відсутності (а.с.64).

Свідки, допитані за клопотанням відповідачки дали суду наступні покази:

- свідок ОСОБА_7 показала у суді, що раз у півроку вона бувала в спірній квартирі. Спілкувалася з ОСОБА_4Г, та до смерті була при свідомості, вела себе адекватно, виходила з квартири на прогулянки, вила звичайний образ життя.

- свідок ОСОБА_8 показав у суді, що був знайомий з ОСОБА_4 з 1963 року. Наймав у неї житло, і дружні стосунки збереглися до дня її смерті. Він часто провідував ОСОБА_9, засвідчує, що вона до смерті була адекватно, читала, спілкувалася, розуміла значення своїх дій. З позивачем знайомий з 1966-1967 років. На той час ОСОБА_4 проживала в іншій квартирі, по вул. Халтуріна. З 1978 р. знайомий з відповідачкою у зв’язку із її поселенням на квартиру до ОСОБА_4 зустрічався з ОСОБА_4 за дві неділі до її смерті. Він знав, що ОСОБА_4 усе своє майно заповіла ОСОБА_2, з якою жила однією сім’єю, і до смерті свого рішення не змінила. Намірів про спадкування майна іншими особами вона не висловлювала.

Суд заслухавши пояснення сторін по справі, та третю особу, покази свідків, дослідивши письмові докази встановив наступні факті та відповідні їм правовідносини.

10.02.2005 року у м. Харкові у віці 96 років померла ОСОБА_4, яка проживала та була зареєстрована у м. Харкові, по Салтівському шосе, 79, у квартирі № 10. Це підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданим 23.03.2005 року (а.с.38).

До складу спадщини увійшла 1/3 частина однокімнатної ізольованої квартири № 10, у будинку № 79, по Салтівському шосе у м. Харкові, яка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації відомчого житлового фонду ВО «ХМЗ Серп і Молот» 26.01.1994 року за № 35, згідно розпорядження від 04.01.1994 р. за № 35, зареєстрованого в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 21.01.1994 р. за № 12097240, номер запису В-6006, та грошові внески з відсотками, компенсацією та індексацією, що знаходяться в ТВБВ Ощадбанку № 10020/0269 м. Харкова на рахунках № НОМЕР_1 і № 07500320. Це підтверджується змістом свідоцтв про право на спадщину, та копією свідоцтва про власність (а.с.42-43,80,84).  

18 липня 1991 року ОСОБА_4 склала нотаріально посвідчений заповіт яким на випадок своєї смерті заповіла належні їй речі домашнього обіходу та носильні речі – ОСОБА_2 (а.с.39-40).

29 березня 1994 року ОСОБА_4 склала новий нотаріально посвідчений заповіт яким на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, а також належну їй приватизовану спірну квартиру  – ОСОБА_2 (а.с.41).

Згідно ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Такою особою, згідно змісту заповіту, є відповідачка ОСОБА_2

Згідно ст.1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ст.1268 ЦК України с падкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

ОСОБА_2 на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем з 1978 року. Крім того, ОСОБА_2 у встановлений законом шестимісячний строк, а саме 12.08.2005 року., подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Суд встановив факт прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_4 (а.с.67).

11.10.2005р. третьою Харківською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за реєстровим № 2-888 на 1/3 частину квартири № 10 у будинку № 79 по Салтівському шосе у м. Харкові, яка належала на день смерті спадкодавцю ОСОБА_4 (а.с.80).

10.03.2006р. третьою Харківською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за реєстровим № 2-124 на грошові внески з відсотками, компенсацією та індексацією, що знаходяться в ТВБВ Ощадбанку № 10020/0269 м. Харкова на рахунках № НОМЕР_1 і № 07500320, які належала на день смерті спадкодавцю ОСОБА_4 (а.с.84).

Згідно положень ст. 55 ЦК УРСР, що діяла на час складання заповіту, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому  стані, коли  він  не  міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може  бути  визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. Якщо  така  угода  визнана  недійсною,  то  кожна  з   сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі  —  відшкодувати  його вартість.

Позивач посилаючись на обґрунтування своїх вимог про визнання недійним заповіту посилається на те, що спадкодавець на час складання заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати. Це твердження позивача спростоване показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що спадкодавець до смерті вела себе адекватно, самостійно читала, що свідчить про сприйняття інформації, вела звичний образ життя, не мала захворювань психіки та не перебувала на обліку з приводу психічної діяльності.

Свідоцтва про право власності на спадкове майно відповідачці ОСОБА_10 видані правомірно, підстав для визнання їх недійсними немає.

Оскільки позивач ОСОБА_1, всупереч встановленого ст. 60 ЦПК України для кожної сторони обов’язку довести обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, не надав доказів на підтвердження того, що спадкодавець на час складання заповіту на ім’я ОСОБА_10 у 1994 році не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати, то суд вважає, що позов заявлено безпідставно та відмовляє у його задоволенні.

Арешт на 1/3 частину квартири № 10 по Салтівському шосе, 79, у м. Харкові, право власності на яку за заповітом ОСОБА_4 зареєстровано на ОСОБА_2, та на грошові внески з відсотками, компенсацією та індексацією, що знаходяться в ТВБВ Ощадбанку № 10020/0269 м. Харкова на рахунках № НОМЕР_1 і № 07500320 на ім’я ОСОБА_4, накладений ухвалою Московського районного суду м. Харкова 11 листопада 2008 року по цивільній справі № 2-1337/08, після набранням рішення законної сили належить скасувати.

Керуючись ст.55 ЦК УРСР, ст.ст.1220, 1223, 1268, 1270 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 256-259 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту ОСОБА_4, складеного 29.03.2004 року, недійсним; про визнання свідоцтв про право власності на спадщину за заповітом ОСОБА_4, виданих третьою Харківською державною нотаріальною конторою м. Харкова на ім’я ОСОБА_2, 11 жовтня 2005 року на 1/3 частину квартири № 10, по вулиці Салтівське шосе, 79, у м. Харкові, та  додаткового, виданого 10 березня 2006 року, на грошові внески, що знаходяться в ТВБВ Ощадбанку м. Харкова, недійсними; анулювання реєстрації права власності; та про визнання права власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4, яка померла у м. Харкові 10 лютого 2005 року,  за ОСОБА_1 на 1/3 частину квартири № 10, по вулиці Салтівське шосе, 79, у м. Харкові і на грошові внески, що знаходились  в ТВБВ Ощадбанку м. Харкова, – відмовити.

Арешт на 1/3 частину квартири № 10 по Салтівському шосе, 79, у м. Харкові, право власності на яку за заповітом ОСОБА_4 зареєстровано на ОСОБА_2, та на грошові внески з відсотками, компенсацією та індексацією, що знаходяться в ТВБВ Ощадбанку № 10020/0269 м. Харкова на рахунках № НОМЕР_1 і № 07500320 на ім’я ОСОБА_4, накладений ухвалою Московського районного суду м. Харкова 11 листопада 2008 року по цивільній справі № 2-1337/08, після набранням рішення законної сили - скасувати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд який постановив рішення шляхом подачі в 10-денний строк  із дня складання повного рішення заяви  про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або поданням апеляційної скарги протягом 10 днів в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, а у разі подачі заяви про апеляційне оскарження, після спливу строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складено 06 липня 2009 року.

Суддя                     (ОСОБА_11І.)