ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.07.09 Справа № 09-07/136-3/122/09
Суддя Соловйов В.М.
За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, Харківська область, Харківський район, с. Циркуни
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Мелітопольський елеватор”, Запорізька область, м. Мелітополь
про стягнення боргу за договором надання послуг у сумі 69 769,23 грн.
Суддя Соловйов В.М.
Представники:
від позивача: ОСОБА_3, представник, довіреність б/н від 12.09.2008р.;
ОСОБА_4, представник, довіреність б/н від 12.09.2008р.
від відповідача: Безух А.М., доручення № б/н від 01.02.2009р.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.02.2009р. №09-07/136 повернуто без розгляду позовну заяву та додані до неї матеріали ПП ОСОБА_1 до ВАТ “Мелітопольський елеватор” про стягнення боргу за договором надання послуг у сумі 69 769,23 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2009р. касаційну скаргу ПП ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Запорізької області від 02.02.2009р. у справі № 09-07/136 задоволено. Ухвалу господарського суду Запорізької області від 02.02.2009р. у справі № 09-07/136 скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Запорізької області.
Розпорядженням виконуючого обов’язки голови господарського суду Запорізької області Проскурякова К.В. від 27.05.2009р. № 451 справа № 09-07/136 передана на розгляд судді Соловйова В.М.
Ухвалою від 28.05.2009р. справу № 09-7/136 прийнято до провадження суддею Соловйовим В.М. з привласненням їй іншого номеру - № 09-07/136-3/122/09. Справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 22.06.2009р. о 15 годині 30 хвилин.
Ухвалою від 22.06.2009р. розгляд справи було відкладено до 21.07.2009р. о 14 годині 20 хвилин.
За згодою представників сторін в судовому засіданні 21.07.2009р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.
З 21.07.2009р., у зв’язку з задоволенням клопотання позивача від 21.07.2009р. № б/н під час розгляду справи здійснювалось повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані умовами договору № 22 від 08.10.2004р., роз’ясненнями Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання, пов’язані з застосуванням індексу інфляції” № 02-5/223 від 12.05.1999р., ст. 22, 623, 625 ЦК України, ст. 224, 226 ГК України та ст. 1, 35, 54, 83 ГПК України.
У судовому засіданні 21.07.2009р. позивачем надано заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов’язані з інфляційними процесами, у розмірі 43 887, 33 грн.
Заява про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду, оскільки такі дії позивача не суперечать закону (ст. 22 ГПК України) і не порушують нічиї права і охоронювані законом інтереси.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, та з урахуванням зменшених позовних вимог, просить стягнути з відповідача заборгованість пов’язану з інфляційними процесами у розмірі 43 887, 33 грн.
Зокрема, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне.
08.10.2004р. між позивачем та відповідачем був укладений договір по наданню послуг із зберігання насіння соняшника № 22 від 08.10.2004р.
Відповідно до умов договору відповідач прийняв на зберігання від позивача насіння соняшника в кількості 192 664,00 кг. Загальна кількість насіння соняшника, яку позивач отримав від відповідача, складає 63 000,00 кг. Загальна втрата у вазі в результаті зниження вологи, сміттєвої домішки та втрат при зберіганні складають 19 940,00 кг.
Отже, поверненню підлягає 100 652,00 кг. насіння соняшника.
Але позивачем було з’ясовано, що у відповідача зазначене насіння соняшника відсутнє.
На момент закінчення строку дії договору зберігання вартість однієї тони насіння соняшник склала 1 580,00 -1 600,00 грн. Таким чином вартість 100 652,00 кг. насіння соняшника складає 161 043, 20 грн.
Ці факти встановлені рішенням господарського суду Запорізької області від 09.06.2005р. по справі №22/84, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2005р., та, відповідно до ст.35 ГПК України, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Зазначеним рішенням господарського суду Запорізької області з ВАТ “Мелітопольський елеватор” на користь ПП ОСОБА_1 було стягнуто 161 043, 20 грн. збитків, 1 700, 00 грн. держмита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
21.03.2006р. видано судовий наказ про примусове виконання рішення господарського суду Запорізької області від 09.06.2005р. у справі №22/84.
Відповідач частково погасив заборгованість у розмірі 21 800, 26 грн.
Оскільки за цей час відповідач не відшкодував збитки, а норми чинного законодавства України (ч.3 ст.22 ЦК України, ч.1 ст.226 ГК України) закріплюють принцип повного відшкодування збитків, умови договору зберігання (п.5.5) передбачають сплатою винною стороною потерпілій стороні усіх понесених збитків, позивач вважає, що має право додатково стягнути з відповідача інфляційні витрати.
Як зазначено в позовній заяві, на думку позивача, інфляційні витрати становлять 69 769, 23 грн.
Крім того, позивач зазначає що при поданні позову, ним допущену помилку та не враховано час, протягом якого рядом судових рішень відповідачу надавались відстрочки виконання рішення суду. Отже, неврахування цих періодів призвело до необґрунтованого завищення позовних вимог позивача.
У зв’язку з цим позивач зменшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 43 887, 33 грн.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив повністю з підстав, з підстав, зазначених у відзиві б/н від 20.07.2009р.
Зокрема ВАТ “Мелітопольський елеватор” зазначило, що між сторонами було укладено договір зберігання № 22 від 08.10.2004р. у зв’язку із невідвантаженням соняшника по якому було подано позов про повернення насіння соняшника. Тим самим у позивача є вимоги про виконання натуральних зобов’язань, які позивач оцінив на момент виконання в грошовому еквіваленті. Ціна соняшника врожаю 2008р. складає 1 000, 00 грн. за тону. Позивачу по рішенню суду 2005р. було задоволено збитки виходячи із вартості соняшника 1 580,00 –1 600,00 грн.
На підставі вищевикладеного відповідач просить в позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Між ПП ОСОБА_1 (замовник) та ВАТ “Мелітопольський елеватор” (зберігач) було укладено договір по наданню послуг по зберіганню насіння соняшника № 22 від 08.10.2004р. (надалі - Договір), за яким зберігач зобов’язується прийняти на зберігання насіння соняшника, зберігати її в межах базисних кондицій (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 2.1.1 Договору зберігач зобов’язується: своєчасно прийняти та, визначити вагу та якість продукції, довести якість продукції до показників, необхідних для зберігання, забезпечити зберігання продукції в розрізі культур за класами, з показниками, які були досягнуті в результаті проведення робіт.
Замовник передав на зберігання зберігачу насіння соняшника у кількості 192 664,00 кг.
Згідно п. 1.5 Договору продукція є власністю замовника на протязі всього строку зберігання. Належність підтверджується наявністю облікової картки та складської квитанції.
Загальна кількість насіння соняшнику, яку замовник отримав від виконавця складає 63 000,00 кг., що підтверджується листом від 18.11.2004р. та 30 200,00 кг. на підставі листа від 25.11.2004р.
Відповідно до п. 2.1.2 Договору, зберігач зобов’язується вести окремий кількісно-якісний облік продукції з визначення вологості та сміттєвих домішок, зі складанням довідки-рахунку природної втрати.
11.03.2005р. ПП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ВАТ “Мелітопольський елеватор” про зобов’язання здійснити повернення переданої на зберігання продукції –насіння соняшника у кількості 192 664,00 кг.
11.03.2005р. за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі №22/84.
Під час розгляду справи №22/84 ПП ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 161 053, 20 грн. збитків, які складаються з вартості насіння соняшника переданого на зберігання та втраченого відповідачем.
Як встановив господарський суд під час розгляду справи №22/84, відповідно до розрахунку позивача, відповідач повинен був повернути позивачу 100 652, 00 кг насіння соняшника, що складає 161 043, 20 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.06.2005р. по справі №22/84, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2005р., з ВАТ “Мелітопольський елеватор” на користь ПП ОСОБА_1 було стягнуто 161 043, 20 грн. збитків, 1 700, 00 грн. держмита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення набрало чинності 28.12.2005р.
21.03.2006р. на виконання вказаного судового рішення виданий наказ №22/84.
Оцінивши представлені докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, не потребують доказуванню обставини, встановлені рішенням господарського суду Запорізької області по справі №22/84, а саме:
- що між ПП ОСОБА_1 (замовник) та ВАТ “Мелітопольський елеватор” (зберігач) було укладено договір по наданню послуг по зберіганню насіння соняшника № 22 від 08.10.2004р.;
- що за цим договором ВАТ “Мелітопольський елеватор” прийняв на зберігання насіння соняшника від ПП ОСОБА_1 у розмірі 192 664, 00 кг.;
- що в результаті зниження вологи, сміттєвої домішки та втрат при зберіганні складає 19 940, 00 кг.;
- що ВАТ “Мелітопольський елеватор” повинен повернути ПП ОСОБА_1 100 652,00 кг. насіння соняшника, вартість якого складає 161 043, 20 грн.
Як свідчать матеріали справи № 09-07/136-3/122/09 та заява ПП ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог, інфляційні збитки в розмірі 43 887, 33 грн. нараховувалися відповідачу за періоди:
з 16.01.2006р. по 07.07.2006р.;
з 01.10.2006р. по 17.07.2007р.;
з 17.09.2007р. по 13.02.2008р.;
з 23.04.2008р. по 12.01.2009р.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, для правильного розгляду даного спору вирішальним є те, чи існує між сторонами грошове зобов’язання, за прострочення виконання якого можливо нарахування (а відтак і стягнення) інфляційних витрат грошових коштів.
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.
В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір по наданню послуг по зберіганню насіння соняшника № 22 від 08.10.2004р.
Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно ч.1 ст.951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:
1) у разі втрати (нестачі) речі –у розмірі її вартості;
2) у разі пошкодження речі –у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Норми ч.1 ст.951 ЦК України цілком узгоджуються з приписами ст.623 ЦК України згідно якої боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Як свідчить рішення господарського суду Запорізької області від 09.06.2005р. по справі №22/84, судом саме і застосовано положення п.1 ч.1 ст.951 ЦК України –стягнуто з відповідача збитки в сумі 161 043,20 грн., тобто у розмірі вартості насіння соняшника.
Відсутність укладеного грошового зобов’язання між ВАТ “Мелітопольський елеватор” і ПП ОСОБА_1 унеможливлює стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 43 887, 33 грн. на підставі ст.625 ЦК України.
Рішення господарського суду Запорізької області від 09.06.2005р. по справі №22/84, яким вже стягнуто з ВАТ “Мелітопольський елеватор” на користь ПП ОСОБА_1 161 043, 20 грн. збитків (у розмірі вартості втраченого насіння соняшника) не змінюють суті не грошових зобов’язань між сторонами –зберігання речі зберігачем, яка передана другою стороною (поклажодавцем), і повернення її поклажодавцеві у схоронності.
Вказаний висновок суду підтверджується також вищими судовими інстанціями.
Так, Вищий господарський суд України в п.2 Інформаційного листа 20.11.2008р. № 01-8/685 “Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)” надав наступні роз’яснення:
“Чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.
Рішення господарського суду про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не виконано, тому позивач на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив стягнути з відповідача суму інфляційних нарахувань та процентів річних за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.
Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що з прийняттям судового рішення цивільні права та обов'язки позивача як кредитора за договором стосовно боржника припиняються. Наявність зобов'язання лише у боржника в процесі виконання судового рішення свідчить про припинення договірних відносин сторін, а це унеможливлює застосування статті 625 ЦК України після ухвалення судового рішення та його фактичного виконання.
Рішенням місцевого господарського суду, з якими погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. При цьому суд послався на приписи статей 519, 612 та 625 ЦК України.
Верховний Суд України визнав правильними висновки господарських судів стосовно стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних на існуючу заборгованість за невиконаним зобов'язанням, виходячи з такого.
Згідно зі статтями 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Водночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 N 1/384-07)”.
Згідно зі ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя: В.М. Соловйов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Рішення оформлене і підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України –24.07.2009р.